“На війні – як на війні. Але державу захищати треба!”Що є ціннішим і найближчим до серця бійцю, який зараз перебуває в зоні АТО? Звісно, його сім'я, родина, котрі щомиті думками – з ним. Тож зустрітися з близькими та потрапити у відпустку мріє кожен військовий. І хоч вона короткострокова, це єдиний шанс побачитись із рідними. Одні їдуть, щоб одружитись, а інші, щоб просто насолодитись безцінним моментом сімейного затишку.
Нещодавно у теплі обійми дружини Юлії та двох прекрасних донечок Вікторії та Надії (5 і 7 років відповідно) потрапив і Сергій Гузовський, учасник антитерористичної операції із Дрознів, що на Ковельщині.
Враженнями від пережитого на Сході України Сергій Валерійович ділиться неохоче і лиш чітко та лаконічно відповідає на запитання. Пройшовши серйозні випробування, він ні на що не скаржиться. Жодного разу ні нарікань, ні докорів з його вуст ми не почули.
Сергій Гузовський, якому лише 29 років, один з тих, хто свідомо пішов на війну. Безперечно, він – справжній патріот, для якого захист цілісності держави та безпека сім'ї – завжди в пріоритеті.
– Пане Сергію, як довго Ви є учасником антитерористичної операції? Якби була можливість залишитись вдома, що б обрали?
– Мене призвали ще у травні. Пробув там вже чотири місяці. Ми зараз поблизу Донецька, в Мар'янці – там реальна небезпека щодня. Проте страшно тільки перший раз, під час першого обстрілу…
Та все ж, моральний дух бійців, наших земляків та інших побратимів, дуже високий. Захищати Україну треба – це однозначно! Це – наш обов'язок!
– Розумію, що психологічно про війну навіть думати тяжко. Як справляєтесь із переживаннями? Там із Вами працюють психологи?
– У 2005 році я проходив підготовку в Ірак, тому уявлення про те, що мене чекає, мав. Чи є психологи? (посміхається – авт.) Ні. От, наприклад, я – санітарний інструктор, але, самі розумієте, – це зовсім інше.
– Перебуваючи далеко від дому, чи відчуваєте підтримку від тамтешнього місцевого населення?
– Відверто кажучи, часто саме з їхнього боку є провокації. Прикро, що іноді жителі Донбасу нас і "здають". Але є такі, котрі підтримують і морально, і матеріально. І, як на мене, таких більшість.
– Чого бракує в польових умовах? Як із військовим забезпеченням?
– На даний момент всього достатньо. Реально – найбільше хочеться спати. Там ми майже не спимо. Щодо їжі, то куховаримо по-справжньому: і борщі варимо, і капусту тушкуємо, і пельмені робимо. Та, все ж таки, хочеться домашнього.
Щодо обмундирування, то спочатку не було нічого. Та за сприяння Ніни Колочун, Дрозднівського сільського голови, і Віктора Козака, депутата Волинської обласної ради, які подбали про мою безпеку, я поїхав з усім спорядженням та хорошим бронежилетом.
– Який доступ до інформації в ЗМІ маєте?
– Взагалі-то – лише Інтернет. Часом вмикаємо радіо чи телевізор, але здебільшого там транслюють лише російські канали, а українські блокують.
– Наразі в Україні ще триває третя хвиля мобілізації. Що б Ви сказали новобранцям?
– Ми не знаємо, скільки ще триватиме війна. Процес стабілізації ситуації в країні довгий і непростий, тому ротація необхідна. Попри те, що патріотичний дух української нації суттєво зріс, психологічно дуже важко. Там, на передовій, потрібні нові сили, нові люди – свідомі, які готові захищати свою державу.
– Дякую за розмову і бажаю Вам швидкого повернення! Чекаємо з перемогою!
Аліна РОМАНЮК.
На знімку: Сергій ГУЗОВСЬКИЙ з Віктором КОЗАК.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
Залишити коментар