Іван Васильович Фіц – один з провідних спеціалістів Ковельського МТМО. За професіоналізм, відданість професії, уважність та чуйність до кожного його називають "лікарем від Бога". Він – лікар-хірург хірургічного відділення, лікар-ендоскопіст діагностичного відділення, лікар-проктолог та онкохірург.
Про таких людей кажуть: "Де народився, там згодився", адже родом Іван Васильович із Сошичного, що на Камінь-Каширщині. "Лікувальну справу" освоював у Дніпропетровській державній медичній академії. А інтернатуру на базі Київського національного університету післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика проходив за спеціальністю "Хірургія".
Раніше передбачалося трирічне відпрацювання після навчання. На Волині йому в цьому відмовили, тож поїхав у Черкаську область, в Тальнівську ЦРЛ, де працював лікарем-хірургом. Цей період Іван Васильович згадує з особливим теплом, адже тут відбулося його становлення як лікаря, якому довіряють, до порад якого прислухаються.
А перемогою в онлайн-конкурсі "Кращий лікар МТМО-2019", в якому переміг Іван Фіц, завдячує як ковельчанам, так і тальнівчанам, які теж долучились до голосування, бо й до тепер підтримують зв'язок із "своїм" лікарем.
– Іване Васильовичу, що привело Вас в медицину?
– Мабуть, так було задумано зверху. За промислом Божим я потрапляю у течію, яка веде мене певним шляхом, хоча спочатку я не завжди розумію його намір. Мрії з дитинства стати лікарем не було. Після 9-го класу була спроба вступити у медколедж, але не вдалось. Тож після 11-го вступив у медичну академію в Дніпрі. Спочатку навчання давалося важко, але до 4 курсу все змінилося. Організація навчального процесу вплинула на велике бажання бути лікарем.
– Як склалася Ваша подальша доля?
– Після інтернатури одружився. До речі, "вилетівши" з дому, ніколи не думав, що своє кохання знайду в рідному селі. Дружина Тетяна теж медик, навчалася у Ковельському медколеджі на акушера. Тож спільним рішенням стало повернення на Волинь.
Мене призначили лікарем-хірургом у Голобській районній лікарні. Я робив все, що міг в тих умовах. На місці почали оперувати пахові грижі, усі знання та вміння, що мав, старався використати для блага і здоров'я пацієнтів. За дев'ять місяців до мене потягнулося багато людей. А вже з 2015 року я – лікар у Ковельському МТМО.
– Як вдалось досягти високих результатів в роботі та отримати прихильність і любов пацієнтів?
– На моє професійне становлення вплинули і люди, з якими працював в медзакладах, і пацієнти. Та все ж першою, хто повірив у мене, навчив не боятися бути собою і до сьогодні підтримує у всьому, є дружина Танюшка. Це – надійна людина, яка розуміє моє покликання. Вона і окриляє, і "приземляє", коли потрібно. У нас дві донечки, тож мої дівчата мене й надихають.
А взагалі я вважаю, що поштовхом працювати і розвиватися є сила людяності. Якось так склалося, що на моєму шляху зустрічаються тільки хороші люди, мудрі наставники. Серед таких – Сергій Мазурок, який понад 10 років очолює хірургічне відділення ЦРЛ Ковельського МТМО. Він вміє чути кожного, вміє організувати злагоджену роботу, дає можливість розвиватися, думаючи про благо і хірурга, і пацієнта. Якщо ти молодий і подаєш якусь ідею, варіанти її реалізації, що допоможуть пацієнту, він завжди це схвалить. Так виникає довіра, так виникає здорова конкуренція. Він – патріот свої роботи й лікарні, і бути відданими своїй справі вчить нас.
– Ковельське МТМО особливе місце відводить хірургії, що не поступається світовим стандартам. У цьому є і Ваша заслуга та вагомий професійний внесок. У чому секрет успіху?
– Перш за все, варто зауважити, що успіх закладу – це командна робота професіоналів, де панує довіра та розуміння. Ну, а в роботі хірурга важливими є і вчасний та правильний діагноз, вдало виконана операція та догляд за хворим. Новітнє обладнання, великий досвід роботи, постійне навчання – все це допомагає надавати якісну і вчасну допомогу нашим пацієнтам.
– Ви – лікар-хірург, лікар-ендоскопіст, лікар-проктолог та лікар онкохірург. Який напрямок для Вас особисто є пріоритетним?
– Хірургія – це основа, база. Діагностика – запорука правильного діагнозу, а значить і лікування. Лише освоївши всі напрямки, я зрозумів, як вони пов'язані між собою і наскільки важливими є для повноцінного життя людини. Якби прийшлось, я б не зумів обрати один напрямок.
Цьому завдячую Олегу Самчуку, який націлював мене освоювати та розвивати вузькі напрямки медицини. До того ми вже працювали лапароскопічно. Проводили чимало проктологічних втручань і шукали шляхи надавати допомогу менш травматично. Згодом я подав різні ідеї по використанню лазера та інших мініінвазивних методик в хірургії та проктології.
Саме в цьому напрямку я й розпочав навчання. Хоча, відверто кажучи, це був розділ, який я найбільше не любив під час навчання. Та доля вирішила по-своєму. А коли переді мною ставлять завдання, я розумію, що це – зона моєї відповідальності й все, що я роблю, маю робити якісно.
Після курсів розумів, наскільки ця спеціальність цікава і потрібна. Як легко, за 15 хвилин, можна покращити життя людини, яка мучилась 15 років із невеличкою патологією. Якщо раніше таких операцій було 5 на рік, то сьогодні – близько 5 на тиждень. Проктологія – це спеціальність співчуття. Половину роботи робимо руками, а інше – психологічний аспект (треба вміти і підбадьорити, і заспокоїти).
Пізніше Олег Самчук направив мене на ендоскопію. Знову ж таки, я не дуже хотів, бо й без того було чимало роботи. Але вже на курсах мені знову відкрилося нове, цікаве та важливе в плані ургентної ендоскопії (планової, діагностично-лікувальної). Для мене це було новим викликом і початком нового.
Ми вийшли на новий рівень діагностики, підвищили якість обстеження. Почали із зупинок кровотеч ендоскопічно. Все частіше діставали камінці з жовчних протоків, видаляли поліпи, проводили ендоскопічні резекції.
А навички з проктології дали базу, щоб легко працювати в напрямку ендоскопії, зокрема колоноскопії. Це дало можливість самому виявляти, оперувати і спостерігати в післяопераційний період хворого. 60 колоноскопій було до мого приходу, потім збільшилось до 300, а ще згодом – 500.
Останнім моїм важливим надбанням стало навчання з онкохірургії (виключно для онкопроктологічних операцій). Це загальний внесок для універсальності лікаря та офіційна можливість робити мінімальну планову онкохірургію в нашому закладі. До 40 операцій із раком кишечника за рік – це, вважаю, дуже хороший результат для районної лікарні.
Приємно, що нинішнє керівництво МТМО всіляко підтримує нас. Завдяки зусиллям генерального директора Валентина Вітра планується розширення ендоскопічної служби з метою покращення діагностики та збільшення обсягів високотехнологічних ендоскопічних втручань.
– Ви працюєте в таких прогресивних напрямках, що постійно розвиваються. Як ставитесь до нових підходів в роботі?
– Так, дійсно, для вдосконалення моя робота потребує постійного вивчення та нових знань. Та практика показує, що не все нове є ефективним. Коли відсоток одужання більший за старою методикою, то я буду удосконалювати саме її. Також враховуємо, щоб і ціна/якість були комфортними для пацієнта.
– У цьому році Ви стали депутатом Ковельської міської ради восьмого скликання від політичної сили "За майбутнє", є членом постійної комісії з питань планування, бюджету та фінансів. Як вдається все поєднувати?
– Треба розуміти, що депутатство – це більше про громадянський обов'язок. Основну роботу проводять профільні комітети, що вивчають певне питання. Для мене це новий позитивний досвід, який розширює кругозір, тож поки що я вникаю в депутатську роботу.
– Як відпочиваєте, яке хобі маєте?
– На жаль, абстрагуватися від роботи не вмію. Моя робота – моє хобі. А ще, – спілкування з близькими серцю і душі людьми. О так, спілкуватись і дискутувати я люблю, особливо з питань медицини (посміхається – авт.).
– Дякую за розмову, відданість професії та важливу щоденну роботу для здоров'я людей!
Розмову вела
Аліна РОМАНЮК.
На світлині: Іван Фіц з медичною сестрою ендоскопічного кабінету Валентиною Стасюк та лікарем-ендоскопістом Віталієм Курцебою.
Фото з архіву МТМО.
Залишити коментар