23 квітня небайдужі жителі Старої Вижівки, Мизового та інших сіл громади зібралися на пероні станції Вижва, щоб висловити своє обурення з приводу скасування маршруту дизель-поїзда Ковель – Вижва. Про такий намір «Укрзалізниці» стало відомо з документа, датованого 20 квітня цього року.
«Дизель-поїзд як дзеркало нашого життя» – матеріал під такою назвою підготувала для колишньої старовижівської районки десь у 2000-х роках. І справді, тоді життя вирувало як на залізничній станції Ковель, так і в поїздах приміського сполучення, що вирушали у різних напрямках: на Заболоття, Камінь-Каширський, Сарни, Ягодин, Червоноград, Здолбунів.
Розклад руху був настільки зручним, що можна було швидко дістатися з віддалених райцентрів до Луцька і, впоравшись зі службовими чи особистими справами, того ж дня дизелем повернутися назад.
Нині ж залізничний вокзал у Ковелі вражає тишею, сутінками і порожнечею. Немає звичного привокзального гомону, лише зрідка чути оголошення про прибуття-відправлення потягів далекого слідування.
l
Дизель-поїзд до станції Вижва курсував двічі на день і був єдиним транспортним засобом для жителів сіл Журавлине і Мизове, які не мають автобусного сполучення ні з центром Старовижівської громади, ні з Ковелем. Тому припинення експлуатації колії на дільниці Мощена – Заболоття означало для них повну ізоляцію, особливо ж для тих, у кого немає власного автомобіля.
Обурені таким рішенням залізничників, люди активно відгукнулися на заклик у соцмережі місцевого блогера Володимира Зінчука зібратися 23 квітня на станції Вижва, куди прибув спецпоїзд «Укрзалізниці», яким приїхали аж... три представники керівництва. Передчуваючи, що зустріч буде гарячою, спершу вирішили оглянути із вікна автомобіля залізничне господарство і навіть дали команду машиністу рушати до переїзду, щоб уникнути відповідей на гострі запитання обурених людей.
– Як жителям нашого села дістатися до ЦНАПу, в лікарню, у відділення Пенсійного фонду чи Ощадбанку? – резонно запитувала староста села Мизове Тетяна Сарапін прибульців.
Спілкуватися з громадянами їм не надто хотілося. Вони вимагали вимкнути камеру мобільного телефону, однак все-таки довелося давати пояснення. Головний аргумент залізничників – маршрут збитковий. Власне, таке твердження не нове, адже це вже друга спроба “обрізати” залізничну гілку до станції Вижва і центру Старовижівської громади.
Аргументи ті самі – мовляв, дизель-потягом користуються переважно пенсіонери, і залізниця зазнає збитків. До уваги не береться навіть те, що в умовах війни територія громади знаходиться у прикордонній зоні, а з таким сусідом, що «дружить» із країною-агресором, залізниця може згодитися (звісно, не дай Боже) і для евакуації.
Ще будучи депутатом шостого скликання Волинської обласної ради, чула багато аргументів на користь децентралізації. Мовляв, вона піде тільки на користь територіальним громадам.
Однак склалося далеко не так, як обіцялося. Бо великі державні монополісти, як-от «Укрпошта» чи та ж «Укрзалізниця», обирають вигідні лише для них послуги, прирікаючи на вимирання сільські населені пункти, обмежуючи доступ тамтешніх жителів до найнеобхідніших, життєво важливих сервісів. Приклад – хоча б Мизове, звідки багато людей добиралися тим же дизель-потягом до Ковеля чи Старої Вижівки на роботу, селяни могли вторгувати якусь копійку на ковельському ринку, продаючи продукцію з власного господарства, а мешканці Ковеля, вихідці із села, відвідати престарілих батьків чи дістатися до батьківського обійстя, облаштованого під дачу.
l
Спроба скасувати рейс дизель-поїзда Ковель – Вижва – це не лише ігнорування потреб сільських жителів, а й позбавлення їх законодавчо закріплених пільг. Адже право на безплатний проїзд мають пенсіонери, студенти, особи з інвалідністю, учасники бойових дій, діти з багатодітних сімей, батьки загиблих учасників бойових дій. Звісно, керівникам «Укрзалізниці», місячна зарплата яких сягає понад пів мільйона, не зрозуміти простих людей, яким нині сутужно зводити кінці з кінцями при мізерних пенсіях, що навіть близько не досягають офіційно встановленого прожиткового мінімуму.
Водночас твердження про збитковість потягів приміського сполучення не сприймається на фоні амбітної програми «3000 кілометрів Україною», про яку торік оголосила «Укрзалізниця». Проєкт передбачає безкоштовних 3000 кілометрів поїздок кожному пасажирові у непікові періоди у плацкарті, купе, регіональних поїздах та 2-му класі Інтерсіті.
Однак поки ця запропонована розкіш не доступна жителям сільської глибинки, чому б «не віддати» ці безкоштовні 3 тисячі кілометрів для поїздок звичайним дизель-поїздом – нехай навіть і без комфорту?
Тим більше, що на противагу міським пенсіонерам правом на безкоштовні поїздки громадським транспортом вони скористатися не можуть. А гучні балачки про монетизацію пільг на проїзд у громадському транспорті, щоб передбачені кошти переказувалися просто на картку і людина могла ними скористатися на власний розсуд, так і «застрягли» десь у високих кабінетах.
1 травня дизель-поїзд таки прибув на станцію Вижва. У розпорядженні, яке підписав заступник директора філії з експлуатації філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» Олександр Болдов, йдеться, що приміські поїзди №6311/6314 та №6315/6311 Ковель-Вижва-Ковель продовжать курсувати згідно з чинним розкладом. Звісно, люди цьому пораділи. У соцмережах пропонують продовжити маршрут до станції Кримне, яка знаходиться в Дубечному – теж центрі територіальної громади, щоб зробити цей потяг рентабельним.
Однак висловлюють і занепокоєння: чи довго курсуватиме потяг, чи не станеться так, що якомусь чиновнику знову спаде на думку обрізати цю гілку залізниці.
Не зайве було б сказати з цього приводу своє слово і депутатам Ковельської районної та Волинської обласної рад, ухвалити звернення і до керівництва АТ «Укрзалізниці», і до Верховної Ради. Адже настане довгоочікувана Перемога, скінчиться війна, постане питання повернення наших біженців з-за кордону.
Тож після комфортного життя в Європі чи захочуть вони повернутися в свої села, які не матимуть ніякого транспортного сполучення?
Валентина БЛІНОВА.
23 квітня небайдужі жителі Старої Вижівки, Мизового та інших сіл громади зібралися на пероні станції Вижва, щоб висловити своє обурення з приводу скасування маршруту дизель-поїзда Ковель – Вижва. Про такий намір «Укрзалізниці» стало відомо з документа, датованого 20 квітня цього року.
«Дизель-поїзд як дзеркало нашого життя» – матеріал під такою назвою підготувала для колишньої старовижівської районки десь у 2000-х роках. І справді, тоді життя вирувало як на залізничній станції Ковель, так і в поїздах приміського сполучення, що вирушали у різних напрямках: на Заболоття, Камінь-Каширський, Сарни, Ягодин, Червоноград, Здолбунів.
Розклад руху був настільки зручним, що можна було швидко дістатися з віддалених райцентрів до Луцька і, впоравшись зі службовими чи особистими справами, того ж дня дизелем повернутися назад.
Нині ж залізничний вокзал у Ковелі вражає тишею, сутінками і порожнечею. Немає звичного привокзального гомону, лише зрідка чути оголошення про прибуття-відправлення потягів далекого слідування.
ххх
Дизель-поїзд до станції Вижва курсував двічі на день і був єдиним транспортним засобом для жителів сіл Журавлине і Мизове, які не мають автобусного сполучення ні з центром Старовижівської громади, ні з Ковелем. Тому припинення експлуатації колії на дільниці Мощена – Заболоття означало для них повну ізоляцію, особливо ж для тих, у кого немає власного автомобіля.
Обурені таким рішенням залізничників, люди активно відгукнулися на заклик у соцмережі місцевого блогера Володимира Зінчука зібратися 23 квітня на станції Вижва, куди прибув спецпоїзд «Укрзалізниці», яким приїхали аж... три представники керівництва. Передчуваючи, що зустріч буде гарячою, спершу вирішили оглянути із вікна автомобіля залізничне господарство і навіть дали команду машиністу рушати до переїзду, щоб уникнути відповідей на гострі запитання обурених людей.
– Як жителям нашого села дістатися до ЦНАПу, в лікарню, у відділення Пенсійного фонду чи Ощадбанку? – резонно запитувала староста села Мизове Тетяна Сарапін прибульців.
Спілкуватися з громадянами їм не надто хотілося. Вони вимагали вимкнути камеру мобільного телефону, однак все-таки довелося давати пояснення. Головний аргумент залізничників – маршрут збитковий. Власне, таке твердження не нове, адже це вже друга спроба “обрізати” залізничну гілку до станції Вижва і центру Старовижівської громади.
Аргументи ті самі – мовляв, дизель-потягом користуються переважно пенсіонери, і залізниця зазнає збитків. До уваги не береться навіть те, що в умовах війни територія громади знаходиться у прикордонній зоні, а з таким сусідом, що «дружить» із країною-агресором, залізниця може згодитися (звісно, не дай Боже) і для евакуації.
Ще будучи депутатом шостого скликання Волинської обласної ради, чула багато аргументів на користь децентралізації. Мовляв, вона піде тільки на користь територіальним громадам.
Однак склалося далеко не так, як обіцялося. Бо великі державні монополісти, як-от «Укрпошта» чи та ж «Укрзалізниця», обирають вигідні лише для них послуги, прирікаючи на вимирання сільські населені пункти, обмежуючи доступ тамтешніх жителів до найнеобхідніших, життєво важливих сервісів. Приклад – хоча б Мизове, звідки багато людей добиралися тим же дизель-потягом до Ковеля чи Старої Вижівки на роботу, селяни могли вторгувати якусь копійку на ковельському ринку, продаючи продукцію з власного господарства, а мешканці Ковеля, вихідці із села, відвідати престарілих батьків чи дістатися до батьківського обійстя, облаштованого під дачу.
ххх
Спроба скасувати рейс дизель-поїзда Ковель – Вижва – це не лише ігнорування потреб сільських жителів, а й позбавлення їх законодавчо закріплених пільг. Адже право на безплатний проїзд мають пенсіонери, студенти, особи з інвалідністю, учасники бойових дій, діти з багатодітних сімей, батьки загиблих учасників бойових дій. Звісно, керівникам «Укрзалізниці», місячна зарплата яких сягає понад пів мільйона, не зрозуміти простих людей, яким нині сутужно зводити кінці з кінцями при мізерних пенсіях, що навіть близько не досягають офіційно встановленого прожиткового мінімуму.
Водночас твердження про збитковість потягів приміського сполучення не сприймається на фоні амбітної програми «3000 кілометрів Україною», про яку торік оголосила «Укрзалізниця». Проєкт передбачає безкоштовних 3000 кілометрів поїздок кожному пасажирові у непікові періоди у плацкарті, купе, регіональних поїздах та 2-му класі Інтерсіті.
Однак поки ця запропонована розкіш не доступна жителям сільської глибинки, чому б «не віддати» ці безкоштовні 3 тисячі кілометрів для поїздок звичайним дизель-поїздом – нехай навіть і без комфорту?
Тим більше, що на противагу міським пенсіонерам правом на безкоштовні поїздки громадським транспортом вони скористатися не можуть. А гучні балачки про монетизацію пільг на проїзд у громадському транспорті, щоб передбачені кошти переказувалися просто на картку і людина могла ними скористатися на власний розсуд, так і «застрягли» десь у високих кабінетах.
1 травня дизель-поїзд таки прибув на станцію Вижва. У розпорядженні, яке підписав заступник директора філії з експлуатації філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» Олександр Болдов, йдеться, що приміські поїзди №6311/6314 та №6315/6311 Ковель-Вижва-Ковель продовжать курсувати згідно з чинним розкладом. Звісно, люди цьому пораділи. У соцмережах пропонують продовжити маршрут до станції Кримне, яка знаходиться в Дубечному – теж центрі територіальної громади, щоб зробити цей потяг рентабельним.
Однак висловлюють і занепокоєння: чи довго курсуватиме потяг, чи не станеться так, що якомусь чиновнику знову спаде на думку обрізати цю гілку залізниці.
Не зайве було б сказати з цього приводу своє слово і депутатам Ковельської районної та Волинської обласної рад, ухвалити звернення і до керівництва АТ «Укрзалізниці», і до Верховної Ради. Адже настане довгоочікувана Перемога, скінчиться війна, постане питання повернення наших біженців з-за кордону.
Тож після комфортного життя в Європі чи захочуть вони повернутися в свої села, які не матимуть ніякого транспортного сполучення?
Валентина БЛІНОВА.
Залишити коментар