Мистецтво і культура в умовах війни змінюють формати, але не втрачають своєї цінності та актуальності. Нашу справжню Перемогу наближають люди, які, здавалося б, простими, але водночас глибоко патріотичними справами роблять свій неоціненний внесок у досягнення цієї високої мети.
Працівники культури і аматори народного мистецтва допомагають тримати інтелектуальний “фронт”, працюють з повною віддачею сил та енергії, аби підтримати українських військових, оточити турботою і увагою їхніх рідних, роблять усе, аби довести підступному ворогу споконвічну істину: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...».
Сьогодні розповімо вам про Наталію Гончар, постійну ведучу загальноміських заходів, заступника директора Народного дому «Просвіта», керівника народного аматорського фольклорного гурту «Намисто», невтомну ентузіастку, жінку-матір, берегиню родинного вогнища, яка все своє свідоме життя (понад 30 років) присвятила роботі на культурній ниві.
Пані Наталією захоплюються всі – і дорослі, і діти, адже вона вміє віднайти ключик до кожного, незалежно від віку і професії. Навіть колеги по творчому цеху іноді дивуються: «Звідки ж ця жінка черпає стільки натхнення, творчих ідей та енергії?». А ще вона – найкраща в світі матуся відважного українського воїна, який став добровольцем, поповнивши ряди Збройних Сил України. Мама, яка щодня чекає звістки з фронту, мама, яка з молитвою на устах просить Бога, щоб закінчилася війна, а кожен захисник і захисниця повернулися у рідні домівки.
Коли ж прийшло усвідомлення того, що війна швидко не закінчиться, минув період хвилювань і тривог, коли з’явилася можливість творчо працювати, Наталія Гончар згуртувала навколо себе чималу когорту людей. Це аматори сцени нашої громади — солісти, музиканти, читці, хореографічні колективи.
Завжди щира, усміхнена, енергійна, з величезним багажем старовинних фольклорних пісень (у неї їх ціла бабусина скриня!), Наталія Миколаївна переконана, що українська пісня завжди має бути актуальною, мелодійною, журливою й веселою, адже торкається найтонших струн сердець кожного українця.
l
…І ось ми в гостях у Наталії Гончар. Відверто кажучи, я ніколи не бачила її такою… Ніби й та сама Наталка, але за посмішкою неможливо приховати гіркий присмак втрат, болі і хвилювання. Захотілося її обійняти і мовчки засвідчити свою величезну повагу та вдячність.
Робочий кабінет пані Наталії нагадує творчу майстерню з особливим колоритом і затишком, де народжуються ідеї для проведення змістовних концертів і заходів. Саме в цій гостинній світлиці гуртується творчий осередок Ковельщини, де завжди можна знайти підтримку, або генерувати нові творчі проєкти.
Мистецтво і культура в умовах війни змінюють формати, але не втрачають своєї цінності та актуальності. Нашу справжню Перемогу наближають люди, які, здавалося б, простими, але водночас глибоко патріотичними справами роблять свій неоціненний внесок у досягнення цієї високої мети.
Працівники культури і аматори народного мистецтва допомагають тримати інтелектуальний “фронт”, працюють з повною віддачею сил та енергії, аби підтримати українських військових, оточити турботою і увагою їхніх рідних, роблять усе, аби довести підступному ворогу споконвічну істину: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...».
Сьогодні розповімо вам про Наталію Гончар, постійну ведучу загальноміських заходів, заступника директора Народного дому «Просвіта», керівника народного аматорського фольклорного гурту «Намисто», невтомну ентузіастку, жінку-матір, берегиню родинного вогнища, яка все своє свідоме життя (понад 30 років) присвятила роботі на культурній ниві.
Пані Наталією захоплюються всі – і дорослі, і діти, адже вона вміє віднайти ключик до кожного, незалежно від віку і професії. Навіть колеги по творчому цеху іноді дивуються: «Звідки ж ця жінка черпає стільки натхнення, творчих ідей та енергії?». А ще вона – найкраща в світі матуся відважного українського воїна, який став добровольцем, поповнивши ряди Збройних Сил України. Мама, яка щодня чекає звістки з фронту, мама, яка з молитвою на устах просить Бога, щоб закінчилася війна, а кожен захисник і захисниця повернулися у рідні домівки.
Коли ж прийшло усвідомлення того, що війна швидко не закінчиться, минув період хвилювань і тривог, коли з’явилася можливість творчо працювати, Наталія Гончар згуртувала навколо себе чималу когорту людей. Це аматори сцени нашої громади — солісти, музиканти, читці, хореографічні колективи.
Завжди щира, усміхнена, енергійна, з величезним багажем старовинних фольклорних пісень (у неї їх ціла бабусина скриня!), Наталія Миколаївна переконана, що українська пісня завжди має бути актуальною, мелодійною, журливою й веселою, адже торкається найтонших струн сердець кожного українця.
ххх
…І ось ми в гостях у Наталії Гончар. Відверто кажучи, я ніколи не бачила її такою… Ніби й та сама Наталка, але за посмішкою неможливо приховати гіркий присмак втрат, болі і хвилювання. Захотілося її обійняти і мовчки засвідчити свою величезну повагу та вдячність.
Робочий кабінет пані Наталії нагадує творчу майстерню з особливим колоритом і затишком, де народжуються ідеї для проведення змістовних концертів і заходів. Саме в цій гостинній світлиці гуртується творчий осередок Ковельщини, де завжди можна знайти підтримку, або генерувати нові творчі проєкти.
— «Оберіть собі роботу до душі, і Вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті», — з особливим трепетом промовила пані Наталія. І за мить продовжила: — Це все справді про мене, бо я не працюю, а займаюся улюбленою справою. Адже, щоб відчувати себе щасливим на роботі і в роботі, необхідно знайти такий вид діяльності, до якого лежить душа.
— Пані Наталію, тоді цілком очевидно , що Ви не шкодуєте про свій вибір?
— Власне, я стала тією, якою мріяла стати з дитинства. Працюю у сфері культури понад 30 років, і жодного дня про свій вибір не пошкодувала. Отримую від праці задоволення, адже дуже люблю те, що роблю, і роблю те, що люблю. Поруч зі мною професійна творча команда, залюбки ділюся досвідом з молодшими колегами.
Для мене робота – це моє захоплення, моє життя. Іноді бувають моменти розпачу, але робота мене рятує від усіляких негараздів. Якби Ви запитали: «Ким би я хотіла стати, якщо повернути час назад?», я б однозначно відповіла: культпрацівником. І це щира правда. Щоб працювати на культурній ниві, потрібно по-справжньому любити свою професію.
Жодного разу не пошкодувала, що є працівником культури. Чесно кажучи, просто не уявляю, чим би ще змогла б і хотіла займатись? Не всі можуть похвалитися, що їхня професія – це такий собі симбіоз хобі й роботи. Робота допомагає мені жити і переборювати різні життєві негаразди.
Безмежно ціную кожного зі своїх колег, кожного аматора сцени.
Вони – неймовірні промінчики, мегапозитивні і віддані своїй справі люди. Щиро дякую їм за підтримку, розуміння та плідну творчу співпрацю.
Життя не уявляю без своїх «намистинок», які радують поціновувачів прекрасного щирою українською піснею. Невдовзі наш гурт відзначатиме 15 років творчої діяльності. Це справді моє «дітище», виплекане з великим ентузіазмом і натхненням. На базі Народного дому «Просвіта» діє 20 творчих колективів, з них – 12 носять звання «Народний», три дитячих колективи – «Зразковий».
Для створення змістовних проєктів залучаємо людей, які закохані у мистецтво і народну творчість.
– Наталіє Миколаївно, на жаль, війна торкнулася кожного свідомого українця. Пам’ятаєте перші дні війни?
— 24 лютого 2022 року – день, коли щастя цілої нації перетворилося на особисту трагедію кожного українця.
З перших днів війни разом з колегами почали займатися волонтерською діяльністю в КДЮСШ ім. Євгена Кондратовича, де розташовувався центр надання гуманітарної допомоги. Робили усе можливе, аби якнайшвидше закінчилася війна. Принаймні ми у це дуже вірили і надіялися. Було надзвичайно важко виступати, хоча, здавалося б, це благодійні концерти. Хтось це розуміє, а хтось – ні.
Всі загальноміські заходи, концерти, фестивалі носять патріотичний характер. Всі сценарії народжуються з глибини серця. Кожне слово, кожен жест потрібно продумати і відшліфувати до дрібниць, аби не поранити чиєсь зболене серце.
Коли приходять спогади, то здається, що все відбувалося в іншому житті. Іноді думаю: якою ціною українцям дається Перемога? Який зміст має для нас усвідомлення, що ми подолаємо ворога? Якою ціною?
Мені здається, що день Перемоги ми ніколи не будемо святкувати гучними концертами… Наш день Перемоги буде суцільним Днем пам’яті. Занадто дорогою ціною ми її виборюємо. Але інших варіантів немає…
Я, як і кожна мама, чекаю свого сина з фронту. Він ще зовсім молодий, але відважно береже наші мир і спокій. Моє материнське серце, як і серця багатьох матерів, розривається на дрібні шматочки. В мене залишився єдиний син. Щоразу, коли він з бойовими побратимами їде на бойові позиції, з ним немає зв’язку… Даруйте… Важко про це говорити.
Нехай кожна матір після Перемоги обійме свого сина, кожна дружина пригорнеться до свого чоловіка, нехай кожна дитина відчує міцні обійми свого тата.
Користуючись нагодою, щиро вітаю творчих колег з професійним святом. Нехай кожен день приносить Вам приємні моменти, від яких Ви черпатимете натхнення, нехай Ваш талант розквітає, нехай вистачить сил і натхнення наблизити нашу Перемогу!
Розмову вела Світлана ТРОЦЮК.
НА СВІТЛИНАХ: Наталія ГОНЧАР; учасники народного аматорського фольклорного гурту «Намисто».
Фото з архіву Народного дому «Просвіта».
Мистецтво і культура в умовах війни змінюють формати, але не втрачають своєї цінності та актуальності. Нашу справжню Перемогу наближають люди, які, здавалося б, простими, але водночас глибоко патріотичними справами роблять свій неоціненний внесок у досягнення цієї високої мети. 
— Власне, я стала тією, якою мріяла стати з дитинства. Працюю у сфері культури понад 30 років, і жодного дня про свій вибір не пошкодувала. Отримую від праці задоволення, адже дуже люблю те, що роблю, і роблю те, що люблю. Поруч зі мною професійна творча команда, залюбки ділюся досвідом з молодшими колегами.
Залишити коментар