У перші дні збройного нападу російського агресора ковельчани Іванна та Роман Котелюки записалися добровольцями у 100-ту бригаду територіальної оборони. А своїх діток – п'ятирічного Олежика і чотирирічну Олесю залишили на бабусю.
Через переслідування
і голодомори
Найголовнішим аргументом піти до війська для сімейної лікарки Ковельського центру первинної медико-санітарної допомоги Іванни Котелюк була родинна історія, яка могла б стати сюжетом драматичної повісті чи захоплюючого фільму. Бо упродовж багатьох десятиліть її предки через свої переконання зазнавали переслідувань радянської влади: їх висилали у Сибір, кидали за грати, морили голодом, знищували фізично – за те, що читали історію Грушевського чи носили зброю повстанцям.
Молодше покоління продовжило патріотичні традиції. З перших днів Революції Гідності Іванна з мамою Ольгою на столичному Майдані готувала коктейлі Молотова. Брат Роман, лікар за фахом, надавав медичну допомогу пораненим, а сестра Богдана, ще школярка, виступала на мітингах і не злякалася, коли відповідні служби погрожували поставити її "на облік".
Опанувала
РПГ та АК
…24 лютого 2022 року Іванна Ярославівна, як завжди прийшла на роботу в поліклініку. У колективі тільки й розмов було про війну. Дехто плакав, хтось був у розпачі або збирався виїжджати за кордон.
– Для себе я відразу вирішила, що більше потрібна в армії, аніж тут, – пригадує жінка. – Тим паче, що до тероборони пішов мій брат, теж лікар, і чоловік, який мені сказав: "Хіба можна сидіти і чекати, поки прийде москаль до нашої хати?".
Подружжя Котелюків записалося добровольцями до 100-ї Волинської бригади Сил територіальної оборони.
– Начальником медчастини став мій брат Роман Буско. До медичної команди, крім мене, увійшли мої колеги ковельські лікарі Тарас Римарчук й Олександр Ліпич, а також мій чоловік як водій, – розповідає пані Іванна про початок бойової служби. – Ми почали налагоджувати медичну допомогу за натівськими стандартами, самі навчалися і вчили бійців, як зберегти життя на полі бою: правильно накладати турнікети, формувати аптечку тактичної медицини.
У Львівському медичному університеті, який закінчила Іванна Котелюк, військової кафедри не було. Тому в бригаді їй присвоїли звання сержанта. Під її опікою опинилося майже стільки ж бійців, як і пацієнтів, які уклали з нею декларацію як із сімейним лікарем. Доводилося і лікувати бійців, і щеплення робити, і тренінги проводити, і самій здобувати знання, вкрай необхідні в бойових умовах. Медикиня у прямому сенсі взяла до рук зброю, оволоділа нею так, що навіть подумувала стати снайпером. Їй легко підкорилися РТГ та АК – стрільби по мішенях були майже щодня, адже волинські тероборонівці стояли впритул до кордону із державою, звідки щохвилини могла рушити ворожа навала.
"Тепер наша черга боронити рідну землю"
Досвід військової служби згодився Іванні Ярославівні й після того, як через хворобу мами звільнилася з війська. На своє робоче місце у поліклініці повернулася з трьома відзнаками відмінної служби – від командира військової частини та бригадного генерала.
– Нині мені легше порозумітися з військовослужбовцями, які звертаються за допомогою як до сімейного лікаря, бо послужила, знаю армійську систему, як подаються рапорти та готуються документи, – ділиться Іванна Ярославівна. – Серед моїх пацієнтів чимало поранених, які спішать залікувати рани, щоб знову повернутися до побратимів. Стараюся допомогти кожному якнайшвидше пройти обстеження, отримати направлення в госпіталь чи порекомендувати курс лікування.
…Їй і досі іноді сниться військова служба, бо фактично живе новинами з передової, де рятують бійців її брат і чоловік. Якщо вдень у круговерті робота-школа-дитсадок-дім не завжди знаходить час дізнатися, як там у них справи, то вже пізно ввечері обов'язково поспілкується.
– У мене немає тривоги, немає часу на плачі, – упевнено каже пані Іванна. – Знаю: треба зберігати спокій і впевненість. Адже недарма наші предки століттями проходили крізь криваві випробування. Тепер настала наша черга відстоювати Українську державу.
Валентина БЛІНОВА.
У перші дні збройного нападу російського агресора ковельчани Іванна та Роман Котелюки записалися добровольцями у 100-ту бригаду територіальної оборони. А своїх діток – п'ятирічного Олежика і чотирирічну Олесю залишили на бабусю.
Через переслідування і голодомори
Найголовнішим аргументом піти до війська для сімейної лікарки Ковельського центру первинної медико-санітарної допомоги Іванни Котелюк була родинна історія, яка могла б стати сюжетом драматичної повісті чи захоплюючого фільму. Бо упродовж багатьох десятиліть її предки через свої переконання зазнавали переслідувань радянської влади: їх висилали у Сибір, кидали за грати, морили голодом, знищували фізично – за те, що читали історію Грушевського чи носили зброю повстанцям.
Молодше покоління продовжило патріотичні традиції. З перших днів Революції Гідності Іванна з мамою Ольгою на столичному Майдані готувала коктейлі Молотова. Брат Роман, лікар за фахом, надавав медичну допомогу пораненим, а сестра Богдана, ще школярка, виступала на мітингах і не злякалася, коли відповідні служби погрожували поставити її "на облік".
Опанувала РПГ та АК
…24 лютого 2022 року Іванна Ярославівна, як завжди прийшла на роботу в поліклініку. У колективі тільки й розмов було про війну. Дехто плакав, хтось був у розпачі або збирався виїжджати за кордон.
– Для себе я відразу вирішила, що більше потрібна в армії, аніж тут, – пригадує жінка. – Тим паче, що до тероборони пішов мій брат, теж лікар, і чоловік, який мені сказав: "Хіба можна сидіти і чекати, поки прийде москаль до нашої хати?".
Подружжя Котелюків записалося добровольцями до 100-ї Волинської бригади Сил територіальної оборони.
– Начальником медчастини став мій брат Роман Буско. До медичної команди, крім мене, увійшли мої колеги ковельські лікарі Тарас Римарчук
й Олександр Ліпич, а також мій чоловік як водій, – розповідає пані Іванна про початок бойової служби. – Ми почали налагоджувати медичну допомогу за натівськими стандартами, самі навчалися і вчили бійців, як зберегти життя на полі бою: правильно накладати турнікети, формувати аптечку тактичної медицини.
У Львівському медичному університеті, який закінчила Іванна Котелюк, військової кафедри не було. Тому в бригаді їй присвоїли звання сержанта. Під її опікою опинилося майже стільки ж бійців, як і пацієнтів, які уклали з нею декларацію як із сімейним лікарем. Доводилося і лікувати бійців, і щеплення робити, і тренінги проводити, і самій здобувати знання, вкрай необхідні в бойових умовах. Медикиня у прямому сенсі взяла до рук зброю, оволоділа нею так, що навіть подумувала стати снайпером. Їй легко підкорилися РТГ та АК – стрільби по мішенях були майже щодня, адже волинські тероборонівці стояли впритул до кордону із державою, звідки щохвилини могла рушити ворожа навала.
"Тепер наша черга боронити рідну землю"
Досвід військової служби згодився Іванні Ярославівні й після того, як через хворобу мами звільнилася з війська. На своє робоче місце у поліклініці повернулася з трьома відзнаками відмінної служби – від командира військової частини та бригадного генерала.
– Нині мені легше порозумітися з військовослужбовцями, які звертаються за допомогою як до сімейного лікаря, бо послужила, знаю армійську систему, як подаються рапорти та готуються документи, – ділиться Іванна Ярославівна. – Серед моїх пацієнтів чимало поранених, які спішать залікувати рани, щоб знову повернутися до побратимів. Стараюся допомогти кожному якнайшвидше пройти обстеження, отримати направлення в госпіталь чи порекомендувати курс лікування.
…Їй і досі іноді сниться військова служба, бо фактично живе новинами з передової, де рятують бійців її брат і чоловік. Якщо вдень у круговерті робота-школа-дитсадок-дім не завжди знаходить час дізнатися, як там у них справи, то вже пізно ввечері обов'язково поспілкується.
– У мене немає тривоги, немає часу на плачі, – упевнено каже пані Іванна. – Знаю: треба зберігати спокій і впевненість. Адже недарма наші предки століттями проходили крізь криваві випробування. Тепер настала наша черга відстоювати Українську державу.
Валентина БЛІНОВА.
У перші дні збройного нападу російського агресора ковельчани Іванна та Роман Котелюки записалися добровольцями у 100-ту бригаду територіальної оборони. А своїх діток – п'ятирічного Олежика і чотирирічну Олесю залишили на бабусю. 
й Олександр Ліпич, а також мій чоловік як водій, – розповідає пані Іванна про початок бойової служби. – Ми почали налагоджувати медичну допомогу за натівськими стандартами, самі навчалися і вчили бійців, як зберегти життя на полі бою: правильно накладати турнікети, формувати аптечку тактичної медицини. 
Залишити коментар