Український національно-визвольний рух у 40-х – на початку 50-х років минулого століття був унікальним у багатьох відношеннях. В умовах війни проти набагато сильніших ворогів, якими були гітлерівський та сталінський режими, українські повстанці довели до найвищого рівня тактику партизанської та підпільної боротьби.
Важливим елементом конспірації для них стали викопані у землі та добре замасковані схованки, які залежно від їх призначення та розмірів мали назву “бункер, “схрон” або “криївка”. Повстанці будували такі схованки як у лісі, так і в полі або населеному пункті. Останній варіант мав багато переваг, але водночас був і найбільш небезпечний. Це добре видно на прикладі схрону, який повстанці зробили під будинком жителя села Лучичі поблизу Ратного Пантелеймона Гуля.
У 1947-48 роках повстанці кілька разів приходили до нього за продуктами. Переконавшись, що його сім’ї можна довіряти, хоча господар був членом винищувальної групи, або, як тоді казали “стрибком”, повстанці запропонували в його будинку збудувати схрон.
Про це пізніше на допиті у райвідділі МГБ розповіла дружина Гуля Ганна Федотівна:
«Восени 1948 року прийшли вночі два бандити, які домовилися із чоловіком, що вони будуть робити у нас схрон. Вранці чоловік послав мене на базар у м. Брест продавати м’ясо. Бандити знаходились у коморі, де зберігаємо картоплю. За день вони з допомогою мого чоловіка викопали яму, землю вони при допомозі чоловіка винесли і висипали у бомбосховище, яке було біля стіни хліва. У нас були дошки, і цими дошками вони облаштували стіни і стелю, щоб не обвалювалася земля. В Бресті я пробула 4 дні, і коли повернулася, то чоловік сказав, що схрон уже зроблений».
Приблизно через місяць в ньому поселились два повстанці – Савелій Петрук – “Ярослав” із Забріддя і Михайло Рибачук із Дубечного – «Павло». Через два тижні до них прийшов надрайонний провідник ОУН Андрій Михалевич на псевдо «Кос» (на світлині ви його бачите разом із охоронцем Савелієм Петруком). У схроні вони знаходились до весни 1949-го, до релігійного свята Пасхи. Інколи, коли не було снігу, вони йшли на день або два і знову повертались. На Пасху не приходили дуже довго. Коли повстанці сиділи зимою, то йшли десь зазвичай Савка і «Павло», а «Кос» залишався. Якщо йшов і «Кос», то тоді вони відлучались надовго. Влітку 1949-го повстанці сиділи в схроні дуже мало, лише окремі ночі.
l
Свідчення Ганни Гуль: «Восени 1949 року, коли вже копали картоплю, прийшли бандити і привели з собою якусь дівчину, приблизно років 23-х, невисокого зросту, озброєну пістолетом, псевдонім «Катя» (Марія Мочичук, с.Шкроби). Ми з чоловіком питали, звідки вона. Вона сказала, що не з Ратнівського району, що працювала вчителькою, але як потрапила в підпілля, – не говорила. Коли бандити привели «Катю», вони ніч знаходилися в схроні, а перед світанком пішли. Вони чоловіка попередили, що «Катя» буде сидіти одна і до неї буде ходити бандит на ім’я Максим – уродженець с. Забріддя. «Катю» чоловік закривав у схроні на 4 дні, ставив їй два глечики води, глечик молока і давав їй хліб, а через 4 дні відкопував і знову подавав їй продукти. «Катя» в схроні знаходилась приблизно місяць часу… Потім повстанці забрали зі схрону всі документи, друкувальну машинку і пішли разом із «Катею».
Напередодні у с. Самари Ратнівського району при зіткненні з повстанцями був убитий дільничний уповноважений МВС Савчук Василь Дмитрович, який був зв’язаний із «Косом» і працював у міліції дільничним с. Забріддя. Він часто приходив у схрон. Про наявність схрону знали і сестри Василя – Надія та Наталія. Боячись, що Надія і Наталія видадуть їх за те, що убитий їх брат, повстанці пішли зі схрону.
l
На допиті в МГБ 27 лютого 1950-го Савчук Надія розповіла:
«У 1948 році я жила як робітниця у свого дядька Гуля Пантелеймона Івановича. Восени я вийшла в кладовку, де зберігають картоплю, і там зустрілася з бандитом Харламповичем Омеляном. А потім, коли він став зі мною розмовляти, то зі схрону вилізло ще два бандити - «Кос» і «Савка», поговорили зі мною, запитали, хто я така, попередили про те, щоб я нікому не говорила, що бачила їх, і відпустили.
З того часу я стала знати про те, що мій дядько має зв’язок з бандитами, тому що він їх переховував у спеціально обладнаному в його будинку схроні. Після того на другий день я пасла корів, і до мене прийшов дядько Гуль Пантелеймон. Почав зі мною розмовляти, запитав: “Що ти вчора бачила?”. Я йому розказала, як все сталося, і він мене ще раз попередив, щоб я нікому не говорила про те, що в нього є схрон, інакше бандити вб’ють. Я дала згоду мовчати і нікому не розповідати…
На початку 1949 року я з ними стала зустрічатися дуже часто, тому що жила у Гуля Пантелеймона, а бандити сиділи в схроні до весни. Весною перед релігійним святом «Пасха» я перейшла жити до себе додому і з бандитами стала зустрічатися рідше. За літо я бачила їх всього тільки 4 рази. В листопаді 1949 року в с. Самари був убитий мій брат Савчук Василь Дмитрович. Він працював дільничним уповноваженим міліції. Після цього я ходила до Гуля Пантелеймона, де на горищі будинку зустрілася з бандитами «Косом», «Ярославом» і «Панасом». Я їм розповіла, що мого брата в с. Самари вбили бандити. «Кос» мені сказав, що його вбили випадково, через помилку і висловив з цього приводу свій жаль». Після цього Надія Савчук продовжувала самовіддано допомагати повстанцям.
l
Активну допомогу повстанцям надавали також сусіди Гуля – Петро та Катерина Грищуки. Петро Грищук працював завідуючим сільпо і був членом групи охорони громадського порядку. Він згадував, що вперше повстанці прийшли до його дружини у липні 1947-го і сказали, щоб він нікого не боявся та ночував удома. Після цього повстанці стали приходити до нього регулярно, через кожні 7-10 днів, переховувались у його приміщеннях. Крім того, господар забезпечував їх продуктами харчування і проводив для них розвідку.
За товари із лучицької кооперації – цукор, цигарки, цукерки, горілку та папір повстанці платили гроші. Петро Єрмолайович та його дружина кілька разів, за завданням «Коса», розкидали в селі Лучичі націоналістичні листівки. Катерина Романівна готувала повстанцям їжу, прала та шила білизну. Вони також бували у повстанському схроні. Чоловіка кілька разів викликав «Коса», щоб дати якісь доручення, а дружина знімала мірки з повстанців, щоб пошити їм одяг. Оскільки Грищуки активно спілкувалися із повстанцями, а також сім’єю Гулів, вони дізналися багато таємної інформації, зокрема і такої, яку їм знати було зовсім необов’язково. Пізніше це мало сумні наслідки для багатьох жителів сіл Лучичі та Заброди.
l
Під час допиту у лютому 1950 року в Луцьку Грищук Катерина повідомила, що знає таких повстанців:
«1. «Кос» по імені Андрій, уродженець с. Замшани Старовижівського р-ну. Є ватажком бандгрупи.
2 «Савка» (Кирило Михалевич, с. Замшани – авт.). Вбитий у 1949 р. Знаходився разом із «Косом».
3. Петрук Савелій – уродженець с. Забріддя. Знаходиться біля «Коса» і в даний час.
4. «Павло» – знаходиться біля «Коса».
5.Герасимук Пелагія – знаходиться біля «Коса». З ним живе.
6. Катя. Не знаю це ім’я чи псевдонім. Працює друкаркою у «Коса».
7. «Биков» (Сергій Богдан – провідник ОУН Любомльського району – авт.) – бачила його один раз у Гуль Ганни.
8. Олексюк Максим – уродж. с. Забріддя. В основному переховується десь у селі.
9. «Панас» (Степан Калачук – командир окремої диверсійної групи ОУН – авт.) – родич «Коса».
Український національно-визвольний рух у 40-х – на початку 50-х років минулого століття був унікальним у багатьох відношеннях. В умовах війни проти набагато сильніших ворогів, якими були гітлерівський та сталінський режими, українські повстанці довели до найвищого рівня тактику партизанської та підпільної боротьби.
Важливим елементом конспірації для них стали викопані у землі та добре замасковані схованки, які залежно від їх призначення та розмірів мали назву “бункер, “схрон” або “криївка”. Повстанці будували такі схованки як у лісі, так і в полі або населеному пункті. Останній варіант мав багато переваг, але водночас був і найбільш небезпечний. Це добре видно на прикладі схрону, який повстанці зробили під будинком жителя села Лучичі поблизу Ратного Пантелеймона Гуля.
У 1947-48 роках повстанці кілька разів приходили до нього за продуктами. Переконавшись, що його сім’ї можна довіряти, хоча господар був членом винищувальної групи, або, як тоді казали “стрибком”, повстанці запропонували в його будинку збудувати схрон.
Про це пізніше на допиті у райвідділі МГБ розповіла дружина Гуля Ганна Федотівна:
«Восени 1948 року прийшли вночі два бандити, які домовилися із чоловіком, що вони будуть робити у нас схрон. Вранці чоловік послав мене на базар у м. Брест продавати м’ясо. Бандити знаходились у коморі, де зберігаємо картоплю. За день вони з допомогою мого чоловіка викопали яму, землю вони при допомозі чоловіка винесли і висипали у бомбосховище, яке було біля стіни хліва. У нас були дошки, і цими дошками вони облаштували стіни і стелю, щоб не обвалювалася земля. В Бресті я пробула 4 дні, і коли повернулася, то чоловік сказав, що схрон уже зроблений».
Приблизно через місяць в ньому поселились два повстанці – Савелій Петрук – “Ярослав” із Забріддя і Михайло Рибачук із Дубечного – «Павло». Через два тижні до них прийшов надрайонний провідник ОУН Андрій Михалевич на псевдо «Кос» (на світлині ви його бачите разом із охоронцем Савелієм Петруком). У схроні вони знаходились до весни 1949-го, до релігійного свята Пасхи. Інколи, коли не було снігу, вони йшли на день або два і знову повертались. На Пасху не приходили дуже довго. Коли повстанці сиділи зимою, то йшли десь зазвичай Савка і «Павло», а «Кос» залишався. Якщо йшов і «Кос», то тоді вони відлучались надовго. Влітку 1949-го повстанці сиділи в схроні дуже мало, лише окремі ночі.
ххх
Свідчення Ганни Гуль: «Восени 1949 року, коли вже копали картоплю, прийшли бандити і привели з собою якусь дівчину, приблизно років 23-х, невисокого зросту, озброєну пістолетом, псевдонім «Катя» (Марія Мочичук, с.Шкроби). Ми з чоловіком питали, звідки вона. Вона сказала, що не з Ратнівського району, що працювала вчителькою, але як потрапила в підпілля, – не говорила. Коли бандити привели «Катю», вони ніч знаходилися в схроні, а перед світанком пішли. Вони чоловіка попередили, що «Катя» буде сидіти одна і до неї буде ходити бандит на ім’я Максим – уродженець с. Забріддя. «Катю» чоловік закривав у схроні на 4 дні, ставив їй два глечики води, глечик молока і давав їй хліб, а через 4 дні відкопував і знову подавав їй продукти. «Катя» в схроні знаходилась приблизно місяць часу… Потім повстанці забрали зі схрону всі документи, друкувальну машинку і пішли разом із «Катею».
Напередодні у с. Самари Ратнівського району при зіткненні з повстанцями був убитий дільничний уповноважений МВС Савчук Василь Дмитрович, який був зв’язаний із «Косом» і працював у міліції дільничним с. Забріддя. Він часто приходив у схрон. Про наявність схрону знали і сестри Василя – Надія та Наталія. Боячись, що Надія і Наталія видадуть їх за те, що убитий їх брат, повстанці пішли зі схрону.
ххх
На допиті в МГБ 27 лютого 1950-го Савчук Надія розповіла:
«У 1948 році я жила як робітниця у свого дядька Гуля Пантелеймона Івановича. Восени я вийшла в кладовку, де зберігають картоплю, і там зустрілася з бандитом Харламповичем Омеляном. А потім, коли він став зі мною розмовляти, то зі схрону вилізло ще два бандити - «Кос» і «Савка», поговорили зі мною, запитали, хто я така, попередили про те, щоб я нікому не говорила, що бачила їх, і відпустили.
З того часу я стала знати про те, що мій дядько має зв’язок з бандитами, тому що він їх переховував у спеціально обладнаному в його будинку схроні. Після того на другий день я пасла корів, і до мене прийшов дядько Гуль Пантелеймон. Почав зі мною розмовляти, запитав: “Що ти вчора бачила?”. Я йому розказала, як все сталося, і він мене ще раз попередив, щоб я нікому не говорила про те, що в нього є схрон, інакше бандити вб’ють. Я дала згоду мовчати і нікому не розповідати…
На початку 1949 року я з ними стала зустрічатися дуже часто, тому що жила у Гуля Пантелеймона, а бандити сиділи в схроні до весни. Весною перед релігійним святом «Пасха» я перейшла жити до себе додому і з бандитами стала зустрічатися рідше. За літо я бачила їх всього тільки 4 рази. В листопаді 1949 року в с. Самари був убитий мій брат Савчук Василь Дмитрович. Він працював дільничним уповноваженим міліції. Після цього я ходила до Гуля Пантелеймона, де на горищі будинку зустрілася з бандитами «Косом», «Ярославом» і «Панасом». Я їм розповіла, що мого брата в с. Самари вбили бандити. «Кос» мені сказав, що його вбили випадково, через помилку і висловив з цього приводу свій жаль». Після цього Надія Савчук продовжувала самовіддано допомагати повстанцям.
ххх
Активну допомогу повстанцям надавали також сусіди Гуля – Петро та Катерина Грищуки. Петро Грищук працював завідуючим сільпо і був членом групи охорони громадського порядку. Він згадував, що вперше повстанці прийшли до його дружини у липні 1947-го і сказали, щоб він нікого не боявся та ночував удома. Після цього повстанці стали приходити до нього регулярно, через кожні 7-10 днів, переховувались у його приміщеннях. Крім того, господар забезпечував їх продуктами харчування і проводив для них розвідку.
За товари із лучицької кооперації – цукор, цигарки, цукерки, горілку та папір повстанці платили гроші. Петро Єрмолайович та його дружина кілька разів, за завданням «Коса», розкидали в селі Лучичі націоналістичні листівки. Катерина Романівна готувала повстанцям їжу, прала та шила білизну. Вони також бували у повстанському схроні. Чоловіка кілька разів викликав «Коса», щоб дати якісь доручення, а дружина знімала мірки з повстанців, щоб пошити їм одяг. Оскільки Грищуки активно спілкувалися із повстанцями, а також сім’єю Гулів, вони дізналися багато таємної інформації, зокрема і такої, яку їм знати було зовсім необов’язково. Пізніше це мало сумні наслідки для багатьох жителів сіл Лучичі та Заброди.
ххх
Під час допиту у лютому 1950 року в Луцьку Грищук Катерина повідомила, що знає таких повстанців:
«1. «Кос» по імені Андрій, уродженець с. Замшани Старовижівського р-ну. Є ватажком бандгрупи.
2 «Савка» (Кирило Михалевич, с. Замшани – авт.). Вбитий у 1949 р. Знаходився разом із «Косом».
3. Петрук Савелій – уродженець с. Забріддя. Знаходиться біля «Коса» і в даний час.
4. «Павло» – знаходиться біля «Коса».
5.Герасимук Пелагія – знаходиться біля «Коса». З ним живе.
6. Катя. Не знаю це ім’я чи псевдонім. Працює друкаркою у «Коса».
7. «Биков» (Сергій Богдан – провідник ОУН Любомльського району – авт.) – бачила його один раз у Гуль Ганни.
8. Олексюк Максим – уродж. с. Забріддя. В основному переховується десь у селі.
9. «Панас» (Степан Калачук – командир окремої диверсійної групи ОУН – авт.) – родич «Коса».
(Далі буде).
Український національно-визвольний рух у 40-х – на початку 50-х років минулого століття був унікальним у багатьох відношеннях. В умовах війни проти набагато сильніших ворогів, якими були гітлерівський та сталінський режими, українські повстанці довели до найвищого рівня тактику партизанської та підпільної боротьби. 
Залишити коментар