(Продовження. Поч. у номері від 15 січня ц. р.).
Наведу приклад. Моєму сусідові потрібна була операція з коронарного розширення артерії біля серця. Він розповідав: "Лікар назвав ціну, я заплатив, зробили мені операцію, і я став себе краще почувати".
Але така сама операція була потрібна молодому чоловікові з Ратнівського району. Він і каже: " Що мені робити? Продати корову, коня і зробити операцію, але що буде робити моя сім'я, як буде жити без годувальників? Чи краще самому померти, зате вони будуть жити?"
Розв'язки цієї трагедії я не знаю. Кожен день люди тоді просили про медичну допомогу. Так хотілося, щоб очільниця Уряду, члени її команди хоча б раз пішли в лікарню, поїхали в села, поговорили з людьми, але цього, на жаль, не було. А за гроші, що дали чиновникам, можна було б медицину України зробити безплатною – хоча б так, як в Білорусі.
На мою думку, для того, щоб не брали хабарів, варто було б створити антикорупційні бюро по 10 чоловік на кожну область і чоловік 50 інспекторів у центрі. Я думаю, із сорока семи мільйонів населення України 300 чоловік порядних людей знайшлося б, особливо – після Майдану.
Підвищенням зарплати чиновникам, невигідними для України газовими контрактами та іншими діями Уряду було відкинуто розвиток держави на багато років назад. Де були фахівці-аналітики? Де були хвалені радники? І для чого нам такий великий Кабінет Міністрів утримувати? Толку ж ніякого.
А, Вікторе Андрійовичу, де були Ви, коли державу штовхали назад? Одним розчерком пера Ви могли цьому запобігти. Але чомусь не запобігли.
І тоді виникла парламентська криза. Були назначені вибори. Я їздив спостерігачем на вибори в грецьке село Нова Янісоль поблизу Волновахи. Там зустрівся з простими колгоспниками, фермерами. Показували, розказували, яке в них було багате село. По 12000 баранів тримали. Здавали вовну, м'ясо. Були серед них і знатні чабани.
Довелося мені стерегти з міліціонером Олексієм бюлетені. Ми з ним дискутували про Схід і Захід.
Він мені каже: "Смотри, Серега, разве справедливо приравнивать бандеровцев к учасникам Великой Отчественной войны?". Після моїх доводів через дві години сказав: "Да, справедливо".
Захотілося чаю. Пішов я до найближчих сусідів, попросив води. Вона здалася мені солоною. Але я подумав, що то лишень мені. А коли на ранок прийшли голова виборчої дільниці, секретар, то мені пояснили, що на все село є тільки один колодязь, з якого можна пити воду.
Ми ж цього на Волині навіть не помічаємо. З кожного крана можна напитися. У Ковелі, коли був начальником "Ковельводоканалу" Сачук Юрій Григорович, то вода стала, мабуть, однією з найкращих в Україні.
Із 250 виборців за БЮТ проголосувало 8 чоловік, а за "Нашу Україну" – 1. Я поцікавився у фермера Володі: "Чому у цих партій у Вас така мала підтримка?". Той мені пояснив: "Смотри, Серега: Тимошенко была премьером, цены были на подсолнух такие. Стал Янукович премьером – закупочные цены сразу выросли. А это для нас немаловажно, за все надо платить: за соляру, запчасти, аренду".
Ось з цього й потрібно було починати. Провести сюди водогін, слідкувати за закупівельними цінами, жити людськими проблемами.
Знайшов час, і з'їздив у Маріуполь. Під'їжджаючи, побачив труби, з яких ішов червоний і чорний дим, а місто все вкрите сажею. Пішов до Азовського моря, а воно – чорне.
Приїхавши додому, в першу чергу, пішов до нашої річки Турії. Яка ж вона чиста, як нам її потрібно берегти від забруднення, від забудов навколо неї! Це – наше багатство.
Оливи у вогонь, як-то кажуть, долили чвари між політиками демократичного табору, а особливо – між Ющенком і Тимошенко. Подивившись на все те, я вже просив вибачення у Кучми Леоніда Даниловича за те, що пішов проти нього і що ми таких безталанних правителів привели до влади.
І сталося те, що сталося. Доки наш президент з прем'єром гризлися, люди хотіли змін, справедливості. Не діставши нічого від минулої влади, частина людей проголосувала, а частину людей на Заході підкупили – і став Янукович Віктор Федорович президентом.
Спочатку було нормально. Відмінив нікому непотрібний техогляд. Відчулося полегшення. Але з часом як трясовина засмоктує, так і розкіш засмоктала нашого Віктора Федоровича.
Оточивши себе “пшонками”, “захарченками”, “табачниками” та іншими холуями, наш новий гарант забув про простий люд, про його проблеми, а точніше – пішов проти свого народу.
Залишив у Криму російський флот ще на 25 років, став робити другою офіційною російську мову. Ще Гітлер сказав: "Позбавте націю мови і культури, й через два покоління вона перестане бути нацією".
А люди чекали змін, хотіли бути ближче до Європи. В Києві на мітинг зібралися студенти. Я за цим спостерігав спокійно. Знав, що в Європі нас не дуже чекають. Європу потрібно будувати в себе, в Україні, а тоді вже входити в ЄС.
Але замість того, щоб вийти до студентів, поговорити з ними, запросити до себе, напоїти чаєм, як вчинив наш перший президент Л. М. Кравчук, В. Ф. Янукович послав на них, замерзлих і змучених, до зубів озброєний "Беркут", давши команду "зачистити". "Беркут" виконав цю команду: частину студентів покалічив, частину розігнав, частину прихистила Св.-Михайлівська церква.
Я бачив цих студентів із покаліченими обличчями.
Дії влади обурили весь народ. Спочатку згуртувались кияни. Розігнали цей "Беркут", а так звану "йолку" розібрали на барикади. Пізніше до нас приходило дівча років семи і розказувало такий віршик: "В лесу родилась елочка, в лесу она росла, пришло три п'яних Януковича, и елочке – хана". Правдоподібно.
Зразу ж до Києва стали з'їжджатися всі, хто хотів бачити Україну демократичною, правовою державою.
Так я і опинився на Майдані.
Спочатку з Європейським прапором ходив на пікетування резиденції президента.
Перше протистояння відбулося 10 грудня в кінці вулиці Інститутської. Нас, чоловік сорок, оточив "Беркут" кількістю в три рази більшою, і Внутрішні війська (також сотні півтори).
На допомогу з усіх вулиць стали збігатись кияни. Нас, замерзлих, почали відпоювати чаєм, робити живий щит між Внутрішніми військами і нами. У той день протистояння закінчилось.
Сергій Котік, учасник Євромайдану 2013-2014 рр.
м. Ковель.
(Закінчення буде).
Залишити коментар