Я благаю Тебе, Всевишній
Не прошу я для себе літа.
Хочу, друзі, для всіх нас тепла.
Щоб душа солдатська зігріта
Теплом нашим в окопах була.
Не прошу я для себе тиші,
Інших благ не прошу, друзі, теж.
Я благаю Тебе, Всевишній,
Строки бійні цієї обмеж.
Є села — суцільні руїни.
Апогею досяг вже наш гнів,
І ми не здамо України,
Як би ворог цього не хотів.
Не брати — бундючнії хами...
Де ви є — там агресії слід...
Нині люд прогресивний з нами.
І це дасть незабаром свій плід.
Світ давно зрозумів, де блакитне,
Де червоне, як крові п’ятно:
До волі жагу непохитну
Вже підтримують всі заодно.
Тож розквітне моя Україна
Із садами разом по весні,
У ній зміниться все докорінно...
У це хочеться вірить мені!
Не прошу я для себе літа.
Хочу, друзі, для всіх нас тепла.
Щоб душа солдатська зігріта
Теплом нашим в окопах була.
Не прошу я для себе тиші,
Інших благ не прошу, друзі, теж.
Я благаю Тебе, Всевишній,
Строки бійні цієї обмеж.
Є села — суцільні руїни.
Апогею досяг вже наш гнів,
І ми не здамо України,
Як би ворог цього не хотів.
Не брати — бундючнії хами...
Де ви є — там агресії слід...
Нині люд прогресивний з нами.
І це дасть незабаром свій плід.
Світ давно зрозумів, де блакитне,
Де червоне, як крові п’ятно:
До волі жагу непохитну
Вже підтримують всі заодно.
Тож розквітне моя Україна
Із садами разом по весні,
У ній зміниться все докорінно...
У це хочеться вірить мені!
Зробимо все для блага України
Проснулось сонце ген на небокраї, Крізь вікна норовить до нас зайти.
А як же там десь, на переднім краї,
Де сморід, дим і відчай пустоти?!
За що воюють?! Бог один лиш знає,
Кому потрібна м’ясорубка ця.
Чим свою голову дурну він увінчає,
Окрім ганебного, кривавого вінця.
Не вірю, що йому спокійно спиться.
Його і в бункері вже сон там не бере,
Бо сидить сидьма, як ота копиця,
На білий світ очей не продере.
За що воюєш — розкажи народу,
В тому числі й задрипаній русні.
Поняття Мир, Братерство і Свобода..,
Та це тобі приснитись може в сні.
Землі тобі схотілось прихопити —
Вкраїнської родючої землі —
І кров’ю Україну всю залити:
І нашою, ну і своїх «орлів».
Ми не дамо землі тобі, Іудо,
Землі святої навіть метр на два,
Бо ти всім світом проклятий, паскудо,
Ти ще й про рай верзеш якісь слова.
У крові ти уже по самі вуха,
І генерали теж з тобою в долі.
То, може, припиніть війну-розруху:
Смертей із двох боків уже доволі.
Та час розплати вже на вас чекає:
Як псів поганих випрем із землі.
І трупи ваші ми поприбираєм,
Щоб не псували нашої ріллі.
В нас бронь міцна, та є ще й на підході.
І соколи навчилися літать.
Оперлися ми на плече народів.
Тому повіки вам нас не здолать.
Очистимо від зайд свою країну —
Не треба нам рашистів-упирів.
Зробимо все для блага України,
Щоб стяг наш вічно й гордо майорів.
За нами світ – горою
(Майже за Леонідом Глібовим)
У лютому — не серед дня
московськеє, та не ягня,
Схотіло з Дніпра-річки
Напитися водички.
Щоб не перечили ми їм —
Ракет удари, наче грім,
А згодом танки, кацапня:
Ягня і є дурне ягня.
Бо ж захотілося русні
Схопити Київ за три дні.
Це так вони хотіли,
Щоб з квітами зустріли.
А прокацапські холуї
Взяли манатки всі свої
Й поперли ті нахали
В москву — де їх чекали.
Хотілося б нам всім уже,
Щоб не було ОПЗЖ:
Немає з ними згоди —
Не роблять хай погоди.
У перші ті воєнні дні
Не позавидуєш русні:
Їх ЗСУ приперли —
Й з-під Києва поперли.
І Харків наш, і наш Херсон,
І Суми ще не здані.
Сьорбнуть вони водички
Ще не з одної річки.
І Соледар, і Вугледар
Тримали теж страшний удар.
Від ЗСУ ті орки
Теж зазнають скрізь «порки».
І вірю я — оте ягня,
Що ЗСУ його ганя,
Тут крові лиш нап’ється
Й до стада не приб’ється.
Десь зникне в ранішній імлі
На Богом даній нам землі.
За нами світ — горою!
Вкраїно, ми з тобою!
Я благаю Тебе, Всевишній
Проснулось сонце ген на небокраї, 
Залишити коментар