У Велицьку – добрі господаріЩаслива родина – заможна країна
Зустрівшись з родиною Вороб'їв із Велицька, відразу пригадала рядки із відомої пісні Назарія Яремчука: "Родина, родина – від батька й до сина…". Тільки у випадку велицької родини виходить все навпаки – від батька й до дочок, яких Бог подарував Володимиру Вороб'ю немало-небагато – аж чотири.
…Батько чоловіка, Климентій, народився в 1909 році. Пройшов грізними дорогами війни (відзначений орденом Червоної Зірки). Із дружиною Феодосією все життя невтомно трудилися в місцевому колгоспі, який після війни був імені Кірова.
Щиру вдачу і працелюбність перейняв у батька й матері син Володимир: одразу після закінчення восьмирічної школи теж пішов працювати в колгосп.
Незабаром доля звела юнака з дівчиною Надією, з якою й побралися. Через рік подружжя тішилось народженням старшої доньки Оксани. За нею лелека приніс до обійстя господарів одне за одним ще трійко дівчаток: Ларису, Людмилу і Тетяну.
Не зогледілись Володимир із Надією, як їх доньки виросли, повиходили заміж. Та, створивши свої сім'ї, не покинули рідного села. Тож тепер дідусь із бабусею тішаться десятьма онуками, які для них є і радістю, і поміччю.
У Велицьку усі доньки Володимира та Надії знайшли для себе роботу в місцевому СТзОВ "Зоря". Найстарша Оксана працює зоотехніком-селекціонером, Лариса – доглядачем худоби, Людмила й Тетяна – різноробочими. Трудяться в цьому товаристві й зяті.
Загалом у Володимира Вороб'я – 46 років трудового стажу в колгоспі. Тепер вони з дружиною на заслуженому відпочинку. Мешкають разом із донькою Ларисою, онуками Анастасією та Іллюшею, який Першого вересня готується стати першокласником. Є й такі онуки, що вже школу закінчили, здобувають освіту далі.
– Тримаємо в хазяйстві те, що й всі. Бо як без цього? Маємо 30 соток картоплі, яку виорюємо коником, – розповідає Володимир Климентійович.
Хоч в селі жити нелегко, та господар каже, що ніколи не проміняв би свій Велицьк на місто.
– Тут жили мої батьки, тут я виріс, тут народились діти та онуки. У Велицьку – мила душі і серцю, найкраща в світі сторона, – щиро зауважує Володимир Воробей і продовжує:
– І коли той час пролетів? З дружиною вже пліч-о-пліч майже чотири десятки років прожили, а невдовзі 50-ліття після закінчення школи святкуватимемо із колишніми однокласниками. Так що буде нагода поговорити один із одним, згадати минуле.
А ще чоловік запевнив нас: якби довелося прожити своє життя ще раз, нічого б у ньому не змінив.
– А чого мені ще хотіти? Тільки здоров'я аби Господь посилав, а так – у мене все є. Он скільки "багатства" нажив!
– каже він, з любов'ю та гордістю поглядаючи на свою родину.
"Зоря" працює успішно
Нинішню ситуацію в господарстві Володимир Юхимович проаналізував так:Гарно відгукується про своїх односельчан та колег директор СТзОВ "Зоря", Заслужений працівник сільського господарства України Володимир Потапчук: ця велика сімейна династія відмінно зарекомендувала себе у товаристві. За його словами, в "Зорі" плідно працюють ще кілька родинних династій, серед яких – Хом'яки, Денисюки, Щерби, Онуфрійчуки та інші.
На минулому тижні ми завершили обмолот зернових. Цього року зібрали дві тисячі тонн зернових, що на 250 тонн більше, ніж в минулому році. Середня врожайність – 27 центнерів з гектара.
Найбільше золотавого збіжжя (850 тонн) намолотив комбайнер Павло Ч ирук. Сумлінно трудяться комбайнери Микола Хом'як, Микола Фіщук, механізатор Олександр Онуфрійчук.
Нині на полях господарства розпочали посів озимого ріпаку, підготували площі під озимі зернові – жито й пшеницю.
У Велицьку трудиться й чимало одноосібників, які обробляють не менше гектара землі, мають відповідну сільськогосподарську техніку, допомагають іншим.
Ось такі щирі та дружні люди живуть у Велицьку. Своєю щоденною невтомною працею вони примножують багатство і благополуччя рідного краю, всієї України.
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: подружжя Володимира та Надії ВОРОБ'ЇВ із Велицька разом із дітьми та онуками; директор СТзОВ "Зоря" Володимир Потапчук.
Фото Світлани ЛЯШУК.
Залишити коментар