"Ми віримо у вас, наші рідні!"Нелегке завдання випало на долю нашим військовослужбовцям, які несуть службу в зоні антитерористичної операції. З невимовним хвилюванням чекають звісток від синів та чоловіків їх матері й дружини. Щодень і щоночі усі їхні думки – про найдорожчих. Рятують лише молитва, тверда та непохитна віра в Бога і короткий телефонний дзвінок...
Нещодавно мала нагоду поспілкуватися з мамою бійців АТО Ларисою Калитюк з Уховецька.
Так склалося, що в АТО – її два сини (хлопці мешкають в населених пунктах нашого району, мають свої родини). Один із них приходив нещодавно у відпустку додому на декілька днів.
"Створивши ініціативну групу матерів військовослужбовців в місті та районі, ми приєдналися до ГО "ВГО "Комітет громадського спротиву", – розповідає Лариса Миколаївна.
Згодом руку допомоги і підтримки простягнули інші благодійні та громадські організації.
Після цього на кошти благодійників і просто небайдужих людей, за словами Лариси Калитюк, вони закупили бронежилети, продукти, одяг, предмети особистої гігієни та інше найнеобхідніше. Так почали відправляти перші належним чином упаковані індивідуальні адресні посилки для солдатів, де зазначають особисті дані про того, кому їх надсилають.
"Раз на тиждень до наших хлопців (їх жінка часто називає дітьми) відправляють машину із тим, що ми тут зібрали", – продовжує далі мати.
Підприємці, волонтери в основному допомагають коштами і пальним. Варто зазначити, що вдячності заслуговують відомі у Ковелі меценати-бізнесмени Наталія та Дмитро Фальки, які одними із перших внесли свою частку доброчинності, надавши для потреб військовослужбовців продуктові набори.
У розмові Лариса Калитюк зауважила, що немало людей приносили гроші чи щось інше, навіть не називаючи свого імені: мовляв, це не важливо. Виділяли невеликі кошти із своєї мізерної пенсії і пенсіонери.
Із душевним трепетом і переживаннями розповідає вона про те, як відвідувала хлопців далеко від дому, де звичним для них стало життя під пострілами снарядів, де всюди в повітрі стоїть їдкий запах пороху.
Відомим є той факт, що наші вояки – в недалекому часі ще зовсім юні і недосвідчені, а тепер – змужнілі та серйозні чоловіки-Герої (так їх по праву можна назвати) давно вже адаптувались до важких умов, навчились бути пристосованими до того, що коїться навкруги, навчились ВИЖИВАТИ. Бо це – ВІЙНА, і слабких духом вона не шанує.
"По телебаченню показують далеко не всі "деталі" війни. Щоб їх рідні не хвилювались хочуть і самі солдати. Вони – вже загартовані силою волі і витримки. Та передати словами все те, що там, в самому "горнилі" війни коїться насправді, – просто неможливо", – згадує побачене, знову переживаючи, пані Лариса.
"Найбільш дорогоцінні та важливі для них наші підтримка й увага, які хлопцям так необхідні", – наголошує мати, і по її обличчю котяться сльозинки.
Велике щиросердне "спасибі" за розуміння, допомогу і співчуття слід висловити і сільським, селищним головам (з котрими ми неодноразово спілкувалися, буваючи у відрядженнях), які теж не залишаються осторонь проблем військовослужбовців, всіляко допомагають їх родинам.
Усі, хто прагне взяти участь в благодійній добрій справі, звертайтесь за адресою: вул. Грушевського, 14, пункт прийому добровільної допомоги для воїнів, які проходять військову службу на Сході України. Контактний телефон – 067-1033939.
Пам'ятаймо: нашої допомоги потребують відважні земляки, які вірно захищають нашу землю. Давайте підемо їм назустріч, активно долучившись разом до хорошого почину!
Оксана МОРОЗ.
Усевишню мету покладати
На безмірну любов і надію.
В Боже кредо душі сподіватись, родино,
У молитві і вірі гідно нести стяг України!
В муках зранених долі земної,
Під покровом Богоматері Пресвятої
Непоборним Майданом ідімо до храму
Свободи,
Предковічний і славний козацький народе!
Шлях відваги-борні окриляє,
У серцях вірних пломінь палає.
Низько-низько у пояс вклонімось:
Хай святиться, як Матір, як Отець, Україна!
Клянімось!
Боже, храни землю рідну,
В зорях-тернах – калину,
Солов'їно-пісенний розмай,
Колисково-заквітчаний край!
Боже, храни велич волі,
Священні пороги Дніпрові.
У визначально-життєву годину, Боже,
Спаси і помилуй Україну!
Іван ЯРОШИК.
Реквієм
Копаєм землю на українськім
Сході
Снарядами, ракетами,
лопатами.
Ніхто не крикне: "Люди, годі!".
"За що?" – спитає син у матері.
"За Україну! – відповість
несміло. –
За мирний простір і повітря,
За кров твою, моя дитино мила,
Ми переживаємо оце страхіття".
Немов листки із золотої осені,
У чорній рамці злітають
похоронки.
Із роду дерева гілки голосять –
Нитка життя така неміцна й тонка.
То не снаряд вдаряє в Землю –
то Іуда.
Російський Каїн і прислужники
пихаті.
Привид сатани по світу блудить.
Є Україна, та немає миру й свята.
Як, із чим тебе вітати, Україно?
Немає радості – сльоза
скотилася.
Злітають янголи-герої в небо
синє:
За Незалежність їх кров на
цій землі святилася.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Бережімо Україну!
Боронімо Калину – жінку
незалежну,
Незалежність не стинайте
чужоземним жезлом.
Не судимі будьмо, добрі Божі
люди,
Розтопім серця і душі, браття
й сестри любі!
Сповнимо роздоли честі
незрадливо,
Совість поцінуймо хоробро
й дбайливо.
Матір-неньку – рідну Україну –
Боронімо, козаченьки, гідно!
Слався у віках, народе-роде!
Сурми ратоборців трублять
знову.
Зоряно-блакитні стяги жита
Сяють світом неба на століття.
Сину-брате, вільна Мати-Україна
У житті-бутті – одна-єдина.
Не цурайся доленьки крутої
На порогах воленьки святої.
Думи сій в серцях – лиш
небайдужі,
М'язи напинай, як крила дужі.
Хай палає Правда, як запал
козацький,
Хай святиться ймення Українця!
Іван ЯРОШИК.
Піде ветеран у волонтери
Він піде під гарматні постріли,
Щоб не гинули молоді,
Не проводились нові постриги,
Не тішились злі москалі.
Забажалося, та не станеться –
Старенького там не беруть:
Душа в тілі ледве тримається,
То й на фронт його не візьмуть.
Що ж робити йому, старенькому,
Як Україні віддати борги?
Щоб долучитись до поклику ери,
Стане він у ряди волонтерів!
Яків ЛАВРЕНКО.
Залишити коментар