Шлях у спорт не завжди починається зі спортивної секції. Іноді досить простого дитячого захоплення. Саме так розпочалася історія Ігоря Бівініса, який більшу частину життя присвятив військовій службі, але зрештою повернувся до того, що любив з дитинства – настільного тенісу.
Ігор Бівініс народився у Сумах. Любов до спорту почалася ще в дитинстві, коли батьки зробили для дітей тенісний стіл. Навіть під час занять з легкої атлетики, теніс продовжував бути поруч: у спортивних літніх таборах, куди з’їжджалися діти з різних секцій, Ігор грав у перервах між тренуваннями. Саме цей досвід допоміг йому посісти 3 місце на змаганнях з настільного тенісу серед школярів. Після школи він разом із другом дитинства вступив до Сумського вищого артилерійного командного училища.
– У моїй родині не було військових. І я не уявляв, що таке військова служба. Спершу було важко звикати до вимог та підпорядковуватися наказам командира. До того ж, там не було можливості грати в теніс, – згадує Ігор Бівініс.
Після випуску, молодого лейтенанта направили служити на Кольський півострів, Заполяр’я. Умови там були тяжкі, часом навіть нестерпні. У 1987 році його перевели на службу в Ковель. У військовій частині на “Горці” в спортзалі був тенісний стіл — так це захоплення знову повернулося в його життя. Професійно займатися тенісом він почав, як каже, “майже в пенсійному віці”.
– Коли я ще служив у військкоматі, почав ходити на тренування в професійно-технічне училище №5, які проводив Володимир Косяк. Потім займався на фірмі “Олше”. Зараз її вже немає. Там була адміністративна будівля. На одному з поверхів Олег Шевчук поставив тенісні столи. Туди сходились всі охочі грати в теніс. Серед них були й діти, з якими нікому було займатися, і я вирішив тренувати їх на громадських засадах. Так у нас і виник гурток із настільного тенісу, – згадує тренер Ігор Бівініс.
Він брав участь у різних змаганнях та має близько 100 медалей та 20 кубків.
У 2014 році, з початком АТО, його мобілізували. Через рік він демобілізувався. Маючи статус УБД та вищу освіту, вступив до Луцького Інституту розвитку людини – Університету “Україна” на спеціальність «фізичне виховання та реабілітація», де заочно здобув другу вищу освіту.
Після завершення навчання, почав працювати тренером із настільного тенісу в Ковелі. Зараз у його секції займається близько 30 дітей, які беруть участь у різних змаганнях – від міських до чемпіонату України.
Попри те, що вихованців чимало, Ігор намагається приділити увагу кожній дитині: підбадьорити, порадити, підтримати. Він щиро любить своїх учнів і вважає, що справжній тренер виховує не лише спортсменів, а й хороших людей.
Тетяна Бублей,
студентка
Острозької академії.
Шлях у спорт не завжди починається зі спортивної секції. Іноді досить простого дитячого захоплення. Саме так розпочалася історія Ігоря Бівініса, який більшу частину життя присвятив військовій службі, але зрештою повернувся до того, що любив з дитинства – настільного тенісу.
Ігор Бівініс народився у Сумах. Любов до спорту почалася ще в дитинстві, коли батьки зробили для дітей тенісний стіл. Навіть під час занять з легкої атлетики, теніс продовжував бути поруч: у спортивних літніх таборах, куди з’їжджалися діти з різних секцій, Ігор грав у перервах між тренуваннями. Саме цей досвід допоміг йому посісти 3 місце на змаганнях з настільного тенісу серед школярів. Після школи він разом із другом дитинства вступив до Сумського вищого артилерійного командного училища.
– У моїй родині не було військових. І я не уявляв, що таке військова служба. Спершу було важко звикати до вимог та підпорядковуватися наказам командира. До того ж, там не було можливості грати в теніс, – згадує Ігор Бівініс.
Після випуску, молодого лейтенанта направили служити на Кольський півострів, Заполяр’я. Умови там були тяжкі, часом навіть нестерпні. У 1987 році його перевели на службу в Ковель. У військовій частині на “Горці” в спортзалі був тенісний стіл — так це захоплення знову повернулося в його життя. Професійно займатися тенісом він почав, як каже, “майже в пенсійному віці”.
– Коли я ще служив у військкоматі, почав ходити на тренування в професійно-технічне училище №5, які проводив Володимир Косяк. Потім займався на фірмі “Олше”. Зараз її вже немає. Там була адміністративна будівля. На одному з поверхів Олег Шевчук поставив тенісні столи. Туди сходились всі охочі грати в теніс. Серед них були й діти, з якими нікому було займатися, і я вирішив тренувати їх на громадських засадах. Так у нас і виник гурток із настільного тенісу, – згадує тренер Ігор Бівініс.
Він брав участь у різних змаганнях та має близько 100 медалей та 20 кубків.
У 2014 році, з початком АТО, його мобілізували. Через рік він демобілізувався. Маючи статус УБД та вищу освіту, вступив до Луцького Інституту розвитку людини – Університету “Україна” на спеціальність «фізичне виховання та реабілітація», де заочно здобув другу вищу освіту.
Після завершення навчання, почав працювати тренером із настільного тенісу в Ковелі. Зараз у його секції займається близько 30 дітей, які беруть участь у різних змаганнях – від міських до чемпіонату України.
Попри те, що вихованців чимало, Ігор намагається приділити увагу кожній дитині: підбадьорити, порадити, підтримати. Він щиро любить своїх учнів і вважає, що справжній тренер виховує не лише спортсменів, а й хороших людей.
Тетяна Бублей, студентка Острозької академії.
Шлях у спорт не завжди починається зі спортивної секції. Іноді досить простого дитячого захоплення. Саме так розпочалася історія Ігоря Бівініса, який більшу частину життя присвятив військовій службі, але зрештою повернувся до того, що любив з дитинства – настільного тенісу.
Залишити коментар