Мами завжди чекають синівВідлуння свята
Вальсами випускними намилувалось місто,
До верху юність крила звела у свій політ,
Але кривавий чобіт загарбника-фашиста
Топтав усі надії, ламав волинський цвіт.
І чорним згустком болю котилися містами
Гіркі ридання мами, коханої, сестри.
Із відчаю сухими, терпкими вустами
Шептали: "Я благаю: частіше нам пиши".
Так важко берегами Турії у марево війни
Ішли в тумани воїни, чиїсь батьки, сини.
Зникала постать рідна, і рвалася струна.
Потворна і єхидна, палила все війна.
Тинялась Україною, вдиралась похоронками,
І кров'ю безневинною текла біди воронками.
Порила катакомбами рай хаток і дворів,
Попідривала бомбами надії матерів.
Немовби птахи зранені, здіймали руки ввись:
– Синочку, цвіте спалений, до мене
повернись.
Рушник весільний вишила, чому ж нема тебе?
І мамі все не вірилось, що син вже не прийде.
– Кого назву невісткою? Хто полагодить тин?
Потіш, синочку, звісткою, ти ж в мене син один.
Ну ось, писав, що скоро ти з полками аж зі свистом,
Приїдеш проганяти німецьку погань з міста.
Вже й місто розміновано, бої відклекотали…
Серед поранених окопами я скрізь
тебе шукала.
Заходили в Ковель бійці переможно,
Потомлені, в ранах, в димах бойових.
Вдивлялася мати в обличчя їх кожне,
Надіялась сина впізнати в живих.
Шукала по списках, надгробки читала,
Просила й молилась, і нудила світом.
Не вірила мати, і мати не знала:
Для сина останнє тоді було літо.
Коли похоронка прийшла, не ридала –
Лишень зав'язала тісніше хустину.
Вона знову квітів в саду назрізала,
Бо в кожнім солдатику бачила сина.
І з Днем Перемоги усіх їх вітала,
І хусткою терла холодний граніт.
Бо вірила мама і впевнено знала:
– Погляньте! Це ж він, це ж мій син тут стоїть!
– Поглянь, синочку, наше місто, за нього
ти життя віддав.
Тут люди добрі, люди різні, і хочу я, щоб
кожен знав.
Ми землю будем боронити, коли
прийде пекельна мить,
Бо недаремно тут ці плити, і цей вогонь
для нас горить.
Вікторія САВЛУК.
м. Ковель.
Ці проникливі, щемні поетичні рядки прозвучали в неділю, 6 липня ц. р., під час мітингу з нагоди 70-річчя визволення Ковеля від фашистських загарбників. Вірш, автором якого є методист Народного дому "Просвіта" Вікторія Савлук, був майстерно інсценізований працівниками цього закладу культури.
Сам твір і представлена літературно-музична композиція викликали шквал емоцій та схвальних, захоплених відгуків. Пропонуємо увазі читачів окремі з них.
Микола КОРПАЧОВ, учасник Великої Вітчизняної війни, Почесний громадянин міста Ковеля:
– Я особисто задоволений, що так по-новому, змістовно провели мітинг біля меморіалу Слави. Дякую за це організаторам.
Це особливо важливо для нас, ветеранів. Тоді, у війну, всі, навіть десятирічні діти, працювали на Перемогу. Кожен старався якось допомогти бійцям, навіть найменш забезпечені присилали на фронт хоч рукавички чи кисетик для махорки або просто доброго листа, щоб підтримати бойовий дух солдатів.
Хочеться, щоб сьогодні у нашому житті було більше доброти, порядності, щедрості, безкорисливості – це найкращі якості, які існують.
Десятки років збирає матеріали військово-патріотичної тематики, про людей, які визволяли Ковель, наближали Велику Перемогу керівник шкільного музею бойової Слави ЗОШ № 1 Лідія ЄНДАКОВА. У розмові з журналістом вона зазначила:
– Мені дуже сподобався і вірш, і постановка за його мотивами. Хочу відтворити цю літературно-музичну композицію у нашій школі під час Першовересневої лінійки. Це буде дуже доречно у рік 70-річчя визволення Ковеля від фашистських загарбників.
Разом з усіма я переглянула й концертну програму "Визволителям міста присвячується…", яка відбулася того дня на літній естраді парку ім. Лесі Українки. Теж скажу: прекрасно, враження – найкращі.
Світлана ЛЯШУК.
НА ЗНІМКУ: Микола КОРПАЧОВ, його донька Світлана та Лідія ЄНДАКОВА під час урочистостей з нагоди 70-річчя визволення Ковеля від фашистських загарбників.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар