Актуальне інтерв’ю
Завдяки тому, що Верховна Рада врегулювала питання щодо надання військовим відпусток, нарешті, після чотиримісячного перебування у зоні АТО, військовослужбовці мають змогу побувати вдома і обійняти своїх рідних.
Приїхав у таку відпустку й Анатолій Москвічов із села Дрозднів Ковельського району. З ним зустрівся журналіст газети.
Пережиті події на Сході України у зоні АТО оптимізму та віри в щасливе майбутнє у 25-річного Анатолія не відібрали. Він не боїться ні війни, ні випробувань, адже впевнений, що все найкраще – попереду. Та найголовніше, що за будь-яких обставин вдома на нього чекає "перемога" – шестимісячна донька Вікторія (в перекладі ім'я "Вікторія" якраз і означає слово "перемога").
Ось лише восени вони з дружиною Оленою побралися, а коли донечці виповнилось два місяці, його призвали до лав Української армії.
Про те, які емоції переповнювали його, коли вручили повістку та як сім'я відреагувала на цю тривожну звістку, ми запитали у самого Анатолія Івановича. Він розповів:
– Відверто кажучи, тоді ще й не задумувався так серйозно про те, що буде потім. І допоки проходив підготовку на Рівненському загальновійськовому полігоні, ми з родиною не дуже переймалися, бо ж нам обіцяли, що це лише 45-денне навчання. Але вже тоді й самому можна було зрозуміти, що такий масовий призов відбувається неспроста. Тому, після сумнозвісного обстрілу під Волновахою, коли нас відправляли на додаткову підготовку у Миколаївську область на полігон "Широкий лан", рідні проводжали зі слізьми.
– А де проходили військову службу? Чи думали тоді, що доведеться захищати державу "по-справжньому"?
– Спочатку був призваний у "Десну" (Чернігівська обл.), потім перевели мене у смт Дівічки (Київська обл.). Згодом потрапив у Чугуїв (Харківська обл.). Ніколи й думки такої не було, що ця підготовка буде потрібна для реального захисту держави. Та час все ставить на свої місця. Але приємно, що через шість років доля мене знову звела із добре знайомими людьми. Зокрема, в Дачному я зустрів свого старшину і комбата з 91-ої ОБМР.
– Як живеться в польових умовах і чи легко призвичаїлись до такого побуту?
– Особисто для мене це не проблема, адже спрацьовує інстинкт виживання. Які умови? Скажу коротко: вже близько місяця ми спимо в окопах, які самі собі й копаємо (під час розмови Анатолій показує на фото облаштовані бліндажі – укриття на бойових позиціях біля кордону з Донецькою областю для захисту від артилерійського та іншого вогню противника, – авт.).
Щодо іншого, то, як на мене, надто спекотно. Дощу за три місяці там не було ні краплі. Та однією з головних проблем є вода. Вона гірка, і навіть страви, приготовані на ній, теж віддають гіркотою. В Дачному, наприклад, пробили свердловину, а свято у нас, коли з магазинів привозять "мінералку".
Неподалік від нас – дачні поселення. Тож час від часу нас частують – то медку принесуть, то картоплі молодої, то іншої городини. Дуже хочеться борщу домашнього, надокучили сухпайки.
– Як до Вашої служби ставляться односельчани? Чи підтримують Вас у зоні АТО жителі Сходу?
– Щодо односельчан, то, звичайно, вони вболівають за нас. Із Дрозднів у зоні АТО нас четверо, і всі завдяки постійній матеріальній підтримці мешканців нашого села забезпечені і бронежилетами, і речами особистого користування.
Щодо "східняків", то частина місцевого населення – проти нас. І це обурює. Нас із Заходу України відправляють захищати їх, а вони втікають до нас, шукаючи прихистку. Ті, хто ж залишився, часто влаштовують провокації та зводять наклепи на військових.
– З огляду на події в країні, перебування в АТО, що найбільше хвилює Вас?
– Звичайно, захищати Україну треба – тільки по-належному підготовленим воякам. А Україна, на жаль, до війни не була готова. Живемо у тривозі та повній невизначеності…
Необхідна ротація! Заміна тих, хто на передовій, – перша необхідність, адже там велику роль грає психологічний фактор.
– Що побажаєте нашим військовим?
– Звичайно, миру і мужності, а ще – віри у світле майбутнє нашої держави. З Ковельського району зі мною служать ще троє хлопців: Дмитро Янко, Микола Мазурок, Василь Климук. Думаю, вони приєднаються до моїх побажань, адже у нас спільна мета – зберегти територіальну цілісність України та захистити свої сім'ї.
Розмову вела Аліна РОМАНЮК.
На знімку: Анатолій Москвічов під час служби в зоні АТО на Сході України.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар