Шляхом становлення:від сільського фельдшера – до провідного урологаСучасна медицина стрімко розвивається. Сьогодні лікарі здатні творити справжні дива через точкові проколи або й узагалі без жодного травмування шкіри пацієнта. Центр ендоурології Ковельського МТМО став одним із флагманів цього напряму в регіоні. Тут щодня повертають здоров’я сотням людей, застосовуючи новітні світові технології та унікальні методики.
Про шлях у професію, інноваційні операції «без скальпеля» та філософію лікарської відповідальності ми розмовляємо з молодим, але вже авторитетним лікарем-урологом Центру – Миколою Миколайовичем Дем’янчуком.
– Миколо Миколайовичу, Ви закінчили Буковинський державний медичний університет і зараз успішно практикуєте в Ковельському МТМО. Розкажіть, як розпочався Ваш шлях у медицину? Чому свого часу обрали саме урологію?
– Мій шлях у медицину не був легким та «протоптаним», хоча певний орієнтир я мав, адже мій дідусь, Микола Петрович Зубчик, колись працював фельдшером у селі Синове. Сам я родом із Буциня, що на Старовижівщині. Починав із найпростіших сходинок: закінчив Ковельське медичне училище, працював фельдшером у Смідині. Аби дібратися до роботи, щодня робив пересадки двома автобусами – так минуло пів року. Згодом перевівся в лікарню Старої Вижівки, де рік працював медбратом у реанімації. Потім готувався, склав ЗНО і вступив до Чернівецького університету.
Завдяки такому стартові та досвіду на практичній ниві я добре оволодів «секретами» лікувальної справи на всіх рівнях. Навчався на контрактній основі. Після інтернатури працював лікарем-уролом у Ратнівській центральній районній лікарні, а далі моїм місцем роботи стало Ковельське МТМО, де працю майже 5 років. Завжди відчував колосальну підтримку від рідних – мами Наталії та бабусі Ольги.
А вибір урології... Усе розпочалося із роздумів. Але переступивши вперше поріг урологічної операційної на шостому курсі щось підказало, що це моє. Пам’ятаю, як один із досвідчених лікарів із щирістю запевнив, що ця галузь нам точно сподобається. Так і сталося. Інтернатура в тому ж відділенні та практичні заняття лише підтвердили правильність вибору. Урологія – надзвичайно широка та водночас дуже «хірургічна» галузь, яка поєднує безліч унікальних методик, чим і зацікавила мене.
– Ви працювали в маленькому сільському медзакладі, а тепер працюєте в потужному модернізованому Ковельському МТМО. Що змінилося у Вашому сприйнятті професії?
– Я переконаний: жити й працювати добре можна скрізь. З великим теплом і вдячністю згадую свої перші місця роботи. Але, звісно, масштаби Ковельського МТМО дають зовсім інші можливості для професійного зростання. Велику роль відіграє підтримка колег та керівництва на чолі з генеральним директором Ковельського МТМО Валентином Вітром, які завжди йдуть назустріч, допомагають реалізовувати наші запити, є відкритими до діалогу та пошуку компромісів. Коли кожен на своєму місці виконує роботу на «максимумі» – з’являються якість та конкурентоспроможність.
Проведення унікальних для регіону операцій – найкраще свідчення високого професіоналізму лікарів нашої лікарні. Колектив Центру ендоурології невеликий, але амбітний та прогресивний. Ми з лікарями-урологами Мирославою Гаврилюк (в. о. завідувача Центру), Василем Марчуком та Євгеном Цьопухом постійно навчаємось, відвідуємо конференції, проходимо курси спеціалізації. Минулого року я, наприклад, пройшов 4-місячні курси з онкохірургії в онкодиспансері, адже робота з онкологічними хворими вимагає особливої серйозності та глибоких знань. Пізнавальними для мене були конференції від Спілки ендоурологів України, що проходили у Києві.
– Спектр процедур та операцій, які виконують у вашому Центрі ендоурології, вражаюче великий. Які напрями Вам особисто найближчі та які технології сьогодні є «візитівкою» Центру?
– Наш Центр спеціалізується на малоінвазивному та безрозрізному лікуванні сечокам’яної хвороби, аномалій та онкологічних захворювань нирок і сечовивідних шляхів. Цікаво, що в урології можна оперувати всіма методами: відкрито, ендоскопічно, лапароскопічно, пункційно-дренажно.
Сьогодні ми активно впроваджуємо та застосовуємо технології, що мінімізують біль і дозволяють пацієнту повернутися додому вже за кілька днів, а іноді – й годин. Наприклад, ми впровадили один із найсучасніших методів дроблення каменів у нирках – ретроградну гнучку інтраренальну хірургію. Це ендоскопічне лазерне втручання, яке проводиться через природні сечовивідні шляхи без жодних розрізів чи проколів на тілі. Лазер подрібнює камінь до стану піску, який потім легко виводиться з організму. Та активно застосовуємо черезшкірні нефролітотрипсії кораловидних каменів нирок через один мініатюрний прокол у попереку.
– Наскільки великий потік пацієнтів проходить через Центр і з якими патологіями звертаються найчастіше?
– За рік у нашому відділенні лікується близько 1200–1400 пацієнтів. Показник хірургічної активності у нас дуже високий. На першому місці за частотою – все, що стосується сечокам’яної хвороби на будь-яких стадіях і будь-якої складності: від каменів сечового міхура до коралоподібних каменів нирок III–IV ступеня. На другому місці – гіперплазія простати у чоловіків та онкологічні патології.
– Пацієнти відзначають Ваш професіоналізм та успішний досвід проведення справді унікальних для нашого регіону операцій. Поділіться складними випадками з практики.
– Кожна складна операція – це окрема людська доля і виклик для всієї команди. Пам’ятаю, як боролись за життя жінки, яка перебувала у вкрай важкому стані. Їй провели шість операцій і перелили 37 флаконів крові! Щоб ви розуміли масштаби: у середньому важкому пацієнтові капають 2–4 флакони, а тут за два тижні було перелито понад 10 літрів крові. Це була титанічна, виснажлива боротьба, але найголовніше – спільними зусиллями нам вдалося зберегти їй життя.
Цікавий випадок пов'язаний із нашим захисником, 31-однорічним військовослужбовцем. Він потрапив у ДТП, і під час обстеження травм на комп’ютерній томографії діагностовано розрив селезінки та лівої нирки з ознаками масивної кровотечі. В команді з хірургами почергово видалили і селезінку і розірвану нирку. Окремий випадок із військовослужбовцем 37 років, у якого за даними комп’ютерної томографії діагностували злоякісну пухлину правої нирки. Ми оперативно зреагували і провели лапароскопічну радикальну нефректомію (видалення нирки через маленькі проколи). Завдяки малоінвазивному методу молодий організм швидко відновився, а головне – онкологію вдалося зупинити вчасно.
Також із того, що вимагало ювелірної точності, – успішне радикальне втручання 60-річному пацієнту з пухлиною сечового міхура. Йому було повністю видалено сечовий міхур, простату, сім’яні міхурці, лімфовузли та сформовано новий сечовий міхур із фрагмента його власної тонкої кишки.
Був також 38-річний пацієнт із величезною пухлиною, яка займала половину об’єму сечового міхура. Через життєві обставини чоловік дуже довго не звертався до лікарів, і зараз хвороба ускладнилася нирковою недостатністю – пацієнта переводять на гемодіаліз, на нього чекає тривале лікування.
Окремо хочу виділити реконструктивні пластики уретри, які ми впроваджуємо. Це надскладні операції з відновлення прохідності сечівника після травм, звужень чи рубців. Знаєте, чим вони цікаві? Для відновлення пошкодженого каналу ми використовуємо трансплантат – фрагмент слизової оболонки з внутрішньої поверхні щоки пацієнта. За останній рік ми успішно виконали дві такі унікальні операції.
– Сечокам’яна хвороба та онкологічні новоутворення на ранніх стадіях часто перебігають безсимптомно. За якими «дзвіночками» людині варто зрозуміти, що час звернутись до уролога?
– На превеликий жаль, статистика буває невтішною саме тому, що люди нехтують профілактикою. Дехто радіє: «Мені 60 років, і я вперше прийшов до лікаря!», а ми виявляємо рак IV стадії. Часто люди бояться звертатись до лікарів через страх почути важкий діагноз.
Моя головна порада – не чекати «дзвіночків». Початкові зміни в організмі можна побачити лише за результатами регулярних базових аналізів.
Щорічний чек-ап для кожного: загальний аналіз крові та сечі; УЗД нирок, сечового міхура, черевної порожнини та простати; для чоловіків після 50 років – обов’язковий щорічний аналіз крові на онкомаркери, а якщо у родині були випадки онкології – такі обстеження і чоловікам, і жінкам слід розпочинати вже з 45 років.
– Побутує думка, що головна причина утворення каменів – надмірне вживання звичайної солі. Чи дійсно це так і що насправді шкодить сечовидільній системі?
– Певною мірою сіль дійсно є додатковим фактором, що прискорює цей процес, але далеко не єдиним. Камені – це лише симптом складніших внутрішніх збоїв. Причини зазвичай індивідуальні, ендокринні чи інфекційні. До останніх підставою є діабет, проведені попередньо оперативні втручання, коли змінена анатомія, коли є вроджені вади розвитку сечовидільної системи, зокрема, стриктури сечоводів, пієлоуретерального сегмента, аномалії розвитку розташування нирок – найчастіше підковоподібна (нирка зрощена нижніми полюсами в якій відбувається хронічний застій сечі, від цього утворюється нашарування солей і згодом з’являються камені).
Також величезну роль відіграє метаболізм: надмірне вживання солодкого, м’ясного або навіть зловживання фруктами (через надлишок вітаміну C). На жаль, повністю побороти схильність організму до утворення каменів неможливо. Статистика каже, що протягом перших 5 років після видалення у 50% пацієнтів виникає рецидив.
Тому головне правило для здоров’я – це помірність у всьому. Потрібно вставати з-за столу з легким відчуттям голоду. Наша імунна система дуже розумна, це природний щит, який вчасно розпізнає та знищує пошкоджені й мутовані клітини, але ми маємо їй допомагати правильним способом життя.
– Робота хірурга вимагає ювелірної точності, забирає багато часу й сил. Як реагує Ваша родина на такий робочий графік та як Ви відновлюєтеся?
– Я вдячний своїй сім’ї за підтримку. Дружина Іванна та донечки Адріана і Юліана (яких ви бачите на світлині внизу разом з мамою Наталією та її чоловіком Віктором) з розумінням ставляться до моєї зайнятості та з радістю чекають вихідних. Але без цього ніяк. Бути лікарем – це не просто професія, це спосіб життя. У нас немає повноцінних відпусток: навіть удома постійно «прокручуєш» у голові діагнози пацієнтів, шукаєш найкращі варіанти лікування.
Для мене надзвичайно важлива відповідальність. Без неї в медицині не буде ні результатів, ні довіри пацієнтів. Безвідповідальність породжує хаос та ускладнення. Мій головний орієнтир у практиці – не нашкодити, виправдати довіру людей, бути доступним, людяним і постійно вчитися. Життєвий девіз – олімпійський: «Швидше, вище, сильніше». А це означає не зупинятися на досягнутому, а постійно вдосконалюватися і розвиватися.
Величезним прикладом для мене завжди залишаються мої колеги та наставники. Зокрема, лікар-уролог зі Львова Володимир Ярославович Дмитрів, з яким ми познайомилися ще під час інтернатури і з яким досі постійно консультуємося та радимося.
– Сьогодні Україна переживає надважкі часи війни. Що дає Вам сили не зупинятися і рухатися вперед?
– Ми тут, у тилу, живемо й працюємо у відносно мирних умовах. Наше головне завдання – робити свою справу максимально якісно. Багато з тих, хто зараз воює або, на жаль, загинув за нашу свободу, вже ніколи не матимуть можливості реалізувати себе у своїх цивільних професіях. Для них ці можливості втрачені назавжди.
Тому ми просто зобов’язані працювати за двох, розвиватися, приносити максимальну користь людям тут, на місцях, і спільно будувати щасливе, якісне майбутнє у нашій державі.
– Дякую за цікаву і відверту розмову, за цінності, якими Ви живете і працюєте. Здоров’я Вам, Миколо Миколайовичу, Вашій родині та всім пацієнтам!
Розмовляла Аліна РОМАНЮК.
Залишити коментар