Як будемо зимувати?
Шановний ковельчанине! Перед зимою запитую тебе: "Де найбільше проблем та всіляких негараздів у багатогалузевій "комуналці" міста?”. Знаю, ти відповіси: на ремонтно-житлових підприємствах. І частка правди у цьому є.
Але я знаю й інше: там, в основній своїй більшості, – працелюбні і відповідальні люди. Достатньо кваліфікованих спеціалістів. Підприємства забезпечені відповідною технікою. Але, звичайно, вистачає й проблем.
Щоб розповісти, як живуть і працюють "воїни" житлово-ремонтно-експлуатаційного фронту, іду в ремонтне житлово-комунальне підприємство №2 (РЖКП-2).
Мене зустрічають чистота, впорядковані газони, ошатна будівля контори. А ще – гречна, доброзичлива зустріч працівників підприємства і його начальника Федора Савоніка.
На "передовій" комунальної служби Федір Левкович працює менше року. Кажуть, що людину зустрічають по одягу. Тож при зустрічі бачу порядок й відчуваю в керівнику дбайливого і доброго господаря.
– Ви не подумайте, Анатолію Володимировичу, що роботу в РЖКП я почав з “чистого листка”. За моїми плечима – господарство виховної колонії, робота головним механіком, а ще торгівля. Та й фінансова сфера мені знайома, — починає розмову пан Савонік.
– Тоді, скажіть відверто, яка найболючіша проблема у вас нині?
– Звичайно ж, фінанси. Було б достатньо коштів, то цю неприступну обшарпану “скелю” з житлових будівель та дахів, що постійно протікають, можна було б довести до найкращого європейського зразка. А так судіть самі: тариф, з якого формується головна стаття доходів, не покриває майже 25 відсотків витрат. Тому й недораховуємося у своєму бюджеті півмільйона гривень.
Ви запитаєте, а як виживаємо? Виконуємо додаткові роботи. Тим самим до скарбниці РЖКП потрапляє ще близько 300 тисяч гривень. Проте цього не досить. Ось і маємо відставання по зарплаті, хоч і незначне. Звідси – додаткові дірки в покрівлях та інші біди.
– Знаю, що й зароблене не завжди вдається вчасно одержати через казначейство.
– О, то ходіння по муках! Якось, коли, як кажуть, "дістало", заніс казначейським працівникам фото, на якому – миски та каструлі, а в них вода зі стелі скапує. Вони запитують: "Що це – Африка?". А я пропоную поїхати в оту 50-ту квартиру, щоб на власні очі все побачити. Допомогло!
– А тарифи будете піднімати?
– Коригувати тарифи в бік збільшення ми змушені. Ви ж знаєте: долар росте, і ціни на пальне та матеріали його "доганяють".
– І все ж таки, що з дахами робите?
– По-перше, ця проблема "закладена" з початку будівництва проектантами. Наші "мокрі" дощові кліматичні райони вимагають шатрових покрівель. А на односкатних "рівнинних" дахах, з неякісними матеріалами через кілька років стає решето для просіювання дощу.
На даний час ми відремонтували 60 відсотків запланованих аварійних дахів. Шукаємо нові технології. Бачу вихід у ремонті пошкодженого даху спеціальною мастикою. Гарантують підрядники 10-12 років справності, але практика покаже. І знову ж головне – гроші, гроші, гроші…
– А як виживати в умовах холодів, дощів і снігів? Що запропонуєте?
– Потрібно утеплювати вікна і двері в під'їздах та квартирах. У цьому році відкривати вікна у квартирах через надмірне тепло ніхто не буде. Хочеться звернутися із закликом до надто "активних" мешканців: "Не руйнуйте житло, в якому живете! Не ламайте двері і вікна в під'їздах! Не пошкоджуйте ліфти! Це ж – ваш добробут, ваші естетика, культура і затишок!”.
– До речі, а як з обслуговуванням ліфтів?
– Із 58 діючих ліфтів фізично і морально застарілих 35. В цьому році, дякуючи місцевій владі, один ліфт (по вул. Боровця,1) замінили. Інші ремонтуємо. Спеціалісти у нас є. Запчастини шукаємо по всій Україні. Взагалі, справна і надійна робота ліфтів – це всеукраїнська проблема.
– А самі себе утеплюєте? Адже побут працівника не на останньому місці.
– Теплом себе забезпечимо. Власну котельню перевели на дрова – дешево і тепло. Побутові приміщення теж утримуємо в належному стані. Робимо все, що нам під силу.
– А транспортом, механізмами як забезпечені?
– В цьому році завдяки старанням влади отримали два новенькі трактори. Взимку один із них обладнаємо засобами для очищення від снігу. Хвилююся за ощищення тротуарів. Наш маленький "динозавр" Т-15, на якому змонтована щітка, так застарів, що його хіба відправити в музей техніки на виставку.
Ледве "живі" у нас автовишка, кран, екскаватор. Ремонтуємо, але яка то робота? Просимо допомоги знову ж таки у влади, надіємось, що почують.
– Вірю, що вам непросто, але взимку людям на вулицях дошкуляє ожеледиця, снігові замети. Коли впадеш і заболить, то старою технікою не виправдаєшся.
– Анатолію Володимировичу, я це добре знаю. Будемо сипати суміш (пісок із сіллю) і біля під'їздів, і на вулицях. Сьогодні такої суміші маємо 80 тонн. Чекаємо на сіль. Пісок завозимо. Думаю, що й техніку підготуємо належно.
– Контакт з мешканцями тісний?
– Стараємося оперативно реагувати на кожен запит. Квартировласники переважно з розумінням ставляться до наших проблем. Проте маємо випадки з непроплатою за комунальні послуги, які ми надаємо. Де бідність – ми розуміємо.
Але є випадки, коли заможні квартировласники виставляють надумані претензії і платити не хочуть. З такими судимось, ведемо роз'яснювальну роботу.
– Психологічний клімат колективу нормальний?
– Колектив хороший. Взагалі, моє правило – не адмініструвати, а мобілізовувати на конкретні завдання. Спостерігаю, як нас об'єднала війна на Сході країни. Люди інші стали. На армію, без умовлянь, всі перерахували одноденну зарплату, хоч і самі ледве виживають. В їхній душі і патріотизм, і Україна.
– Федоре Левковичу, чомусь не чую критики на адресу влади, як це буває іноді...
– А що тут критикувати? Влада діє в міру своїх можливостей. Оприлюдню свою суб'єктивну думку, що міська "комуналка" вже довгі роки на Олександрові Балаку тримається. Він все бачить, все розуміє і знає, як вирішувати найскладніші питання.
Успішно "підпрягається" в ту нелегку шлею і "тягне воза" заступник міського голови Петро Юрчук. Взагалі, в комунальній сфері ніколи не було легко.
"Прихвалюєш начальство", — може сказати мені надто прискіпливий ковельчанин. Я так не вважаю. При всій нашій бідності результат позитивний і не гірший від інших міст.
Нещодавно, на святкування "Лісової пісні" приїхали львів'яни.
"У вас зелено, чисто і охайно. Ви – європейське місто", – сказали вони.
Мені було приємно чути ці слова від прискіпливих галичанок.
– Скажіть, як працюють наші "жеківці"? – якось запитав я Валентину К., мешканку вул. Володимирської.
– Ваші "незабудки" стараються. Чистять і під'їзди, і дворову територію. Ще аби й самі мешканці менше смітили, – відповіла, не задумуючись, пані Валентина.
Чому "незабудки"? Колись, на професійне свято комунальників, я в поетичному вітанні двірників назвав ранковими незабудками. Запам'яталося! І ще не так давно почув від Ольги В. з "Сільмашу":
"Вчора ввечері (це 20 серпня ц. р.) в моїй квартирі електропроводка "задиміла". Я перелякалась, зателефонувала в службу РЖКП-2. Так швидко приїхав майстер і відремонтував, що я сама здивувалася".
Можна було б, звичайно, побудувати цей репортаж на критичній ноті. Хтось би поплескав задоволено в долоні. Але я впевнений, що сьогодні більше потрібен позитив, який об'єднує, заспокоює і дає надію, що все у нас буде добре.
Зрештою погодьтеся, шановний ковельчанине, що не все так погано у нашому домі. Миру всім!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар