Агресивне і трагічне ХХ століття пронеслось над українцями двома світовими війнами, російським жовтневим переворотом, голодоморами, репресіями, і естафету нищення всього живого й сущого передало ХХІ-му, озброївши його ще більш витонченими засобами масового знищення мирних людей.
Кожен з нас бачить кровожерливість російської агресії. Буча, Маріуполь, Бахмут та інші міста-фортеці перетворились на руїни. Пам’ять нагадує, що Ковель, наш рідний Ковель, у 1944 році був зруйнований вщент червоною армією.
Свідомість не сприймає цих жахіть і ховає їх в комірки підсвідомості. І ми в мирному Ковелі віншуємо новонароджених, проводимо випускні вечори, відзначаємо пам’ятні дати і ювілеї. Щоправда, дехто скаже: «Не на часі. В країні – війна…».
Але як інакше? Воїн в бліндажі згадує матір, мирний щасливо-веселий дім. Йому сниться кохана, а в уяві його автомат стріляє трояндами. Так, так… Саме за ці цінності він стоїть на смерть. Ковельчани розуміють і намагаються йому допомогти і морально, і матеріально, і духовно.
За традицією, у Ковелі в першу неділю липня раніше відзначали День міста. Сьогодні точиться багато дискусій з приводу перенесення цієї дати, однак конкретного рішення немає. В будь-якому випадку найперше маємо вшанувати пам’ять про героїв наших, посмертно – почесних ковельчан.
Розвіємо попіл війни із наших душ, витремо сльози з очей, помолимось за всіх живих і мертвих, за майбутню щасливу долю, за столицю нашої душі – Ковель!
Боже, почуй наші молитви!.. Збережи нам благодатну мирну працю, подаруй радісні хвилини дітям, відверни від міста на віки вічні цю війну прокляту.
А мій дарунок рідному місту – поетичні рядки (на жаль, припорошені смутком).
Пісня про Ковель
Плинуть над Ковелем сині
тумани,
Гудок тепловоза
пробуджує далі.
Заквітчане й гарне, в
любові й пошані,
Місто Європи: історії
славні скрижалі.
Ковельчани, мої
ковельчани!
До болю знайомі і рідні
обличчя.
Я з вами у ратнім труді
воскресаю,
Я з вами несу в серці рани
століття.
Сльозина упала на стежку
героїв,
І мати в скорботі – у чорній
хустині.
Не слави заради в борні
наші вої —
За волю, за Ковель, за
рідну країну!
Тур’я шепоче, мирну долю
пророчить,
Розвіються хмари – гряде
світла днина.
Я бачу незламні, упевнені
кроки,
Я вірю в мій Ковель, в
мою Україну!
Ковельчани, мої
ковельчани!
До болю знайомі і рідні
обличчя.
Я з вами – в молитві за
мирний світанок,
Я з вами! Нехай наша доля
святиться!
Анатолій СЕМЕНЮК,
Почесний
громадянин міста.
Агресивне і трагічне ХХ століття пронеслось над українцями двома світовими війнами, російським жовтневим переворотом, голодоморами, репресіями, і естафету нищення всього живого й сущого передало ХХІ-му, озброївши його ще більш витонченими засобами масового знищення мирних людей.
Кожен з нас бачить кровожерливість російської агресії. Буча, Маріуполь, Бахмут та інші міста-фортеці перетворились на руїни. Пам’ять нагадує, що Ковель, наш рідний Ковель, у 1944 році був зруйнований вщент червоною армією.
Свідомість не сприймає цих жахіть і ховає їх в комірки підсвідомості. І ми в мирному Ковелі віншуємо новонароджених, проводимо випускні вечори, відзначаємо пам’ятні дати і ювілеї. Щоправда, дехто скаже: «Не на часі. В країні – війна…».
Але як інакше? Воїн в бліндажі згадує матір, мирний щасливо-веселий дім. Йому сниться кохана, а в уяві його автомат стріляє трояндами. Так, так… Саме за ці цінності він стоїть на смерть. Ковельчани розуміють і намагаються йому допомогти і морально, і матеріально, і духовно.
За традицією, у Ковелі в першу неділю липня раніше відзначали День міста. Сьогодні точиться багато дискусій з приводу перенесення цієї дати, однак конкретного рішення немає. В будь-якому випадку найперше маємо вшанувати пам’ять про героїв наших, посмертно – почесних ковельчан.
Розвіємо попіл війни із наших душ, витремо сльози з очей, помолимось за всіх живих і мертвих, за майбутню щасливу долю, за столицю нашої душі – Ковель!
Боже, почуй наші молитви!.. Збережи нам благодатну мирну працю, подаруй радісні хвилини дітям, відверни від міста на віки вічні цю війну прокляту.
А мій дарунок рідному місту – поетичні рядки (на жаль, припорошені смутком).
Пісня про Ковель
Плинуть над Ковелем сині тумани,
Гудок тепловоза пробуджує далі.
Заквітчане й гарне, в любові й пошані,
Місто Європи: історії славні скрижалі.
Ковельчани, мої ковельчани!
До болю знайомі і рідні обличчя.
Я з вами у ратнім труді воскресаю,
Я з вами несу в серці рани століття.
Сльозина упала на стежку героїв,
І мати в скорботі – у чорній хустині.
Не слави заради в борні наші вої —
За волю, за Ковель, за рідну країну!
Тур’я шепоче, мирну долю пророчить,
Розвіються хмари – гряде світла днина.
Я бачу незламні, упевнені кроки,
Я вірю в мій Ковель, в мою Україну!
Ковельчани, мої ковельчани!
До болю знайомі і рідні обличчя.
Я з вами – в молитві за мирний світанок,
Я з вами! Нехай наша доля святиться!
Анатолій СЕМЕНЮК, Почесний громадянин міста.
Агресивне і трагічне ХХ століття пронеслось над українцями двома світовими війнами, російським жовтневим переворотом, голодоморами, репресіями, і естафету нищення всього живого й сущого передало ХХІ-му, озброївши його ще більш витонченими засобами масового знищення мирних людей.
Залишити коментар