Людське життя крихке, мов скло –
торкнешся, і посипляться
уламки.
Лише Добра й Любові ремесло
Рятують від похмурих ранків.
Сучасний життєвий простір насичений не тільки добром і любов’ю, радістю та щастям, але й гординею, агресією, злом, спокусою, ненавистю, обманом, хворобами і жорстокими війнами.
Для врівноваження доброчинних і негативних проявів буття ми намагаємось впорядкувати скарбницю свідомості. Духовне і Божественне кладемо на найвище місце, мудре і розумне – на нижчу полицю, буденне побутове, матеріальне і суєтне розміщуємо посередині. Нижче покоїться гріховне, а на дно ховаємо біду та горе.
Намагаємося користуватися скарбами із верхніх поличок. На жаль, хтось іноді невидимий, ніби навмисне, тягне нашу руку до найнижчого місця, до самого дна.
Тисячоліттями точиться боротьба світла і темряви, добра і зла, ненависті й любові. Людство без спочину шукає Бога, який би втихомирив війни та гріхи людські, а разом із тим повернув первозданний рай. Учитель навчає: потрібна щира віра. І я Йому вірю: колись настане-таки час Любові і Добра, правда, вже для наших нащадків. Нижче – «Оповідки з життя» на цю тему.
Мудра донька
Думаючи іноді про сенс земного буття, чоловік шукав відповідь на запитання: «Для чого я живу на світі?». Зважаючи на знецінення ваги життя війною, нав’язливі думки не покидали його ні вдень, ні вночі.
Розпитував у мудрих філософів і психологів, дізнавався у простолюдинів. Ніхто, навіть друзі не відкривали віконце світла для пізнання таємниці.
Та якось вранці чоловік ненароком запитав у своєї семирічної донечки:
– Сонечко моє, скажи, а для чого ти живеш на цім світі?
– Як для чого? Щоб тебе любити, тату, – не задумуючись, відповіла вона.
– А що таке в твоєму розумінні «любити»? – не вгавав батько.
– Мої добрі вчинки, увага до тебе і повага. Це і є любов.
Мірило Любові
Якось вухатий, пухнастий, швидконогий заєць, наслухавшись розповідей про любов, вирішив самотужки пізнати: а що ж воно таке?
В пошуках їжі забіг на грядку, де росла капуста. Побачив його господар, і ледве від палки заєць ноги свої виніс. Не встиг вибігти за огорожу, як на нього пес накинувся – мало на шматки не розірвав.
Більше того, коли настала холодна пора, полювання на зайців відкрилося. Довелося сіромасі шукати безпечного укриття, ховатися від людської «любові».
Тож наш «герой» не розумів, як діяти і що робити. Одного разу, плигаючи по лісовій стежині, зустрів їжачка.
– Їжачку, відкрий таємницю і поясни, що воно таке – любов? Ось ти до себе нікого не підпускаєш – закрився голками. Навіщо?
– Так цей світ влаштований. У ньому є добро і зло. Я рухаюсь повільно, то й вимушений колючками захищатися заради діток моїх маленьких. Твоя добра душа і є частинкою твоєї любові. Запам’ятай: захист добра – це випробування. Воно і є мірилом любові.
– А можна я побуду з тобою? – запитав заєць.
– Звісно. Можеш навіть пригорнутися до мене.
Заєць міцно притиснувся до їжачка. Голки кололи, але йому не було боляче. Засинаючи, думав, що це випробування він мусить витерпіти заради любові.
Дорога
до святості
Подейкують, що цю оповідку розказував Іванові Франку його батько, а той доніс у своїх спогадах до нас. Сьогодні вона така ж актуальна, як і колись. Тож послухайте (в довільному трактуванні автора).
… Жив-був у селі хороший лікар. Допомагав, лікував, зцілював хворих людей. Бог дав йому такий хист. Люди йшли до нього потоком звідусіль.
«То якась кара Божа на мені – допомагати людям і вдень, і вночі», – якось подумав лікар у вільну хвилину. Але за деякий час зустрів діда, що йшов із лісу. Той був напівголий, бородатий і брудний.
Анатолій СЕМЕНЮК.
(Закінчення на 8-й стор.).
Людське життя крихке, мов скло – торкнешся, і посипляться уламки.
Лише Добра й Любові ремесло
Рятують від похмурих ранків.
Сучасний життєвий простір насичений не тільки добром і любов’ю, радістю та щастям, але й гординею, агресією, злом, спокусою, ненавистю, обманом, хворобами і жорстокими війнами.
Для врівноваження доброчинних і негативних проявів буття ми намагаємось впорядкувати скарбницю свідомості. Духовне і Божественне кладемо на найвище місце, мудре і розумне – на нижчу полицю, буденне побутове, матеріальне і суєтне розміщуємо посередині. Нижче покоїться гріховне, а на дно ховаємо біду та горе.
Намагаємося користуватися скарбами із верхніх поличок. На жаль, хтось іноді невидимий, ніби навмисне, тягне нашу руку до найнижчого місця, до самого дна.
Тисячоліттями точиться боротьба світла і темряви, добра і зла, ненависті й любові. Людство без спочину шукає Бога, який би втихомирив війни та гріхи людські, а разом із тим повернув первозданний рай. Учитель навчає: потрібна щира віра. І я Йому вірю: колись настане-таки час Любові і Добра, правда, вже для наших нащадків. Нижче – «Оповідки з життя» на цю тему.
Мудра донька
Думаючи іноді про сенс земного буття, чоловік шукав відповідь на запитання: «Для чого я живу на світі?». Зважаючи на знецінення ваги життя війною, нав’язливі думки не покидали його ні вдень, ні вночі.
Розпитував у мудрих філософів і психологів, дізнавався у простолюдинів. Ніхто, навіть друзі не відкривали віконце світла для пізнання таємниці.
Та якось вранці чоловік ненароком запитав у своєї семирічної донечки:
– Сонечко моє, скажи, а для чого ти живеш на цім світі?
– Як для чого? Щоб тебе любити, тату, – не задумуючись, відповіла вона.
– А що таке в твоєму розумінні «любити»? – не вгавав батько.
– Мої добрі вчинки, увага до тебе і повага. Це і є любов.
Мірило Любові
Якось вухатий, пухнастий, швидконогий заєць, наслухавшись розповідей про любов, вирішив самотужки пізнати: а що ж воно таке?
В пошуках їжі забіг на грядку, де росла капуста. Побачив його господар, і ледве від палки заєць ноги свої виніс. Не встиг вибігти за огорожу, як на нього пес накинувся – мало на шматки не розірвав.
Більше того, коли настала холодна пора, полювання на зайців відкрилося. Довелося сіромасі шукати безпечного укриття, ховатися від людської «любові».
Тож наш «герой» не розумів, як діяти і що робити. Одного разу, плигаючи по лісовій стежині, зустрів їжачка.
– Їжачку, відкрий таємницю і поясни, що воно таке – любов? Ось ти до себе нікого не підпускаєш – закрився голками. Навіщо?
– Так цей світ влаштований. У ньому є добро і зло. Я рухаюсь повільно, то й вимушений колючками захищатися заради діток моїх маленьких. Твоя добра душа і є частинкою твоєї любові. Запам’ятай: захист добра – це випробування. Воно і є мірилом любові.
– А можна я побуду з тобою? – запитав заєць.
– Звісно. Можеш навіть пригорнутися до мене.
Заєць міцно притиснувся до їжачка. Голки кололи, але йому не було боляче. Засинаючи, думав, що це випробування він мусить витерпіти заради любові.
Дорога до святості
Подейкують, що цю оповідку розказував Іванові Франку його батько, а той доніс у своїх спогадах до нас. Сьогодні вона така ж актуальна, як і колись. Тож послухайте (в довільному трактуванні автора).
… Жив-був у селі хороший лікар. Допомагав, лікував, зцілював хворих людей. Бог дав йому такий хист. Люди йшли до нього потоком звідусіль.
«То якась кара Божа на мені – допомагати людям і вдень, і вночі», – якось подумав лікар у вільну хвилину. Але за деякий час зустрів діда, що йшов із лісу. Той був напівголий, бородатий і брудний.
– Ти звідки йдеш і чого такий неохайний? – запитав лікар.
– З лісу. Живу в печері й Богу молюся.
– Богу молись, але будь чистим і для людей щось роби.
– Е, ні! Одночасно служити Богу і мамоні не можна. Люди із їхніми гризотами та турботами, то і є мамона. Під час Страшного суду вони тобі любов’ю не відплатять.
І ще багато чого наговорив дід. Розворушив бджолиний рій думок у лікаря. «Правду каже дід. Яка мені дяка від людей за мої намагання робити добро?» – подумав.
І пішов лікар у ліс, подалі від людей. Знайшли його в печері у хащах. Заховався в горах за рікою – і там відшукали. Хворі йдуть зі своєю бідою, кінця немає.
«Господи, зроби так щоб ті люди до мене не йшли!» – попрохав. Бог усміхнувся співчутливо і промовчав. Та не спав сатана. І сталася біда: страшна хвороба впала на тіло лікаря, струп’ям шкіру покрило. Люди налякалися, і перестали лікуватися в нього. Хотів тепер він наблизитись до людей, але марно – втікали від нього. До рідної хати і до церкви перестали пускати.
Пройшло немало днів і ночей, доки усвідомив чоловік свій гріх. Почав молитися, каятися і кликати Бога на поміч. Бог почув і сказав: «Бач, як погано жити людині без віри та любові. Хто людям служить, той і Мені служить. Сама по собі людина не може бути щасливою. Я тобі відкрив дорогу любові до людей, а ти злегковажив і не знайшов Мене там».
«Господи, дай мені смерті!», – у відчаї вигукнув лікар.
«Мені досить твоєї спокути, але цю дорогу випробувань ти мусиш пройти до кінця. Та за твоє попереднє служіння, ту любов, яка лилася з твого серця, я відкрию двері до Царства Небесного…».
Так з Божої ласки лікар став святим і довго ще опікувався душевно хворими.
Анатолій Семенюк.
Залишити коментар