Родина Мосюків проживала в селі Доманове на Ратнівщині до 1948 року, а потім сталися події, через які вони надовго залишили рідний край. Це все детально задокументовано у їхній архівно-кримінальній справі.
Під час допиту слідчим МГБ Тереховим Оксеня Харитонівна розповіла, що вона народилася у 1914-му в селі Кортеліси у сім’ї селянина-середняка.
«У віці 18 років вийшла заміж за Ліхвана Івана Олексійовича в село Доманове. Але не пройшло і трьох років, як чоловік захворів легенями і помер. Після цього вийшла заміж у цьому ж селі за Мосюка Пилипа Максимовича, з яким проживала до арешту. З нами живе дочка від першого чоловіка у віці 15 років Ліхван Василина».
У постанові на арешт від 27 липня 1948-го сказано, що Мосюк О.Х. з 1943 по 1946 роки була зв’язковою боївки ОУН «Орлика». Повстанці - «Орлик», «Дорош», «Білуга» систематично заходили до неї в дім, де влаштовували випивки. Мосюк забезпечувала їх продуктами харчування, самогоном і повідомляла інформацію розвідувального характеру про місця знаходження опергруп МГБ-МВД і про заходи, які проводять органи радянської влади в селі Доманове.
Ще раніше голова доманівського колгоспу імені Карла Маркса Михайло Михалевський розповів оперуповноваженому МГБ Русняку: «Мосюк О.Х. є одноосібницею і в колгосп не хоче вступати. Крім того, вона налаштована проти колективного господарства і агітує населення, щоб у колгосп не вступали, погрожує колгоспникам репресіями бандитів ОУН».
На це звинувачення Оксеня пояснила слідчому, що 7 липня 1948 року вона поверталася зі своєї ділянки землі в Кортелісах із прополки льону. На питання голови колгоспу, що нового в селі Кортеліси, відповіла, що в Кортеліси учора вночі прийшло 50 озброєних повстанців. Вони зайшли в село з піснями і пішли з піснями. Мали при собі підводу, запитували про колгоспників, спалили будинок сільради, кооперацію, вбили двох чоловік і пішли.
За цим фактом начальник Ратнівського райвідділу МГБ капітан Мінєєв 5.10.1948 року підготував довідку:
«У селі Кортеліси Ратнівського району бандою ОУН – «Дворко», «Доброволець», «Веселий», «Зоренко», «Черчіль», «Черешня» та інші у ніч на 6 липня 1948 року здійснили бандпрояв, спалили магазин сільпо, який розміщувався у будинку бійця винищувальної групи Олексія Поліводи, при цьому вбили його, а також його жінку Пелагію Поліводу. Крім того, спалили будинок сільради. Убивств колгоспників у селі Кортеліси не було».
Хоча Оксеня Харитонівна категорично заперечувала більшість звинувачень, ратнівські чекісти їй не повірили, а незабаром арештували і її чоловіка. Оперуповноважений МГБ Русняк зачитав Пилипу Мосюку свідчення голови доманівської сільради Сазонтова про його агітацію 3 травня 1947-го перед натовпом людей, яких зібрали районні активісти, щоб примусити оформити «добровільну» позику коштів державі.
«Люди, чого ви дивитесь на цих радянських бандитів, адже це грабіжники, вони приїхали сюди, щоб забрати у нас останній шматок хліба і останню копійку, беріть кілки і бийте цих радянських бандитів до смерті, женіть їх до їхньої Москви!».
Коли ж через рік Сазонтов запропонував Мосюку вступити в колгосп, той йому відповів:
«Я краще піду в корчі (в банду), але не в колгосп. Я вам сказав вже давно, що я в колгосп не піду, працювати в колгоспі не буду, і ви до мене не приставайте зі своїм колгоспом. Я продам на базарі все своє господарство, спалю всі свої будівлі, але в колгосп нічого не здам і сам у колгосп не піду».
Пилип також заперечив усі звинувачення і пояснив, що він дійсно продав два робочих воли, одну корову, віз, сільськогосподарський реманент та деяке інше майно через свої особисті міркування. Найбільш важким звинуваченням проти Мосюків було те, що вони у 1945 році активно допомагали українським повстанцям. Про це багато розповів житель Доманового Степан Ліхван, 1931 р. н. Він стверджував, що був у цей час зв’язковим «Орлика» (Михайло Горнік, уродженець села Кортеліси), загін якого чисельністю до 12 чоловік базувався на відстані 2 кілометри від Доманового.
«Орлик» нібито йому повністю довіряв, і тому він знав багатьох зв’язкових та помічників бандерівців. Але, оскільки Ліхвану на той час було лише 14 років, ці свідчення виглядали не зовсім переконливо. Тому чекісти змушені були залучити до справи свого таємного агента, який перебував у складі агентурно-бойової групи МГБ – Андрія Кошелюка. Під час допиту в якості свідка він розповів:
«У 1945 році я знаходився протягом кількох днів у боївці бандита ОУН «Орлика» і в цій же боївці знаходився рідний брат Мосюк Оксені – Корнелюк Яким Харитонович, псевдонім – «Білуга», «Окунь», а також інші бандити ОУН – «Чорний», «Лис», «Береза», «Вишненко», «Женя», і я «Дорош». Тоді «Білуга» часто ходив до своєї сестри і вона повідомляла йому про обстановку в селі Доманове, а саме про місця появи військ МГБ, про заходи, які проводилися радянською владою. Крім того, Мосюк Оксеня обробляла ділянку землі Корнелюка Якима. Мосюк Оксеня нам жалілася на голову сільської ради про те, що він наклав на неї велику поставку хліба державі. Вона почастувала нас салом, маслом, а також випили пляшку самогонки…».
Під час очних ставок із Кошелюком арештовані Оксеня та Пилип Мосюки ці свідчення заперечили, крім одного, – що їх хата знаходиться в Доманове зліва за сто метрів від шосе. На своє виправдання вони стверджували, що восени 1945-го у їхньому будинку постійно перебувала оперативно-військова група. А коли ця група перейшла у спеціальний бункер, викопаний біля села, то в їхній хаті розмістилася сільська рада. Свідок Параска Мосюк розповіла, що спочатку головою Доманівської сільради працював Дордюк Микола Артемович. У січні 1945 року його вбили бандерівці у селі Гірники.
«Спеціального приміщення сільради тоді не було, а коли треба було виписати якусь довідку, то йшли до хати голови. Потім по пів року головою сільради були Полівода Михайло і Полівода Віктор, але обидва були арештовані органами радянської влади за зв’язок із повстанцями. У лютому 1946-го на цю посаду призначили Михалевського Михайла і він переніс документи сільради у будинок Мосюка Пилипа і Мосюк Оксені, які зараз теж арештовані».
Як бачимо, посада голови сільради у той час була далеко не подарунком. Якщо повстанці не вб’ють, то чекісти посадять. Те, що Мосюки погодились віддати свою хату під сільраду за скромну плату – 25 карбованців на місяць, а самі жили на кухні, свідчить про їхню поміркованість і бажання ні з ким не сваритися. І тільки початок насильницької колективізації переповнив їхню чашу терпіння. Віддавати державі нажиті багаторічною важкою працею майно і худобу вони не хотіли.
Доволі дивним виглядає звинувачення Оксені Мосюк у тому, що її рідний брат Яким Корнелюк під час війни служив у німецькій поліції, а потім перейшов до повстанців. Адже до самого Корнелюка на момент слідства у радянської влади жодних претензій не було. Ще в грудні 1945 року він разом із Андрієм Кошелюком добровільно здався «стрибкам» у селі Залухів (на той час Любешівського району), виказав повстанські схрони і перейшов на службу в НКВД. Його призначили командиром тих самих «стрибків», які його взяли в полон, а потім ще й заступником голови колгоспу. Тобто восени 1948-го він проживав у селі Залухів, але його жодного разу не допитали навіть у якості свідка.
Його ж товариша – Андрія Кошелюка – хоча і допитали, але на суд не могли викликати, оскільки він був членом агентурно-бойової групи МГБ, яка діяла під виглядом повстанців. Тому після закінчення слідства керівництво обласного управління МГБ прийняло рішення не передавати справу в суд, а винести її на розгляд Особливої Наради при МГБ СРСР. Рішенням цієї Наради Оксеня і Пилип Мосюки були засуджені до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах без конфіскації майна. Покарання відбували поблизу Воркути.
Після смерті Сталіна Пилип декілька разів писав скарги у вищі органи влади і вимагав звільнити його та дружину як незаконно засуджених. Під час розгляду цих скарг слідчі КГБ повторно допитали всіх свідків і зробили висновок, що Мосюки були засуджені правильно. Але, зрештою, Президія Верховної Ради СРСР у серпні 1956 року прийняла рішення звільнити обох засуджених через недоцільність подальшого утримання у виправно-трудових таборах зі зняттям судимості.
Вже через місяць Мосюки повернулися із Комі АРСР додому. Виявилося, що хоча їхнє майно і не конфіскували, але забрали в колгосп на зберігання і його неможливо повернути. Тому Пилип пише скарги у різні державні органи і вимагає повернення майна. Але про те, чи вдалося йому це зробити, в архівно-кримінальній справі жодної інформації немає. За свідченням односельців, їм віддали лише хату, яку довелось перенести в інше місце, бо їх обійстя перетворили на колгоспну садибу.
У березні 1959-го Постановою військового трибуналу Прикарпатського військового округу справу Мосюка Пилипа і Мосюк Оксені було припинено, а постанову Особливої Наради при МГБ відмінено.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.
На СВІТЛИНАХ: титульна сторінка та витяги із архівно-кримінальної справи.
Як Оксеня та Пилип Мосюки стали «ворогами народу»
«У 1945 році я знаходився протягом кількох днів у боївці бандита ОУН «Орлика» і в цій же боївці знаходився рідний брат Мосюк Оксені – Корнелюк Яким Харитонович, псевдонім – «Білуга», «Окунь», а також інші бандити ОУН – «Чорний», «Лис», «Береза», «Вишненко», «Женя», і я «Дорош». Тоді «Білуга» часто ходив до своєї сестри і вона повідомляла йому про обстановку в селі Доманове, а саме про місця появи військ МГБ, про заходи, які проводилися радянською владою. Крім того, Мосюк Оксеня обробляла ділянку землі Корнелюка Якима. Мосюк Оксеня нам жалілася на голову сільської ради про те, що він наклав на неї велику поставку хліба державі. Вона почастувала нас салом, маслом, а також випили пляшку самогонки…». 
Залишити коментар