Усім відомо, що будь-яка добра справа в Україні споконвіку завершувалася щедрим застіллям. У наших краях традиції дотримувалися неухильно, хоча у зв'язку з російсько-українською війною всіляких офіційних банкетів і фуршетів нині стало менше. Але мова не про ці часи, а давніші.
Отож, чому пили-гуляли? Причин на те багато. Як казав один ковельський дотепник, тільки дурні шукають привід для пиятики – розумні завжди його мають. І справді, навіть зазирнувши у радянський календар, бачиш, що вихідних і святкових днів там було не набагато менше, аніж робочих. Назву деякі з них.
1. Офіційні свята: 7 листопада – день жовтневого перевороту; 1 травня – день міжнародної солідарності трудящих; 8 березня – міжнародний жіночий день; 9 травня – день перемоги; 5 грудня, пізніше 7 жовтня – день радянської конституції.
2. Професійні свята – тут, як кажуть, до кольору – до вибОру: майже щонеділі вшановували як не комунальників, то будівельників, як не залізничників, то водіїв, як не бухгалтерів, то ревізорів, як не прокурорів, то міліціонерів, як не журналістів, то вчителів і т. д., і т. п.
3. Місцеві свята: дні міст і сіл, дні аматорів сцени, дні визволення населених пунктів від німецько-фашистських загарбників, дні партизанської слави, дні жовтенят, піонерів і комсомольців, дні праці (так звані суботники і недільники), дні благоустрою або санітарні дні (у Ковелі це були, як правило, п'ятниці), дні школи, училища, дитячого садочка тощо.
4. Релігійні свята: хоча з релігією "нещадно" боролися, партійно-радянська верхівка не цуралася застілля з нагоди Нового року і Різдва Христового, Пасхи, Трійці, престольних празників. Не дивиною було побачити за одним столом парторга і священника, їх дружин та дітей.
5. Родинні свята: обов'язковим ритуалом було "виставити могорич" за новонароджених дітей, їх хрещення, весілля, проводи на пенсію, отримання премій, підвищення на посаді, призначення на нову посаду, одержання урядових нагород і навіть грамот від голови колгоспу чи сільського бригадира.
Як відбувалися застілля? Їх готували за спеціальною програмою, яку мав затвердити начальник, якщо мова йшла про масові заходи "вищого" рівня. Треба було передбачити, хто відкриває фуршет і його веде, хто виступає першим (представник партійного органу чи органу влади), хто проголошує тости і коли, якою буде розважальна програма і хто в ній братиме участь.
Але найголовніше – організувати "матеріальне" забезпечення застілля. Тобто, де знайти "спонсора", щоб придбати горілку, вино, воду, пиво, м'ясо і вироби з нього, хліб, овочі й фрукти. Коли передбачалася присутність дуже високого начальства, то необхідно було подбати про свіжу рибу, червону або чорну ікру, інші делікатеси.
Не менш важливо – відшукати затишне, небагатолюдне місце, бажано поблизу водойми. Слава Богу, у нашому краї таких місць вистачає. Це і "Калдуби", і озера в Поворську та інших віддалених селах, і Пісочне, і навіть Світязь (у винятково важливих випадках). Якщо дати були, так би мовити, "офіційні", замовляли ресторани. Їх у радянські часи в Ковелі було небагато: "Турія", "Лісова пісня", "Вечірній" ("Вогник"). Затишно і комфортно почувалися гості у залізничному ресторані, який славився і кухнею, і обслуговуванням.
l
Традиція влаштування банкетів з приводу і без них народилася не на "голому" місці, а ініціювалася, так би мовити, "згори" – із самої столиці радянської імперії міста москви. Як відомо, сталінське, пізніше хрущовське й брежнєвське оточення любило гучні застілля, на які запрошували не лише найвище партійне керівництво, а й передовиків виробництва, письменників і поетів, військових, акторів, музикантів і співаків, журналістів. Мета – продемонструвати "непорушну" єдність партії і народу, "безмежну" підтримку політики владної верхівки.
Звичайно, на місцях мета таких банкетів була дещо скромніша, але без вихваляння партії та її керівництва різного рівня не обходилося. Зокрема, у Ковелі в ті далекі роки дуже популярними були зустрічі з учасниками боїв за наше місто у липні 1944 року. І якщо спочатку святкові заходи приурочували до ювілейних дат цих подій (30-річчя, 40-річчя), то пізніше проводили їх майже щороку. Попередньо складали списки запрошених (на основі подань рад ветеранів колишніх військових частин і з'єднань), згодом розсилали самі запрошення і ретельно розробляли програму свят, залучаючи до цього партійний, профспілковий, комсомольський і господарський актив.
Саме дійство тривало майже тиждень. Відбувалися урочисті збори в будинку культури імені Щорса (так тоді називалася "Просвіта"), потім зустрічі в трудових колективах з врученням подарунків ветеранам, а на фінал – багатолюдне застілля. Після того гості із різних кінців тодішнього срср ще декілька днів пили і їли.
Цікаво, що приїжджали головним чином високопоставлені офіцерські чини, які, судячи з усього, безпосередньої участі в боях за Ковель не брали. Це були переважно штабісти, політпрацівники, тиловики та інші бійці "невидимого фронту". Із собою, як правило, брали на гостину дружин, дітей, онуків, далеких і близьких родичів. Всіх їх треба було розмістити на ночівлю, забезпечити супровід і догляд, нагодувати і напоїти, купити квитки на потяг і т. д., і т. п.
Згадуючи минулі часи, я абсолютно не маю наміру принизити чи образити організаторів тих заходів: вони робили все від щирої душі, з відкритим серцем, прагнучи вшанувати ветеранів з непідробною українською гостинністю. А чим нині віддячили діти, онуки й правнуки тих "визволителів", які на словах дякували за теплий прийом, на власні очі бачили щирість наших людей, а в душі, напевно, відчували презирство і ненависть до "хохлів", що пізніше буйним отруйним цвітом розквітло у душах їх нащадків?
Мабуть, і в цьому – одна з причин війни, розв'язаної "визволителями" молодшого покоління московитів у лютому 2022 року. Вони прийшли в Україну вбивати, грабувати, ґвалтувати під гаслом: "Спасіба дєду за пабєду!". Така плата українському народу за його доброту, щирість і гостинність.
Охрім СВИТКА.
Усім відомо, що будь-яка добра справа в Україні споконвіку завершувалася щедрим застіллям. У наших краях традиції дотримувалися неухильно, хоча у зв'язку з російсько-українською війною всіляких офіційних банкетів і фуршетів нині стало менше. Але мова не про ці часи, а давніші.
Отож, чому пили-гуляли? Причин на те багато. Як казав один ковельський дотепник, тільки дурні шукають привід для пиятики – розумні завжди його мають. І справді, навіть зазирнувши у радянський календар, бачиш, що вихідних і святкових днів там було не набагато менше, аніж робочих. Назву деякі з них.
1. Офіційні свята: 7 листопада – день жовтневого перевороту; 1 травня – день міжнародної солідарності трудящих; 8 березня – міжнародний жіночий день; 9 травня – день перемоги; 5 грудня, пізніше 7 жовтня – день радянської конституції.
2. Професійні свята – тут, як кажуть, до кольору – до вибОру: майже щонеділі вшановували як не комунальників, то будівельників, як не залізничників, то водіїв, як не бухгалтерів, то ревізорів, як не прокурорів, то міліціонерів, як не журналістів, то вчителів і т. д., і т. п.
3. Місцеві свята: дні міст і сіл, дні аматорів сцени, дні визволення населених пунктів від німецько-фашистських загарбників, дні партизанської слави, дні жовтенят, піонерів і комсомольців, дні праці (так звані суботники і недільники), дні благоустрою або санітарні дні (у Ковелі це були, як правило, п'ятниці), дні школи, училища, дитячого садочка тощо.
4. Релігійні свята: хоча з релігією "нещадно" боролися, партійно-радянська верхівка не цуралася застілля з нагоди Нового року і Різдва Христового, Пасхи, Трійці, престольних празників. Не дивиною було побачити за одним столом парторга і священника, їх дружин та дітей.
5. Родинні свята: обов'язковим ритуалом було "виставити могорич" за новонароджених дітей, їх хрещення, весілля, проводи на пенсію, отримання премій, підвищення на посаді, призначення на нову посаду, одержання урядових нагород і навіть грамот від голови колгоспу чи сільського бригадира.
Як відбувалися застілля? Їх готували за спеціальною програмою, яку мав затвердити начальник, якщо мова йшла про масові заходи "вищого" рівня. Треба було передбачити, хто відкриває фуршет і його веде, хто виступає першим (представник партійного органу чи органу влади), хто проголошує тости і коли, якою буде розважальна програма і хто в ній братиме участь.
Але найголовніше – організувати "матеріальне" забезпечення застілля. Тобто, де знайти "спонсора", щоб придбати горілку, вино, воду, пиво, м'ясо і вироби з нього, хліб, овочі й фрукти. Коли передбачалася присутність дуже високого начальства, то необхідно було подбати про свіжу рибу, червону або чорну ікру, інші делікатеси.
Не менш важливо – відшукати затишне, небагатолюдне місце, бажано поблизу водойми. Слава Богу, у нашому краї таких місць вистачає. Це і "Калдуби", і озера в Поворську та інших віддалених селах, і Пісочне, і навіть Світязь (у винятково важливих випадках). Якщо дати були, так би мовити, "офіційні", замовляли ресторани. Їх у радянські часи в Ковелі було небагато: "Турія", "Лісова пісня", "Вечірній" ("Вогник"). Затишно і комфортно почувалися гості у залізничному ресторані, який славився і кухнею, і обслуговуванням.
ххх
Традиція влаштування банкетів з приводу і без них народилася не на "голому" місці, а ініціювалася, так би мовити, "згори" – із самої столиці радянської імперії міста москви. Як відомо, сталінське, пізніше хрущовське й брежнєвське оточення любило гучні застілля, на які запрошували не лише найвище партійне керівництво, а й передовиків виробництва, письменників і поетів, військових, акторів, музикантів і співаків, журналістів. Мета – продемонструвати "непорушну" єдність партії і народу, "безмежну" підтримку політики владної верхівки.
Звичайно, на місцях мета таких банкетів була дещо скромніша, але без вихваляння партії та її керівництва різного рівня не обходилося. Зокрема, у Ковелі в ті далекі роки дуже популярними були зустрічі з учасниками боїв за наше місто у липні 1944 року. І якщо спочатку святкові заходи приурочували до ювілейних дат цих подій (30-річчя, 40-річчя), то пізніше проводили їх майже щороку. Попередньо складали списки запрошених (на основі подань рад ветеранів колишніх військових частин і з'єднань), згодом розсилали самі запрошення і ретельно розробляли програму свят, залучаючи до цього партійний, профспілковий, комсомольський і господарський актив.
Саме дійство тривало майже тиждень. Відбувалися урочисті збори в будинку культури імені Щорса (так тоді називалася "Просвіта"), потім зустрічі в трудових колективах з врученням подарунків ветеранам, а на фінал – багатолюдне застілля. Після того гості із різних кінців тодішнього срср ще декілька днів пили і їли.
Цікаво, що приїжджали головним чином високопоставлені офіцерські чини, які, судячи з усього, безпосередньої участі в боях за Ковель не брали. Це були переважно штабісти, політпрацівники, тиловики та інші бійці "невидимого фронту". Із собою, як правило, брали на гостину дружин, дітей, онуків, далеких і близьких родичів. Всіх їх треба було розмістити на ночівлю, забезпечити супровід і догляд, нагодувати і напоїти, купити квитки на потяг і т. д., і т. п.
Згадуючи минулі часи, я абсолютно не маю наміру принизити чи образити організаторів тих заходів: вони робили все від щирої душі, з відкритим серцем, прагнучи вшанувати ветеранів з непідробною українською гостинністю. А чим нині віддячили діти, онуки й правнуки тих "визволителів", які на словах дякували за теплий прийом, на власні очі бачили щирість наших людей, а в душі, напевно, відчували презирство і ненависть до "хохлів", що пізніше буйним отруйним цвітом розквітло у душах їх нащадків?
Мабуть, і в цьому – одна з причин війни, розв'язаної "визволителями" молодшого покоління московитів у лютому 2022 року. Вони прийшли в Україну вбивати, грабувати, ґвалтувати під гаслом: "Спасіба дєду за пабєду!". Така плата українському народу за його доброту, щирість і гостинність.
Охрім СВИТКА.
Усім відомо, що будь-яка добра справа в Україні споконвіку завершувалася щедрим застіллям. У наших краях традиції дотримувалися неухильно, хоча у зв'язку з російсько-українською війною всіляких офіційних банкетів і фуршетів нині стало менше. Але мова не про ці часи, а давніші.
Залишити коментар