З Анатолієм Ясашним журналістські стежки звели мене під час робочої поїздки у волонтерський центр ГО «Діємо вже». Його ім’я і прізвище добре відомі на Волині, адже він — знаний громадський активіст, екс-керівник «Правого сектору» в м. Ковелі і Ковельському районі, незламний духом волонтер, людина, якій небайдужі доля та майбутнє України. Анатолій Ясашний щотижня буває на позиціях у військових із гуманітарною місією.
Наша розмова з паном Анатолієм вийшла змістовною й насиченою, а головне – ми порушили теми, які хвилюють кожного українця.
ххх
— Анатолію Васильовичу, передусім, дякуємо за допомогу фронту, патріотизм, чітку громадянську позицію. Ви щотижня буваєте там, де точаться запеклі бої, підтримуєте військових, забезпечуєте їх найнеобхіднішими речами.
Ваші сміливість і мужність, відверто кажучи, спонукають ставати кращими. Хотілося б дізнатися про Вас як людину трохи більше. Розкажіть про себе і свою діяльність…
— Життя склалось так, що з початку війни (з 2014 року) допомагав Українській Добровольчій Армії. Довгий час опікувався обласною клінічною лікарнею у Сумах. Допомагав і продовжую допомагати нашим військовим. Щотижня долаю 2500-2700 кілометрів, аби довезти гуманітарну допомогу бійцям (на світлині – з бійцями 100-ї окремої бригади Сил тероборони).
Я усім кажу: «Хто не може взяти зброю в руки, нехай допомагає в тилу». Всі воювати не можуть, не кожен зможе залишити все й поїхати туди, де точаться запеклі бої. Ніколи не забуваймо: хлопцям потрібна наша допомога не тільки матеріальна, а й моральна. Без мотивації важко витримати у тому «пеклі».
Воїни ризикують життям, купують за власні кошти запчастини до автомобілів, все необхідне для того, щоб йти у бій, аби захистити українські міста, села, дати гідну відсіч ворогу.
— Які почуття Вас переповнюють, коли приїжджаєте до наших захисників?
— Невимовно боляче бачити, наскільки важко бійцям. Коли приїздиш туди і розумієш, що на тебе чекають, ловиш себе на думці: їм дуже важлива підтримка. Я спілкуюся з ними, привожу гостинці від рідних, дитячі листи, малюнки. Це мотивує хлопців, надихає, вони відчувають, що про них піклуються, що їх не забувають.
Мій син воює, тому знаю і бачу, що насправді відбувається. Чомусь не кожен розуміє, що ми не можемо бути байдужими. Без тих, хто стоїть на захисті Батьківщини, ми просто не зможемо фізично існувати, мати дах над головою.
Допомагати треба вже сьогодні, в цю хвилину. На жаль, на перешкоді волонтерам стоїть «потужна» бюрократична машина. Ми багато чого не можемо вчасно передати військовим — наприклад, генератори.
Тісно співпрацюємо з БФ «Ми з Україною», який нам суттєво допомагає технічними і медичними засобами, продуктами харчування. Однак часом виникають такі перепони, що деякі військові частини змушені відмовлятися від благодійної допомоги, бо у них є державні закупівлі. Зрозуміло, що має бути усе чітко, прозоро, підкріплено документально, але хлопці потребують допомоги вже, нині, а не «якось потім».
— Ні для кого не секрет, що допомогу українським військовим надають не лише волонтери, а й звичайні люди. Які першочергові потреби для фронту існують сьогодні?
— Вкрай необхідна велика кількість FPV-дронів. Зараз війна перейшла у фазу сучасних технологій. Це вже не та війна, що була в 2014-2015 роках. Торік для потреб війська ми закуповували Mavic-3, бо у цьому була велика необхідність.
За пів року будуть інші технології, в чомусь буде ще більша потреба. Держава не може усім цим забезпечити. Найбільше хвилює і обурює, що державні закупівлі, м’яко кажучи, не відповідають тим потребам, які сьогодні необхідні війську.
Паливо для транспортних засобів, що передають на фронт, не завжди підходить. За місяць-два автомобілі виходять з ладу. Невже деякі
чиновники, депутати не розуміють, що це — гроші, викинуті на вітер? За ці кошти можна було б придбати 100 чи 200 FPV-дронів, які б принесли набагато більше користі.
Далеко не кожен, хто приймає такі рішення, розбирається, на жаль, в військових справах. А дехто навіть збагачується на війні. Натомість «піариться», їздить в робочий час на Схід.
Без зброї ціною людських життів ми не зможемо здолати ворога. Потрібна зброя і потужні новітні технології: ДРОНИ, ВИНИЩУВАЧІ, ДАЛЕКОБІЙНІ РАКЕТИ!
итуацію, то зрозумієте, що допомога від наших закордонних партнерів, так би мовити, «дозована». Анонсують, що дають джавеліни, байрактари. А де вони?
Таке враження, що сильні світу цього зацікавлені у продовженні війни. Все старе озброєння передають Україні, натомість відновлюють власний військовий потенціал. На превеликий жаль, Україна перетворилася на своєрідний полігон випробування зброї, забирає життя кращих українців — військових і цивільних. Це — справжнісінький геноцид народу.
Однак ми щиро віримо у мужність і силу доблесних українських воїнів. Ми не припинимо допомагати нашому війську стільки, скільки буде потрібно. З нами – і Сила, і Правда, і Воля, ми не маємо права опускати руки, повинні постійно надавати підтримку хлопцям. Тож долучаймося усі до благодійних зборів, волонтерських справ! Адже війна – наша спільна біда, ми втрачаємо найцінніше – життя і здоров’я українців. Не зважаючи ні на що, Україна переможе цю рашистську навалу. Я у це вірю.
— Пане Анатолію, даруйте, що порушу болючу для Вас тему, розумію, що важко про це говорити, але знаю, що Ваш син отримав тяжке поранення на фронті…
— 1 січня у мого сина — «другий день народження». Він отримав кульове поранення в голову. Уявіть, наскільки все серйозно для його життя і здоров’я! Після важкої операції його відправили не на реабілітацію, а у відпустку. Це все робиться для того, щоб не виплачувати пораненим кошти, які повинні були б виплачуватись.
Такі випадки, на жаль, непоодинокі. Як же хочеться, нарешті, поваги до наших військових, аби їхнє життя цінувалося не тільки рідними, а й на рівні держави.
Попереду нас чекає ще чимало фронтових доріг, але я готовий їхати, готовий продовжувати допомагати. Моєю вірною і надійною супутницею є дружина Яна, котру ціную за мудрість, терпіння і підтримку.
Бажаю кожному дочекатися своїх рідних з фронту, витримати усі випробування, які випали на долю нашої країни!
Слава Україні!
Героям Слава!
Світлана ТРОЦЮК.
P. S. Нещодавно Анатолія Ясашного нагороджено Подякою «За непохитну патріотичну позицію, регулярну допомогу Збройним Силам України, особистий внесок у велику справу героїчної боротьби українського народу з агресором». Вручення відзнаки відбулося у волонтерському центрі ГО «Діємо вже», а виконала цю почесну місію пані Наталія Тхоржевська.
ххх
НА СВІТЛИНАХ: Анатолій ЯСАШНИЙ з дружиною Яною та координатором ГО «Діємо вже» Наталією ТХОРЖЕВСЬКОЮ; під час поїздок на Схід.
Фото автора.
З Анатолієм Ясашним журналістські стежки звели мене під час робочої поїздки у волонтерський центр ГО «Діємо вже». Його ім’я і прізвище добре відомі на Волині, адже він — знаний громадський активіст, екс-керівник «Правого сектору» в м. Ковелі і Ковельському районі, незламний духом волонтер, людина, якій небайдужі доля та майбутнє України. Анатолій Ясашний щотижня буває на позиціях у військових із гуманітарною місією. 
— Невимовно боляче бачити, наскільки важко бійцям. Коли приїздиш туди і розумієш, що на тебе чекають, ловиш себе на думці: їм дуже важлива підтримка. Я спілкуюся з ними, привожу гостинці від рідних, дитячі листи, малюнки. Це мотивує хлопців, надихає, вони відчувають, що про них піклуються, що їх не забувають.
чиновники, депутати не розуміють, що це — гроші, викинуті на вітер? За ці кошти можна було б придбати 100 чи 200 FPV-дронів, які б принесли набагато більше користі.
Залишити коментар