Після Чорнобиля, здавалося, що історія перегорнула одну з найтрагічніших сторінок. А Незалежність обіцяла свободу слова й нові правила гри. Але на практиці редактор знову опинився під тиском – уже в інших декораціях...
Ще двічі Павла Смовжа намагалися зняти з посади інші керівники. Розглядали питання по ньому на пленумах. Звучали різні формулювання, але суть залишалася тією ж: «незручний» редактор.
Один із таких конфліктів виник під час виборів першого секретаря райкому. Претендентів було двоє. Один із кандидатів – товариш і кум Павла Смовжа. І коли постало питання підтримки, вибір для нього був очевидним.
Але перемогу здобув опонент. Це був час, коли у повітрі вже відчувалися вітри перебудови. Здавалося, система хиталася, відкривалася до змін. Але водночас вона ще вміла й мститися. Новообраний перший секретар, не забувши, хто і за кого голосував, почав тиснути на редактора.
Зібрали пленум. За дорученням секретаря там виступали його люди. Нічим не підтверджені, голослівні звинувачення, образи, якийсь бруд – усе пішло в хід. Метою було одне: зламати і прибрати.
Проте не за того взялися! Всі виступи Павло Смовж записав на диктофон –рідкісну ще в ті часи для району річ. І на шпальтах газета сміливо й відверто передала всі ті виступи майже дослівно. А в той час протокол пленуму райкому з перекрученими фактами пішов «нагору». Факт нечуваного тиску на редактора став відомим на всю область.
Приїхали перевіряючі. Проаналізували газетні підшивки за останні роки, звірили диктофонний запис з викладом у газеті всього, а також із сфальсифікованим протоколом пленуму. І зробили висновок: тиск необгрунтований. Секретарю райкому вказали на це, а пізніше – на бюро обкому – ще й поставили “на вид”.
Звичайно, що редактора не зняли з посади.
– Та працювати стало ще важче, – ділиться журналіст. – Формально все лишилося на своїх місцях. А неформально кожен день вимагав внутрішньої витримки, можливої підстави від недругів і... мого спротиву. Але тішуся, що залишився людиною, яка не зраджує ані собі, ані тих, хто поруч.
Тоді ще продовжував вірити, що з розпадом партійної системи тиск на редакторів зникне. Проте подальша практика життя показала: форми змінюються, але суть залишається...
Другий раз його хотіли прибрати з посади у незалежній Україні. Обкомів і райкомів уже не було. Тому голова Іванківської райдержадміністрації їздив в обласну адміністрацію, аби заручитися там підтримкою. Аргументував тим, що, мовляв, в газеті редактор пише неправду. Але в тій зустрічі з головою ОДА брав участь і його заступник, колишній журналіст. І той поцікавився, в чому ж редакторська провина?
Виявилося, у тому, що газета вкотре написала правду. Проте та правда здалась небезпечною для керівництва району. На щастя, обласна влада не підтримала місцеву.
l
Зрештою, був він незручним редактором для місцевого керівництва в усі часи, але працював не заради кар’єри.
– Ви ж знаєте, колего: подібні проблеми – не в редакторах. Зараз не доводиться писати про питання, котрі не можна висвітлювати під час війни, аби не нашкодити країні. Але – це інше.
Ми говоримо про правила гри багатьох попередніх років, коли твої принципи найчастіше тобі ж і вилазять боком. Правда завжди комусь не подобається, вона дратувала владу як колись, так і тепер, – зазначає пан Павло. – Ось і нинішня голова Іванківської селищної ради якось дзвонила мені, погрожувала судом. Там своя історія, про яку всі в нашій тергромаді говорили з обуренням. І все ж я від серйозної критики не відмовляюся.
Опорою для журналіста є родина. З дружиною Антоніною вони від юності разом. Гордістю батьків є їхні син і доня, четверо внуків. Відчуття відповідальності перед близькими допомагає залишатися чесним та стійким і в професії.
l
Окремою важкою сторінкою життя для нього, як і для усієї України, стало повномасштабне вторгнення рф. Під час тимчасової окупації агресором півночі Київщини Павло Смовж мусив, звичайно ж, припинити випуск «Трибуни праці». Та вже 22 квітня 2022 року відновив друк газети. Проте вже з липня її знову не дочекалися читачі: редакція не мала коштів, лише борги.
У той період його запрошують в Київську обласну військову адміністрацію й пропонують організувати випуск газети в потерпілій від окупантів громаді Гостомеля. Так з’являється «Вісник Гостомеля».
Потім надійшла ще більш цікава пропозиція – створити й випускати обласну газету «Цивільний фронт Київщини», котру йому доручили редагувати. Й з цим завданням досвідчений редактор справився.
А на початку 2023 року грант американського посольства допоміг відновити регулярний вихід «Трибуни праці». Це стало можливим завдяки підтримці голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка і президента Академії української преси Валерія Іванова. Іванківська газета стала знову виходити чотири рази на місяць.
Проте з січня 2024-го й донині доводиться випускати її через тиждень: фінансової допомоги збоку немає, реклами як такої – теж. Випускає газету Павло Смовж самотужки, бо колектив редакції з різних причин воєнного часу розпався.
У 2023 році Павло Смовж видав документально-публіцистичну книгу «Фрагменти української незламності», презентація якої відбулася у НСЖУ. Вона удостоєна Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року – 2024».
Редактор проводить помітну громадсько-патріотичну й волонтерську роботу: збирає кошти вдячних українців, за них виготовляє і встановлює мармурові пам’ятні знаки полеглим воїнам ЗСУ, які на території Іванківщини вели бої з ворогом, не допускаючи його до Києва.
Таких знаків загалом у їхній громаді вже 11, і чотири з них встановлені лише завдяки його особистим зусиллям. В т. ч. меморіал 22-ом загиблим бійцям та офіцерам 109-го батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ЗСУ в с. Слобода Кухарська.
l
Шлях у журналістику почався з випадку. Осінь 1965 року видалася врожайною. Город “подарував” родині гігантський кабачок: понад метр завдовжки. Біля овоча крутився молодший брат, ростом менший від кабачка. Павло, тоді вже восьмикласник, уявив яким буде фото... Швиденько зробив, як зараз каже, доленосний і по-своєму кумедний знімок: кабачок великий, а брат біля нього – маленький. Відправив знімок у редакцію райгазети.
– Грудень уже замітав снігом, і тут приносять «Трибуну праці», – згадує Павло Якович. – На останній сторінці – фото брата з тим овочем. Підпис був простий: «Оце так кабачок!». Це по-справжньому окрилило! З тієї світлини й почалася, як виявилось, справа мого життя.
Коли закінчив 10 клас, знав уже напевно: хочу бути фотожурналістом. Поїхав у Іванків до райвійськкомату, аби подати через нього документи до Львівського вищого політичного училища – на відділення військової журналістики. Але треба було когось там почекати. То зайшов тим часом у редакцію «Трибуни праці» через дорогу. Там мене вже знали. І... відмовили їхати до Львова. Тож повернувся у військкомат і забрав свої документи.
Пізніше тодішній редактор «Трибуни праці» порекомендував мене своєму колезі в Макарів, бо вакансій на той час в Іванкові не було. Став фотокореспондентом...
– Отак починалася для мене дорога у журналістику, – підсумовує Павло Смовж. І додає. – Макарівська, Бородянська газети, фотокор в «Трибуні праці». Працював тут і редактором районного радіомовлення, і завідувачем відділу та заступником редактора...
Молодий журналіст був беручким до роботи, хапався за різні теми, їздив на мотоциклі по селах, писав, фотографував, протягом дня встигав усе і трішки більше.
А до нього, між тим, придивлялися. Й у 1978-му стався різкий поворот долі. Павла зі скандалом забирають у райком. Він не хоче йти з редакції й відчайдушно відмовляється, але сили нерівні... Тож, зрештою, погоджується. Проте чотири роки роботи не до душі, а потім ще й дворічне навчання на стаціонарі відділення журналістики партійного вишу, котре давало прекрасні можливості для обміну досвідом між журналістами з різних областей України, – все це лише шліфувало професійну майстерність.
Після того навчання повернувся в Іванків. У серпні 1985 року Павло Смовж був призначений редактором райгазети «Трибуна праці». На цій посаді він і до сьогодні.
l
Як живеться редакторові з сорокарічним стажем в епоху вибухового розвитку соцмереж та штучного інтелекту? У Павла Яковича є свій погляд на феномени нашого часу.
Про штучний інтелект редактор говорить стримано.
– Мені ШІ наразі не потрібен, – переконаний журналіст. – Думаю, він має бути там, де потрібна швидкість: коротка новина чи суха інформація, зведення даних чи пошук фактів. Але у друкованих видань нині інше завдання. Немає сенсу гнатися за оперативністю.
Хоча більшість людей звикли до коротких повідомлень, є ще й ті, хто хоче читати саме газету, а не переглядати заголовки чи стислий переказ. Сила преси в іншому.
Павло Смовж робить ставку на аналітику, розповіді про людей-особистостей, чого не знайдеш у стрічці Фейсбука. Саме тому газета й досі має читача: у ній є те, чого немає в Інтернеті.
На своїй сторінці в Фейсбуці він постійно розміщує анонси публікацій чергових номерів «Трибуни праці», окреслюючи теми, але не розкриваючи зміст.
– Для чого тоді випускати паперову газету, – каже редактор, – коли ще до її виходу в світ потенційні читачі все знатимуть наперед?
Тому повністю викладає тексти лише в окремих, найбільш важливих, випадках, через тиждень або й два після виходу друкованої версії.
Фейсбук-сторінку Павло Смовж веде, звичайно ж, самостійно.
– Світ заполонили цифрові технології, – підсумовує думку Павло Якович. – Та головне завдання професійних журналістів у друкованих виданнях залишається незмінним – доносити до своїх читачів усе цікаве й важливе для них, роблячи ставку більше на аналітику. Вважаю, що головною вимогою для нас була й буде висока відповідальність за слово. Котрої в Інтернеті інколи не бачиш... Газети продовжують тримати планку якості й аналітики, яку не може замінити жодна соцмережа.
l
Ось такий він, рекордсмен України – редактор з сорокарічним стажем.
– Роботу свою люблю й не планую її припиняти – наголошує Павло Якович. –Особливо приємно, коли бачиш, як слово твоє відгукується серед людей. Бо вони не лише читають твої публікації, а й переживають разом з тобою. Задля того й працюю...
Людмила Мазнова.
Після Чорнобиля, здавалося, що історія перегорнула одну з найтрагічніших сторінок. А Незалежність обіцяла свободу слова й нові правила гри. Але на практиці редактор знову опинився під тиском – уже в інших декораціях...
Ще двічі Павла Смовжа намагалися зняти з посади інші керівники. Розглядали питання по ньому на пленумах. Звучали різні формулювання, але суть залишалася тією ж: «незручний» редактор.
Один із таких конфліктів виник під час виборів першого секретаря райкому. Претендентів було двоє. Один із кандидатів – товариш і кум Павла Смовжа. І коли постало питання підтримки, вибір для нього був очевидним.
Але перемогу здобув опонент.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 11
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер південний помірний.
Серед складових незламності України, яка п’ятий рік поспіль мужньо протистоїть путінським вбивцям, безперечно найголовнішими є мужність, героїзм і відвага її Збройних Сил. 
Сьогодні читачів газети зі своїми новими поетичними творами знайомить постійний автор “Вістей Ковельщини” Василь Ковч із села Гута на Ратнівщині. Впродовж багатьох років він активно співпрацює з редакцією нашого видання, у своїх прозових і поетичних творах порушує важливі теми сучасного життя, оспівує людину праці, пише про мужність і героїзм Захисників і Захисниць України, не цурається гумору і сатири.
23 квітня небайдужі жителі Старої Вижівки, Мизового та інших сіл громади зібралися на пероні станції Вижва, щоб висловити своє обурення з приводу скасування маршруту дизель-поїзда Ковель – Вижва. Про такий намір «Укрзалізниці» стало відомо з документа, датованого 20 квітня цього року.
Після Чорнобиля, здавалося, що історія перегорнула одну з найтрагічніших сторінок. А Незалежність обіцяла свободу слова й нові правила гри. Але на практиці редактор знову опинився під тиском – уже в інших декораціях...
15 травня, п’ятниця