Повідомлення в номер / Дослухатись до мудрих!

Вона прилетіла

І пташкою сіла.

Два слова сказала

І причарувала.

Тепер я гадаю:

То дочка чи внука,

Чи друга «дружина»

Рятують від скуки?

«Господи, – звертаюся я молитовно до Всевишнього, – повідай, коли із моєї думки зникне оте прадавнє Шекспірівське: «Бути чи не бути?». Ти, Всезнаючий, відкрий таємницю, точніше пророцтва: чи бути нашій мирній Україні, чи втримається на терезах долі українська ідентичність і нація, чи буде нас тішити цілюще слово «Вістей Ковельщини»?

Понад 30 років газета несе світлу інформацію у мою домівку, є повноправним членом сім’ї. Буває, коли вона не приходить вчасно, здається, що хтось із рідних не повернувся з роботи. Тоді бентежиться душа і рояться думки: «А що там сталось?».

У головній молитві до Господа «Отче наш» промовляємо: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». І я вільно чи не вільно за Господом промовляю: «Хліб наш духовний дай нам назавжди», щоб я міг глибше пізнавати цей непередбачуваний, неспокійний світ. І прозріваю, адже рідні «Вісті» я люблю не лише заради пізнання чи розваги, а насамперед за те, що вона змінює мій світогляд. 

Ще з кінця вісімдесятих років газета навертала мене до вільної демократичної думки, а коли в дев’яності мені довелося очолювати Ковельську громаду (1991-1998 рр.), вона стала вірним помічником у вирішенні нагальних соціально-економічних проблем міста. З погляду сьогоднішнього незалежного просвітлення на складні виклики нашого буття я бачу, що і раніше, і тепер видання по праву носить звання народного. Йдуть мешканці міста сюди за порадою і допомогою у вирішенні побутових негараздів як до останньої інстанції, міркуючи: якщо газета не допоможе, то вже й ніхто.

В Україні третій рік поспіль — кривава війна. Газета є своєрідним реабілітологом для тих, хто знесилився духом і втратив віру в нашу Перемогу. «Вісті Ковельщини» всі роки Незалежності займали активну громадянську позицію: і в питаннях декомунізації, і пропаганди української національної ідеї і становлення незалежної Православної Церкви.

У всіх цих процесах газета була на боці громади. Такою вона є і сьогодні. Мораль, честь, справедливість – це її кредо.

Не секрет, що окремі українські журналісти заради популізму вдаються до методів «жовтої преси», тобто до створення брехливої інформації, використовують ненормативну лексику, намагаються привабити малоосвічений лекторат різного роду “сенсаціями”. Цим завдають величезної шкоди духовному розвитку людей.

Наша «птаха» цим жовтим вірусом не хворіє, а завжди одягнена у вінок солов’їного українського слова. Саме вона в комірки мого мислення вселяла світлячки українського мислення, спонукала до вдосконалення мови і стилю.

Тішуся і тривожуся!

Тішуся, що депутатська спільнота, виконавча влада і міський голова Ігор Чайка, в рамках можливого, допомагають виживати виданню, підтримуючи фінансово на договірній основі. Руку допомоги постійно подають такі шановані особистості, як Валерія Яромчук, Тетяна Зінчук, Володимир Потапчук, Володимир Бойко, Микола Заїкін, Анатолій Понікарчук, Олександр Смаль, Олександр Стречен, Віктор Козак, Віктор Солов’янчук, Тетяна Селівончик, Олена Григола, Юрій Рахлінський, Юрій Семенюк, Богдан Конопацький та багато інших.

Щиросердечна подяка і пошанування їм, а разом із тим – довіра.

Тривожуся, бо поруч із величальними одами дійсність вимальовує сумні реалії: друкована преса в Україні – під великою загрозою. Про це сказано і написано багато, тому повторюватися не буду.

Наша газета – це воїн демократичного українського слова. Надихає, просвітлює нас і бореться. Тож і ми маємо боротися за неї. Не раз почуєш: «Війна – не до газети!». 

Згадується мудрий Вінстон Черчиль, коли постало таке  питання у Великобританії  у Другу світову, то він твердо відповів: «Тоді за що ми воюємо, як не за культуру і духовність?». І доповню: за нашу народно-демократичну і суспільно-політичну газету «Вісті Ковельщини»!

Дослухаймося до мудрих.

Анатолій Семенюк,

Почесний громадянин міста Ковеля, заступник голови первинної 

організації НСЖУ.

«Господи, – звертаюся я молитовно до Всевишнього, – повідай, коли із моєї думки зникне оте прадавнє Шекспірівське: «Бути чи не бути?». Ти, Всезнаючий, відкрий таємницю, точніше пророцтва: чи бути нашій мирній Україні, чи втримається на терезах долі українська ідентичність і нація, чи буде нас тішити цілюще слово «Вістей Ковельщини»?

Понад 30 років газета несе світлу інформацію у мою домівку, є повноправним членом сім’ї. Буває, коли вона не приходить вчасно, здається, що хтось із рідних не повернувся з роботи. Тоді бентежиться душа і рояться думки: «А що там сталось?».

У головній молитві до Господа «Отче наш» промовляємо: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». І я вільно чи не вільно за Господом промовляю: «Хліб наш духовний дай нам назавжди», щоб я міг глибше пізнавати цей непередбачуваний, неспокійний світ. І прозріваю, адже рідні «Вісті» я люблю не лише заради пізнання чи розваги, а насамперед за те, що вона змінює мій світогляд. 

Ще з кінця вісімдесятих років газета навертала мене до вільної демократичної думки, а коли в дев’яності мені довелося очолювати Ковельську громаду (1991-1998 рр.), вона стала вірним помічником у вирішенні нагальних соціально-економічних проблем міста. З погляду сьогоднішнього незалежного просвітлення на складні виклики нашого буття я бачу, що і раніше, і тепер видання по праву носить звання народного. Йдуть мешканці міста сюди за порадою і допомогою у вирішенні побутових негараздів як до останньої інстанції, міркуючи: якщо газета не допоможе, то вже й ніхто.

В Україні третій рік поспіль — кривава війна. Газета є своєрідним реабілітологом для тих, хто знесилився духом і втратив віру в нашу Перемогу. «Вісті Ковельщини» всі роки Незалежності займали активну громадянську позицію: і в питаннях декомунізації, і пропаганди української національної ідеї і становлення незалежної Православної Церкви.

У всіх цих процесах газета була на боці громади. Такою вона є і сьогодні. Мораль, честь, справедливість – це її кредо.

Не секрет, що окремі українські журналісти заради популізму вдаються до методів «жовтої преси», тобто до створення брехливої інформації, використовують ненормативну лексику, намагаються привабити малоосвічений лекторат різного роду “сенсаціями”. Цим завдають величезної шкоди духовному розвитку людей.

Наша «птаха» цим жовтим вірусом не хворіє, а завжди одягнена у вінок солов’їного українського слова. Саме вона в комірки мого мислення вселяла світлячки українського мислення, спонукала до вдосконалення мови і стилю.

Тішуся і тривожуся!

Тішуся, що депутатська спільнота, виконавча влада і міський голова Ігор Чайка, в рамках можливого, допомагають виживати виданню, підтримуючи фінансово на договірній основі. Руку допомоги постійно подають такі шановані особистості, як Валерія Яромчук, Тетяна Зінчук, Володимир Потапчук, Володимир Бойко, Микола Заїкін, Анатолій Понікарчук, Олександр Смаль, Олександр Стречен, Віктор Козак, Віктор Солов’янчук, Тетяна Селівончик, Олена Григола, Юрій Рахлінський, Юрій Семенюк, Богдан Конопацький та багато інших.

Щиросердечна подяка і пошанування їм, а разом із тим – довіра.

Тривожуся, бо поруч із величальними одами дійсність вимальовує сумні реалії: друкована преса в Україні – під великою загрозою. Про це сказано і написано багато, тому повторюватися не буду.

Наша газета – це воїн демократичного українського слова. Надихає, просвітлює нас і бореться. Тож і ми маємо боротися за неї. Не раз почуєш: «Війна – не до газети!». 

Згадується мудрий Вінстон Черчиль, коли постало таке  питання у Великобританії  у Другу світову, то він твердо відповів: «Тоді за що ми воюємо, як не за культуру і духовність?». І доповню: за нашу народно-демократичну і суспільно-політичну газету «Вісті Ковельщини»!

Дослухаймося до мудрих.