Ковель – не тільки великий залізничний вузол, своєрідні ворота в Україну. Це ще й потужний центр автомобільного сполучення – як вантажного, так і пасажирського. У повоєнний період тут розпочали свою роботу багато автотранспортних організацій.
Серед них одне з найбільших – АТП-10706. У різні роки підприємство мало різні назви. Але ковельчанам, як і всім мешканцям Волині, воно відоме як ковельський автобусний парк. Саме тут розпочав свій трудовий шлях Андрій Миколайович Затериха. Народжений у селі Підріжжя на Ковельщині, він з юних років був закоханий у техніку. Переїхавши до райцентру, здобув професію водія широкого профілю. А відтак працевлаштувався у той самий пасажирський автопарк, про який ми згадали вище.
Працюючи водієм автобуса, віддав обраній професії 45 років. Не кожен із нас може похвалитися таким солідним трудовим стажем. Зрештою, не тільки стажем – в колективі він здобув високий авторитет своєю працьовитістю, культурою обслуговування пасажирів, турботою про їх комфорт. Недаремно про нього казали: «Андрій Миколайович – то Людина з великої літери».
За роботою не забував про сім’ю, яку створили разом з коханою дружиною Євгенією. Він був чудовим батьком для дітей – доньки і сина, прекрасним чоловіком для їх матері, турботливим братом для сестер, щирою, доброзичливою людиною для племінників. Про кожного з них безмежно турбувався, був готовим у будь-яку хвилину прийти на допомогу. Поважали пана Андрія свати, яким відповідав взаємністю. До зятя ставився як до рідного сина – шанував, підтримував, пишався ним, цінував кожну мить спілкування. У їх стосунках завжди були щирість, довіра і взаємна повага.
Та найбільшим скарбом чоловіка були четверо онуків та троє правнуків. Як розповідають рідні, він їх буквально обожнював, жив їхніми радощами і клопотами, радів досягненням та успіхам. Для найменших членів родини був не просто дідусем і прадідусем, а мудрим наставником, опорою, вимогливим і водночас люблячим вчителем, прикладом мудрості.
З особливою любов’ю і повагою ставився до найстаршого онука Станіслава. Охоче ділився з ним багатим життєвим досвідом, передавав здобуті нелегкою працею знання, вміння знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Саме Андрій Миколайович прищепив Станіславу любов до техніки, навчив ремонтувати автомобілі, започаткувати власний бізнес. Чоловіка добре знали і поважали практично всі автомайстри у Ковелі, бо завжди у разі потреби допомагав і словом, і ділом.
Коли розпочалася російсько-українська війна, Андрій Миколайович не зміг стояти осторонь всенародного опору ворогу: він активно включився у волонтерську діяльність. В цьому допомагав Стас, який передавав автомобілі для ЗСУ з-за кордону. Дідусь оперативно організовував їх доставку на фронт для тих, хто зі зброєю в руках боронить рідну українську землю.
Найкращі спогади про щасливі моменти поруч з дідусем залишаться в пам’яті онуків Олександра, Богдана та Катерини.
А ще дуже любив природу, захоплювався рибалкою, до якої залучав правнуків. Вони до цих пір пам’ятають ті щасливі хвилини життя, коли дідусь навчав «ставити вудку», пильнувати, коли «клює» риба, і разом з ними радів кожному спійманому карасику…
Глибоко відгукувалась у його серці творчість Тараса Шевченка, торкаючись найглибших струн душі. Він любив читати “Кобзар” – знаходив у ньому і спокій, і силу, і мудрість, що підтримувала у різні періоди життя. Водночас Андрій Миколайович був щирим шанувальником місцевої газети “Вісті Ковельщини”, чекав на кожен її випуск, цікавився новинами громади, переймався життям рідного краю.
На жаль, рік тому – 16 квітня 2025 року на 85-му році життя Андрій Миколайович Затериха відійшов у Вічність. Звертаючись у молитві до Бога і прохаючи Господа подарувати душі дорогої і близької людини Царство Небесне, в уяві рідні мовили: «Ти залишив після себе велику, люблячу родину – в ній живе частинка Тебе, Твоя мудрість, Твоя доброта, Твоє серце, – це продовжать нащадки».
Ці слова звучать і сьогодні, у час, коли виповнюється рік від дня смерті Андрія Миколайовича. До них можна додати всіма вистраждане: «Час не лікує – він просто вчить берегти пам’ять про найдорожчих для нас людей, серед яких – Андрій Миколайович Затериха – чоловік, тато, брат, дідусь і прадідусь. Низький уклін Тобі за все! Світла і вічна пам’ять!».
Світлана ЛЯШУК.
НА СВІТЛИНІ: Андрій Миколайович Затериха.
Фото з сімейного архіву.
Ковель – не тільки великий залізничний вузол, своєрідні ворота в Україну. Це ще й потужний центр автомобільного сполучення – як вантажного, так і пасажирського. У повоєнний період тут розпочали свою роботу багато автотранспортних організацій.
Серед них одне з найбільших – АТП-10706. У різні роки підприємство мало різні назви. Але ковельчанам, як і всім мешканцям Волині, воно відоме як ковельський автобусний парк. Саме тут розпочав свій трудовий шлях Андрій Миколайович Затериха. Народжений у селі Підріжжя на Ковельщині, він з юних років був закоханий у техніку. Переїхавши до райцентру, здобув професію водія широкого профілю. А відтак працевлаштувався у той самий пасажирський автопарк, про який ми згадали вище.
Працюючи водієм автобуса, віддав обраній професії 45 років. Не кожен із нас може похвалитися таким солідним трудовим стажем. Зрештою, не тільки стажем – в колективі він здобув високий авторитет своєю працьовитістю, культурою обслуговування пасажирів, турботою про їх комфорт. Недаремно про нього казали: «Андрій Миколайович – то Людина з великої літери».
За роботою не забував про сім’ю, яку створили разом з коханою дружиною Євгенією. Він був чудовим батьком для дітей – доньки і сина, прекрасним чоловіком для їх матері, турботливим братом для сестер, щирою, доброзичливою людиною для племінників. Про кожного з них безмежно турбувався, був готовим у будь-яку хвилину прийти на допомогу. Поважали пана Андрія свати, яким відповідав взаємністю. До зятя ставився як до рідного сина – шанував, підтримував, пишався ним, цінував кожну мить спілкування. У їх стосунках завжди були щирість, довіра і взаємна повага.
Та найбільшим скарбом чоловіка були четверо онуків та троє правнуків. Як розповідають рідні, він їх буквально обожнював, жив їхніми радощами і клопотами, радів досягненням та успіхам. Для найменших членів родини був не просто дідусем і прадідусем, а мудрим наставником, опорою, вимогливим і водночас люблячим вчителем, прикладом мудрості.
З особливою любов’ю і повагою ставився до найстаршого онука Станіслава. Охоче ділився з ним багатим життєвим досвідом, передавав здобуті нелегкою працею знання, вміння знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Саме Андрій Миколайович прищепив Станіславу любов до техніки, навчив ремонтувати автомобілі, започаткувати власний бізнес. Чоловіка добре знали і поважали практично всі автомайстри у Ковелі, бо завжди у разі потреби допомагав і словом, і ділом.
Коли розпочалася російсько-українська війна, Андрій Миколайович не зміг стояти осторонь всенародного опору ворогу: він активно включився у волонтерську діяльність. В цьому допомагав Стас, який передавав автомобілі для ЗСУ з-за кордону. Дідусь оперативно організовував їх доставку на фронт для тих, хто зі зброєю в руках боронить рідну українську землю.
Найкращі спогади про щасливі моменти поруч з дідусем залишаться в пам’яті онуків Олександра, Богдана та Катерини.
А ще дуже любив природу, захоплювався рибалкою, до якої залучав правнуків. Вони до цих пір пам’ятають ті щасливі хвилини життя, коли дідусь навчав «ставити вудку», пильнувати, коли «клює» риба, і разом з ними радів кожному спійманому карасику…
Глибоко відгукувалась у його серці творчість Тараса Шевченка, торкаючись найглибших струн душі. Він любив читати “Кобзар” – знаходив у ньому і спокій, і силу, і мудрість, що підтримувала у різні періоди життя. Водночас Андрій Миколайович був щирим шанувальником місцевої газети “Вісті Ковельщини”, чекав на кожен її випуск, цікавився новинами громади, переймався життям рідного краю.
На жаль, рік тому – 16 квітня 2025 року на 85-му році життя Андрій Миколайович Затериха відійшов у Вічність. Звертаючись у молитві до Бога і прохаючи Господа подарувати душі дорогої і близької людини Царство Небесне, в уяві рідні мовили: «Ти залишив після себе велику, люблячу родину – в ній живе частинка Тебе, Твоя мудрість, Твоя доброта, Твоє серце, – це продовжать нащадки».
Ці слова звучать і сьогодні, у час, коли виповнюється рік від дня смерті Андрія Миколайовича. До них можна додати всіма вистраждане: «Час не лікує – він просто вчить берегти пам’ять про найдорожчих для нас людей, серед яких – Андрій Миколайович Затериха – чоловік, тато, брат, дідусь і прадідусь. Низький уклін Тобі за все! Світла і вічна пам’ять!».
Світлана ЛЯШУК.
НА СВІТЛИНІ: Андрій Миколайович Затериха.
Фото з сімейного архіву.
Ковель – не тільки великий залізничний вузол, своєрідні ворота в Україну. Це ще й потужний центр автомобільного сполучення – як вантажного, так і пасажирського. У повоєнний період тут розпочали свою роботу багато автотранспортних організацій.
Залишити коментар