Відомо, що Ковельщина славиться волонтерським рухом та допомогою славним воїнам Збройних Сил України. Неодноразово ми писали про діяльність спільнот чи окремих людей, які безкорисливо, але зі щирим бажанням долучаються до цієї благородної справи в ім’я нашої Перемоги. Серед таких патріотів – громада та актив Храму святого апостола Андрія Першозваного Волинської єпархії ПЦУ на чолі з настоятелем храму протоієреєм Іваном Оринчаком.
«Парафіяльні павучки» – так назвали волонтерів (серед яких – староста, голова ревізійної комісії, сестри-господині, свічниці, хористи, прихожани), основною діяльністю яких стало плетіння сіток. Попри те, що наймолодшим близько 65 років, вони вправно виконують свою місію. Це не просто колектив однодумців, це – сім’я, адже стіни храму за час війни стали для них другим домом, не менш близьким і дорогим, ніж перший.
«Парафіяльні павучки» – так назвали волонтерів (серед яких – староста, голова ревізійної комісії, сестри-господині, свічниці, хористи, прихожани), основною діяльністю яких стало плетіння сіток. Попри те, що наймолодшим близько 65 років, вони вправно виконують свою місію. Це не просто колектив однодумців, це – сім’я, адже стіни храму за час війни стали для них другим домом, не менш близьким і дорогим, ніж перший.
– В четвер 24 лютого 2022 року відбулось повномасштабне вторгнення росії в Україну, а вже в понеділок стояв станок для плетіння сіток. До сьогоднішнього дня ця робота не припиняється. Більше трьох з половиною років ми тут щодня, відкладаючи особисті справи, адже розуміємо, що важливо першочергово закривати потреби військових, тих, хто ціною власного життя виборює мир, свободу для всіх нас, – говорить Людмила Садовнік.
У храмі жінка – касир, веде церковний і військовий облік. 32 роки відпрацювала в управлінні статистики, де була й головою комітету профспілки. Тож чіткість, відповідальність та організаторські здібності стали в пригоді й у волонтерській справі. Тут всі працюють злагоджено та кожен є відповідальним за певну ділянку роботи. На Людмилу Євгенівну покладена організація виробничого процесу,
спілкування з громадою, формування замовлень та передач на фронт. Раніше дуже допомагав син Сергій, який починав волонтерську діяльність з отцем Станіславом Беспаловим, а вже другий рік, як й сам доєднався до лав ЗСУ: зараз тримає з побратимами оборону під Покровськом. Тож тепер у вирішенні питань логістики допомагає чоловік Іван Іванович.
Людмила Садовнік розповідає, що на початку 2022 року багато людей долучалось до їх волонтерської праці: «Звичний для нас світ завмер, закрились заклади освіти, «на паузі» були деякі установи й організації. Всі хотіли бути корисними і зробити свій маленький внесок. Звозили речі, сортували, різали, обробляли, фарбували. А з літа вже залишився «кістяк», який фактично працює й до сьогодні. Це – 12 людей: Андрій Гаврук, Галина Лічман, Анна Вдовиченко, Тетяна Кудан, Олена Шеремета, Галина Ткачук, Галина Прадійчук, Світлана Ляшук, Руслана Гаркуша, Віра Лісницька, Марія Дричик і я» (на світлинах вгорі).
Жінки кажуть, що особливих слів вдячності заслуговує Андрій Гаврук, адже він довго фарбував тканини для плетіння сіток. У храмі збирали білі старі простирадла, наволочки, у чому дуже допомагала «Укрзалізниця» (привозили списану білизну). А пан Андрій на дачі обладнав місце, де й відбувалось
фарбування. На жаль, не все так гладко, бо знайшлися під час війни «добрі» люди, які вкрали чан. Але, тоді громада храму звернулася до Івана Смітюха, який забезпечив їх новим резервуаром для фарбування.
На підготовку матеріалу до плетіння йшло багато часу, адже спочатку речі звільняли від зайвих деталей та грубих швів, комбінували за кольором, а лише потім прали, фарбували й сушили. У такому процесі було задіяно чимало людей. Згодом пан Андрій змінив місце роботи, де працює згідно з графіком, та й багатьох чоловіків теж мобілізували, тож волонтерки змушені перейти на рулонні тканини.
– Зрозуміло, що це набагато зручніше, бо тут швидше ріжеш заготовки, відповідно більше людей може плести. З Божою допомогою, за день (з 9.00 до 14.00 год.) ми сплітаємо одну маскувальну сітку. Але такий вид роботи нам обходиться дорожче, адже раніше ми купували лише фарбу. З цим дуже допомагала Ірина Черначук, донька нашої Галини Ткачук.
ххх
Тепер окрім купівлі основи, необхідні додаткові кошти на тканину. Раз на пів року в Харкові ми замовляємо основу (сітку), а це більше 15 тисяч гривень. Отримавши, знову стаємо в чергу, адже зараз потреба в ній дуже велика по всій Україні. Попри це, простою у нас ніколи не було, бо й на фабриці зустріли хороших людей. Зокрема, пан Олександр, який виявився нашим земляком з Любомля, завжди йде назустріч. Із сітками також допомагала і Ковельська виховна колонія, хоч там була дещо інша техніка плетіння.
Спочатку робили великі сітки, бо така була потреба. Йшла велика техніка: ракетні установки, танки, а тепер потрібні компактніші, легші, але більше, щоб накривати звичайні авто, пікапи, бліндажі, антидронові рушниці.
На такі вироби ми витрачаємо близько трьох рулонів тканини за місяць, а це понад 11 тисяч гривень. Кошти на їх придбання – це пожертви і збори наших прихожан, за що їм велика вдячність. Неодноразово допомагала Ковельська міська рада, за що дякуємо міському голові Ігорю Чайці та всім працівникам міськвиконкому, – каже Людмила Садовнік.
ххх
Не тільки цією роботою займається команда «Парафіяльних павучків».
Одразу пекли пироги, ліпили вареники. На даний час збирають продукти, побутові засоби, які будуть корисними для захисників. За допомогою старости релігійної громади облаштували склад, стелажі для зручного зберігання.
Гуртуються жінки на території храму, у невеличкій будівлі. Відколи зрозуміли, що вони тут не на «2-3 тижні», як казали певні «експерти», вирішили зробити косметичний ремонт. «Для нашого комфорту постарався пан Андрій, син Анни Вдовиченко, який пропав безвісти на фронті 2 роки тому,– із сумом розповідає пані Людмила. – Тепер у затишній кімнаті збираються всі: ми ділимось переживаннями і радощами, а дітки приходять на заняття з недільної школи».
На момент повномасштабного вторгнення у храмі служив ще отець Василь Скулинець (зараз є настоятелем Храму Рівноапостольного Великого князя Володимира ПЦУ у Ковелі). Саме він запропонував не просто допомагати комусь, а самим навчитись і організовувати процес плетіння.
Також багато років громада Андріївського храму співпрацює з отцем Станіславом Беспаловим, настоятелем Храму св. Йоана Хрестителя (Ковель-2). З перших днів війни ці дві громади об’єднувались у всьому. З 2016 року о. Станіслав – військовий капелан, тож з перших днів повномасштабного вторгнення він опікав процес і доставку на фронт. Волонтери завжди були впевнені, що і сітки, й інша допомога точно потраплять в руки тих, хто цього потребує. Зараз священник теж призваний на службу. Та співпраця на цьому не закінчилась.
При храмі продовжуються збори коштів на потрібні продовольчі, медичні, засоби гігієни, одяг по сезону, тактичне спорядження. Жінки заготовляють сушку та фруктові чаї, горішки, формують сухпайки, печуть паски на Великдень, готують домашню випічку тощо.
Кожного дня поспішають до праці жінки, бо пам’ятають, що хлопцям на війні важче. Команда дуже дружна, щира. Зізнаються, що у житті вже важко один без одного. Адже за цей час поріднилися, розділяють хвилювання один одного за рідних, котрі служать. Окрім вищезазначених, у лавах ЗСУ також: Ігор, син Галини Прадійчук; донька Світлана та онук Андрій Галини Лічман; Ігор, син Світлани Ляшук (отримав поранення під час служби, тож зараз на лікуванні). У кожного хтось є серед захисників – як не рідні, то знайомі, сусіди.
– Попри втрати чи тривоги, руки не опускалися ніколи, бо всі тут – заради Перемоги. Спорали дачі й городи, поїхали в ліс по гриби, зустрілись з онуками, приділили час сім’ї – і знову йдемо сюди. Ми не маємо морального права зупинятися, – зазначає Людмила
Євгенівна. До слова, Тетяна, донька пані Людмили організувала розпис футболок з надписом «Парафіяльні павучки» – як кажуть, для настрою та згуртованості колективу.
Серед інших видів діяльності громади – виготовлення окопних свічок (Андрій Гаврук), плетіння м’яких, зручних і теплих підстилок для сидіння нашим захисникам (Віра Лісницька), в’язання тапочок, шкарпеток, поясів під плитоноски (Галина Лічман). Усе це, як і сітки, розбирають, мов «гарячі пиріжки». Періодично на території храму відбуваються благодійні ярмарки.
Жінки вдячні усім, хто дотичний до їхньої справи ділом чи коштами. Й надалі закликають підтримувати збори, адже лише разом – ми сила.
ххх
Свідченням цього є постійні дописи на сторінці релігійної громади в мережі Фейсбук. Спочатку оголошення про потреби та збори коштів, а згодом – подяки від військових. Як от нещодавно написав капелан, отець Станіслав: «Звершена чергова капелансько-волонтерська поїздка на Сумський, Харківський, Чернігівський напрямки фронту. З молитвою, духовно-моральною та матеріально-технічною підтримкою відвідали бригади: 95 Омбр, 125 ОВМБ, 121 ОРБСП та підрозділ ССО. Воїни передають вітання та свою подяку!
Висловлюю вдячність настоятелю отцю Івану та громаді Храму святого апостола Андрія Першозваного м. Ковеля та усім, хто долучився допомогою, підтримкою та молитвою для звершення цієї великої роботи від серця, яка береже життя воїнів, а вони – наше життя! Слава Україні!».
Протоієрей Іван Оринчак, настоятель храму є і духовним наставником, і служить прикладом для прихожан, адже багато приділяє уваги волонтерству та завжди активно залучає до зборів інших. Неодноразово допомагає «закривати» термінові потреби в медикаментах, термобілизні, тактичному спорядженні, закупівлі дронів.
У розмові отець Іван кілька разів повторив: «Не маємо права зупинятись! Мусимо йти до Перемоги!», а ще висловив вдячність прихожанам, друзям за допомогу, активістам храму, які щодня трудяться, плетучи сітки з першого дня війни, адже у кожному вузличку – тепло сердець, у кожному метрові тканини — частинка любові та віри, яку жінки благословляють щирою материнською молитвою.
На завершення фоторепортажу хочу процитувати слова Івана Оринчака, адже знаємо про його сильне поетичне слово та заклик до молитви, яка зцілює душі і серця, яка неодмінно буде почута Богом: «Я прошу в молитві до небес, і не втомлюсь вірою благати: Бог був зраджений, страждав, помер, воскрес... Хай воскресне Україна-Мати!».
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: свята і будні парафіян; під час волонтерської поїздки; вдячні захисники.
Фото автора та з архіву парафії.
Відомо, що Ковельщина славиться волонтерським рухом та допомогою славним воїнам Збройних Сил України. Неодноразово ми писали про діяльність спільнот чи окремих людей, які безкорисливо, але зі щирим бажанням долучаються до цієї благородної справи в ім’я нашої Перемоги. Серед таких патріотів – громада та актив Храму святого апостола Андрія Першозваного Волинської єпархії ПЦУ на чолі з настоятелем храму протоієреєм Іваном Оринчаком.
спілкування з громадою, формування замовлень та передач на фронт. Раніше дуже допомагав син Сергій, який починав волонтерську діяльність з отцем Станіславом Беспаловим, а вже другий рік, як й сам доєднався до лав ЗСУ: зараз тримає з побратимами оборону під Покровськом. Тож тепер у вирішенні питань логістики допомагає чоловік Іван Іванович.
фарбування. На жаль, не все так гладко, бо знайшлися під час війни «добрі» люди, які вкрали чан. Але, тоді громада храму звернулася до Івана Смітюха, який забезпечив їх новим резервуаром для фарбування.
Спочатку робили великі сітки, бо така була потреба. Йшла велика техніка: ракетні установки, танки, а тепер потрібні компактніші, легші, але більше, щоб накривати звичайні авто, пікапи, бліндажі, антидронові рушниці. 
Також багато років громада Андріївського храму співпрацює з отцем Станіславом Беспаловим, настоятелем Храму св. Йоана Хрестителя (Ковель-2). З перших днів війни ці дві громади об’єднувались у всьому. З 2016 року о. Станіслав – військовий капелан, тож з перших днів повномасштабного вторгнення він опікав процес і доставку на фронт. Волонтери завжди були впевнені, що і сітки, й інша допомога точно потраплять в руки тих, хто цього потребує. Зараз священник теж призваний на службу. Та співпраця на цьому не закінчилась. 
Євгенівна. До слова, Тетяна, донька пані Людмили організувала розпис футболок з надписом «Парафіяльні павучки» – як кажуть, для настрою та згуртованості колективу.
Залишити коментар