Повідомлення в номер / Творчість, як сенс життя

Не буду приховувати: видатну особистість Костя Шишка  відкрила для мене Олена Євсюк, з якою ми познайомились, готуючи матеріал про волонтерську роботу в храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці. 

Олена Ананіївна – одна з тих, хто з перших днів вторгнення ворожих військ почала активно допомагати плести маскувальні сітки в Ліцей №3 ім. Лесі Українки, та й зараз активно долучається до щоденної праці на благо наших захисників разом з іншими учасницями «Жіночого батальйону швидкого реагування». 

Зайомство з пані Оленою супроводжувалось жвавою розмовою про хвилювання та сподівання щодо долі українського народу, спогадами про цікаві епізоди з життя.  Зараз Олені Ананіївні – 72, і вона на заслуженому відпочинку. А до цього 45 років віддала педагогічній праці. 

Зокрема, працювала учителем зарубіжної літератури у Ліцеї №3 імені Лесі Українки м. Ковеля. Оскільки навчальних годин мала небагато, активно працювала з учнями над науковими дослідженнями, була керівником секції філософії  Ковельської філії Волинської обласної МАН. Написала 19 історико-краєзнавчих робіт, які наукова спільнота високо оцінювала призовими місцями. Особливістю цих робіт стали несподівані теми, які вражали глибиною, важливістю, цікавими фактами, а головне виходили «за межі» шкільної програми. 

Серед цікавих постатей є і наш земляк з Турійщини Кость Шишко, особистість і творчість якого досліджували разом зі своєю вихованкою Марією Метельською. А з вихованкою Тетяною Панасюк провели компаративний аналіз національної ідентичності у творчості Гійома Аполлінера і Костя Шишка.  Саме Олена Ананіївна й запропонувала розповісти нашим читачам про неординарного і багатогранного поета, перекладача, художника.

Важливість цих наукових праць підтверджує і той факт, що у свій час їх запропонував видати окремим примірником відомий громадський та культурний діяч Геннадій Сарапін,  голова Волинського обласного відділення Українського фонду культури, який, на жаль, відійшов у Вічність 2025 року.

l

В науковій роботі дослідниці зосередили увагу на важливості творчості в житті людини. Учениця Марія Метельська у презентації розповіла, що тема дослідження виникла під впливом знайомства з поезіями сучасного українського поета. Збірка «Писанки» Костя Шишка, яка потрапила їй у руки, видалась незвичною. Поезії в ній теж були у вигляді якихось химерних форм. Відкривши для себе новий вид поезії, вона побачила справді визначну  особистість. 

«Але найбільше мене вразили випробування, які випали на долю  Костя Шишка  і які він гідно зміг винести, залишившись вірним собі, своїм принципам, вірним Україні. Зберегти своє «Я» поету, художнику допомогла творчість. Познайомившись з біографією поета і дізнавшись, що вірші-писанки були написані в 70-ті роки, я знайшла підтвердження словам Вілла Ґомперца: «Творчість нагадує гру в шахи, де найкращі гравці – ті, хто мислять на кілька ходів наперед, утримуючи в полі зору цілісну ситуацію». Кость Шишко і справді був найкращим “гравцем”, він зумів виграти свою гру в житті завдяки творчості. Я думаю, все почалося зі сприйняття себе  як творчої особистості, котра має на все свій погляд, яка здатна бачити все інакше, ніж інші, в якої є своя власна версія Всесвіту, адже митець – це той, хто здатен творити власну реальність, відмінну від інших”, – зазначила у дописі Марія.

У дослідженні проведено великий і глибокий аналіз поезій «Писанки», в якій поєднано поетичне вміння концентрувати думки у слові і  малярстві, тобто синтез двох мистецтв. Вперше «Писанки» були опубліковані 1991 року в газеті   «Молодь України» у розділі «Поезія», хоч писались вони, як зізнався автор редактору газети, у 1970–1971 роках. 

l

Як же створювалися ці «писанки»? Спочатку Кость Шишко олівцем креслив контур писанки, а потім фломастерами вписував  слова – орнаментував. Щоб не порушити цілісності малюнка, тексти вписувались різними шрифтами. Вони нагадували великодні писанки, бо текст наносився різними кольорами букв. В друкованому вигляді втратився спектр кольорів. Форму писанки потрібно було створити і підбором слів,  і їх розміром: перші й останні слова складаються з кількох літер, а серединна основа твору – із двох-трьох слів, що робить вірш схожим на писанку.  

Чому саме форма писанки? Можливо, це була відповідь на духовні запити поета, який взяв на себе місію філософського осмислення буття і відтворення реалій сьогодення як безперервного плину часу. Адже кажуть, доки люди продовжують писати писанки, існує і світ.  

А, можливо, поет підкреслював, що писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису – символ весни, Сонця, повернення природи до життя, і йому хотілось, щоб і Україна почала відроджуватись. Адже з  давніх-давен яйце, як і дерево, вважалося символом весняного пробудження природи, зародження життя.

Найімовірніше, що свою творчість  поет пов’язував і з  поняттям «писанка», яке походить від слова «записана», тобто «поінформована». І його писанки інформують нас про минуле, розмальовують сьогодення, не дозволяють відступати перед майбутнім. Привабили його, мабуть, і тисячолітні символи писанок – Сонця, небесного світила  і вічного життя. 

Дослідниці звернули увагу й на те, що зміст багатьох поезій засвідчує глибоку любов поета до України, її героїчного минулого. Тільки поет-патріот   міг так образно описати трагічні сторінки історії: «І гриз людей опухлих голод кощавий вовкулак лягла Вкраїна скам’янілим прісним полем плугів залишених чорнів іржавий крик Затисши у кулак мільйони доль як житній колос конав зловісно тридцять третій рік». 

У «писанках» часто порушувалися проблеми нелегкого життя народу за кривавих часів режиму сталіна. Зі щемом у серці поет малює майбутнє Батьківщини, прагне розбудити національну свідомість кожного, донести істину: «літа ідуть міняються сатрапи раби звикають до ярма і зрозуміть ніхто не втрапить на рабській ницості тримається тюрма».

Поет знайшов собі сховок і розраду в слові. Саме тут він почувався вільним і самодостатнім. Форма писанки, яку він переосмислив у форму вірша, набуває значення якогось нового і незвичного простору. Про це свідчить перший вірш збірки: «моя неприйнята любове тобі знайшов нарешті сховок… тебе заковую У слово». 

Тема кохання посідає вагоме місце у збірці «Писанки». Автор не боїться щиро говорити про свої почуття, демонструючи глибоке осмислення стосунків між чоловіком та жінкою. Болючою вимальовується поетом самотність: «…я залишався завше за стоптаним порогом пестощами обкрадений  обділений радістю…».

У багатьох віршах-писанках постають такі категорії, як життя і смерть «стежка роками протерта нарешті приводить до смерти». Кость Шишко розмірковує над  логічним завершенням  існування в цьому світі: «підходимо і до осені життя і глибше в душу проникає краса позначена урочо минуттям і щедрість батьківського краю…».

Вірші-писанки – це насичена палітра філософської, громадянської, пейзажної, інтимної лірики, в якій виражені почуття та думки митця. Поезія позначена різноманітністю тем і проблем, вражає їх глибокий зміст, філософські узагальнення. 

Яйце –  це символ таємниці життя та безсмертя. Такою безсмертною була віра поета в перемогу всього українського.  

l

Кость Шишко до безтями любив Україну, рідну мову, цінував людей які плекали такі ж цінності. Його постать заслуговує нашої особливої уваги і поваги, адже, попри осуд і заборону, зумів витримати всі випробування долі й залишився вірним своїм переконанням і поглядам, залишивши по собі справжні скарби – свій творчий доробок, зокрема й книгу віршів-писанок “Писанки”.

Аліна РОМАНЮК.

Не буду приховувати: видатну особистість Костя Шишка  відкрила для мене Олена Євсюк, з якою ми познайомились, готуючи матеріал про волонтерську роботу в храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці. 

Олена Ананіївна – одна з тих, хто з перших днів вторгнення ворожих військ почала активно допомагати плести маскувальні сітки в Ліцей №3 ім. Лесі Українки, та й зараз активно долучається до щоденної праці на благо наших захисників разом з іншими учасницями «Жіночого батальйону швидкого реагування». 

Зайомство з пані Оленою супроводжувалось жвавою розмовою про хвилювання та сподівання щодо долі українського народу, спогадами про цікаві епізоди з життя.  Зараз Олені Ананіївні – 72, і вона на заслуженому відпочинку. А до цього 45 років віддала педагогічній праці. 

Зокрема, працювала учителем зарубіжної літератури у Ліцеї №3 імені Лесі Українки м. Ковеля. Оскільки навчальних годин мала небагато, активно працювала з учнями над науковими дослідженнями, була керівником секції філософії  Ковельської філії Волинської обласної МАН. Написала 19 історико-краєзнавчих робіт, які наукова спільнота високо оцінювала призовими місцями. Особливістю цих робіт стали несподівані теми, які вражали глибиною, важливістю, цікавими фактами, а головне виходили «за межі» шкільної програми. 

Серед цікавих постатей є і наш земляк з Турійщини Кость Шишко, особистість і творчість якого досліджували разом зі своєю вихованкою Марією Метельською. А з вихованкою Тетяною Панасюк провели компаративний аналіз національної ідентичності у творчості Гійома Аполлінера і Костя Шишка.  Саме Олена Ананіївна й запропонувала розповісти нашим читачам про неординарного і багатогранного поета, перекладача, художника.

Важливість цих наукових праць підтверджує і той факт, що у свій час їх запропонував видати окремим примірником відомий громадський та культурний діяч Геннадій Сарапін,  голова Волинського обласного відділення Українського фонду культури, який, на жаль, відійшов у Вічність 2025 року.

ххх

В науковій роботі дослідниці зосередили увагу на важливості творчості в житті людини. Учениця Марія Метельська у презентації розповіла, що тема дослідження виникла під впливом знайомства з поезіями сучасного українського поета. Збірка «Писанки» Костя Шишка, яка потрапила їй у руки, видалась незвичною. Поезії в ній теж були у вигляді якихось химерних форм. Відкривши для себе новий вид поезії, вона побачила справді визначну  особистість. 

«Але найбільше мене вразили випробування, які випали на долю  Костя Шишка  і які він гідно зміг винести, залишившись вірним собі, своїм принципам, вірним Україні. Зберегти своє «Я» поету, художнику допомогла творчість. Познайомившись з біографією поета і дізнавшись, що вірші-писанки були написані в 70-ті роки, я знайшла підтвердження словам Вілла Ґомперца: «Творчість нагадує гру в шахи, де найкращі гравці – ті, хто мислять на кілька ходів наперед, утримуючи в полі зору цілісну ситуацію». Кость Шишко і справді був найкращим “гравцем”, він зумів виграти свою гру в житті завдяки творчості. Я думаю, все почалося зі сприйняття себе  як творчої особистості, котра має на все свій погляд, яка здатна бачити все інакше, ніж інші, в якої є своя власна версія Всесвіту, адже митець – це той, хто здатен творити власну реальність, відмінну від інших”, – зазначила у дописі Марія.

У дослідженні проведено великий і глибокий аналіз поезій «Писанки», в якій поєднано поетичне вміння концентрувати думки у слові і  малярстві, тобто синтез двох мистецтв. Вперше «Писанки» були опубліковані 1991 року в газеті   «Молодь України» у розділі «Поезія», хоч писались вони, як зізнався автор редактору газети, у 1970–1971 роках. 

ххх

Як же створювалися ці «писанки»? Спочатку Кость Шишко олівцем креслив контур писанки, а потім фломастерами вписував  слова – орнаментував. Щоб не порушити цілісності малюнка, тексти вписувались різними шрифтами. Вони нагадували великодні писанки, бо текст наносився різними кольорами букв. В друкованому вигляді втратився спектр кольорів. Форму писанки потрібно було створити і підбором слів,  і їх розміром: перші й останні слова складаються з кількох літер, а серединна основа твору – із двох-трьох слів, що робить вірш схожим на писанку.  

Чому саме форма писанки? Можливо, це була відповідь на духовні запити поета, який взяв на себе місію філософського осмислення буття і відтворення реалій сьогодення як безперервного плину часу. Адже кажуть, доки люди продовжують писати писанки, існує і світ.  

А, можливо, поет підкреслював, що писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису – символ весни, Сонця, повернення природи до життя, і йому хотілось, щоб і Україна почала відроджуватись. Адже з  давніх-давен яйце, як і дерево, вважалося символом весняного пробудження природи, зародження життя.

Найімовірніше, що свою творчість  поет пов’язував і з  поняттям «писанка», яке походить від слова «записана», тобто «поінформована». І його писанки інформують нас про минуле, розмальовують сьогодення, не дозволяють відступати перед майбутнім. Привабили його, мабуть, і тисячолітні символи писанок – Сонця, небесного світила  і вічного життя. 

Дослідниці звернули увагу й на те, що зміст багатьох поезій засвідчує глибоку любов поета до України, її героїчного минулого. Тільки поет-патріот   міг так образно описати трагічні сторінки історії: «І гриз людей опухлих голод кощавий вовкулак лягла Вкраїна скам’янілим прісним полем плугів залишених чорнів іржавий крик Затисши у кулак мільйони доль як житній колос конав зловісно тридцять третій рік». 

У «писанках» часто порушувалися проблеми нелегкого життя народу за кривавих часів режиму сталіна. Зі щемом у серці поет малює майбутнє Батьківщини, прагне розбудити національну свідомість кожного, донести істину: «літа ідуть міняються сатрапи раби звикають до ярма і зрозуміть ніхто не втрапить на рабській ницості тримається тюрма».

Поет знайшов собі сховок і розраду в слові. Саме тут він почувався вільним і самодостатнім. Форма писанки, яку він переосмислив у форму вірша, набуває значення якогось нового і незвичного простору. Про це свідчить перший вірш збірки: «моя неприйнята любове тобі знайшов нарешті сховок… тебе заковую У слово». 

Тема кохання посідає вагоме місце у збірці «Писанки». Автор не боїться щиро говорити про свої почуття, демонструючи глибоке осмислення стосунків між чоловіком та жінкою. Болючою вимальовується поетом самотність: «…я залишався завше за стоптаним порогом пестощами обкрадений  обділений радістю…».

У багатьох віршах-писанках постають такі категорії, як життя і смерть «стежка роками протерта нарешті приводить до смерти». Кость Шишко розмірковує над  логічним завершенням  існування в цьому світі: «підходимо і до осені життя і глибше в душу проникає краса позначена урочо минуттям і щедрість батьківського краю…».

Вірші-писанки – це насичена палітра філософської, громадянської, пейзажної, інтимної лірики, в якій виражені почуття та думки митця. Поезія позначена різноманітністю тем і проблем, вражає їх глибокий зміст, філософські узагальнення. 

Яйце –  це символ таємниці життя та безсмертя. Такою безсмертною була віра поета в перемогу всього українського.  

ххх

Кость Шишко до безтями любив Україну, рідну мову, цінував людей які плекали такі ж цінності. Його постать заслуговує нашої особливої уваги і поваги, адже, попри осуд і заборону, зумів витримати всі випробування долі й залишився вірним своїм переконанням і поглядам, залишивши по собі справжні скарби – свій творчий доробок, зокрема й книгу віршів-писанок “Писанки”.