Війна об'єднала і згуртувала людейНещодавно у Волошках відбувся благодійний ярмарок з культурною програмою з метою збору коштів для ЗСУ. Був представлений широкий спектр виробів місцевих господинь, а також дитячі іграшки, ляльки-мотанки, сувеніри, сільськогосподарська продукція. Завітали на свято і місцеві підприємці.
Люди купували, ласували смаколиками. Заодно проводили збір коштів. Маленькі дітки залюбки бавилися на новозбудованому дитячому майданчику. Ось так в русі, в розмовах і гомоні людей на імпровізованій сцені з'явилися ведучі заходу Діана Радзвилюк і Анна Філонюк зі словами: "Добрий день! Слава Україні!". У відповідь пролунало багатоголосе: "Героям слава!".
Після Гімну України хвилиною мовчання присутні вшанували свого земляка-побратима, відважного воїна Андрія Рудніка та тих, хто віддав своє життя за нашу державу. Затихли люди, принишкли. Лише мама загиблого Андрія пані Тетяна не змогла стримати сльози смутку, порушуючи німу тишу.
До присутніх звернувся очільник Колодяжненської громади Віталій Кашик, який наголосив, що ми у вічному боргу перед тими, хто ціною власного життя захищає цілісність України. Доземний уклін – матерям за синів, вдячність усім жителям села за активну участь у проведенні благодійного заходу.
Гарного настрою людям додав виступ учасників художньої самодіяльності села. Окрасою заходу став виступ Народного хору "Вишиванка" Народного дому "Просвіта" (художній керівник Олег Корнелюк).
Поруч під розлогою липою вправно куховарила Зоя Сметюх, готуючи куліш. В розмові з'ясувалось, що вона – переселенка з-під Бахмута. Все, що їм належало, вони з чоловіком вимушено залишили і через росію, білорусь, країни Балтії добрались у Волошки, бо чоловік – уродженець цього села.
На закінчення заходу староста села щиро подякував всім за пожертви. Загалом було зібрано 31100 гривень.
У той день з допомогою старости села В. В. Дмитрука зустрічався з Павлом Абрамчуком і Миколою Іваненком (на світлині ліворуч), які зараз боронять Бахмут, а прибули в село у короткочасну відпустку. Приємно, що вони були в центрі уваги рідних та односельчан. Підходили, обіймали, в окремих з'являлись сльози.
Запитую в Павла Абрамчука, чи не страшно було йти у бій? Він сказав: "Страшно перший раз, а потім все, як має бути. русня рівняє все з землею. Вбиваєш, бо такий закон війни. Не ти, то тебе вб'ють".
Поцікавився у Віти Руднік: а як живе мама? Розуміючи біль втрати синів України, вона жертвує із виділених коштів державою за загибель сина пораненим воїнам на лікування.
Микола Іваненко додав, що бувають випадки, що коли русню беремо в полон, то вони підривають себе, й наші побратими невинно гинуть.
З мамою загиблого Андрія Рудніка не вдалось поспілкуватись, бо надто ще свіжа материнська рана на серці. Із сестрою Андрія Вітою поїхали на місцеве кладовище (на світлині внизу). "Знаєте, ото стою на могилі в свого брата, а в душі тихо прошу і молю Бога, щоб прийняв його душу до Небесного Раю, бо в мученицькому пеклі війни вона вже була".
Сергій ДАНИЛЮК.
Фото автора.
Залишити коментар