Саме так говорить привітний та щирий господар, запрошуючи до своєї квартири. Чоловік, усміхаючись, кличе на чашечку кави, пригощає наче щойно зірваними із дерева яблуками. Відразу помітно, що він напрочуд комунікабельний.
Заходимо до просторої вітальні, де по телевізору транслюються новини. "Я завжди звик бути в курсі всього, що відбувається в нашій державі, та й не тільки. Прихворівши, взагалі без телевізора не можу. Можливо, вам це видасться дивним, але я дуже таки полюбляю навіть мультики. Особливо – після перегляду останніх жорстоко-негативних подій, від яких серце стискається болем. Бо хто міг би колись раніше подумати про те, що ми, українці, доживемо до такого часу, коли братній народ ітиме на свого брата?..".
Наш сьогоднішній герой-співрозмовник проводить далі до не дуже великої, проте особливо затишної кімнати, в якій почувається, як-то кажуть, наче риба у воді. Адже саме тут, на полицях біля стіни, притулилася його улюблена бібліотека.
"Так вже якось склалось, що я захоплююсь літературою. Особливо мені до вподоби науково-популярні книги, хоча не цураюся класики. Хочу зауважити, що художні твори – також до душі", – говорить співбесідник.
Ну що ж, відкрию вам секрет. Ця невеличка передмова – про людину із великим життєвим досвідом, мудрістю і виваженістю, колишнього начальника Ковельського військового госпіталю, підполковника у відставці, депутата міської ради Анатолія СОБОЛЄВА , до якого ми завітали напередодні його 70-ого дня народження, який він відзначатиме 31 січня.
Скажу вам відверто: спілкуючись із Анатолієм Анатолійовичем напередодні інтерв'ю в телефонному режимі, чомусь подумала, що його голос надто серйозний. Чогось подібного очікувала і при зустрічі. Але… Все виявилось навпаки. Хоч в його характері і відчуваються колишні задатки військового, та чоловік насправді м'який і простий натурою.
"Сідайте зручніше, бо розповідати у мене є що", – зауважує, усміхаючись, Анатолій Соболєв.
Народився він в невеличкому селищі Камардан (на березі Волги), що в Астраханській області, в сім'ї простих робітників, які працювали на рибкомбінаті. Був єдиною дитиною в батьків.
В 1947 році сімейство переїхало в Красноводськ (Туркменія), де в 1962 році закінчив середню школу. "До речі, я був в числі першого одинадцятирічного випуску, бо до нас були лише десятирічки. Учнівські безтурботні роки зринають в спогадах і нині, – каже Анатолій Анатолійович.
Після цього вступив до Державного медичного інституту в Ашхабаді, де здобув фах лікаря. По закінченню юнака призвали до лав Радянської Армії, де, за велінням долі, прослужив цілих 30 років.
Зробивши своєрідний ліричний відступ, мусимо наголосити також на важливому етапі в житті юнака. Адже саме тоді, на п'ятому курсі, йому зустрілась майбутня обраниця Лариса. Вона не могла не запримітити добре фізично загартованого високого хлопця (активно займався волейболом), який до того ж ще й вправно грав на акордеоні! Не хлопець, а просто мрія!
"Спорт і музика допомогли мені в житті знайти своє покликання і свою половинку", – підсумовує раніше сказане Анатолій Соболєв.
А далі пішло-поїхало… Посада лікаря-хірурга в Забайкальському військовому окрузі в м. Галлє, потім – ординатор хірургічного відділення. Закінчивши військово-медичну академію імені С. М. Кірова, потрапив на Закавказзя начальником хірургічного відділення військового госпіталю. "Гарнізон стояв на кордоні. Коли привозили безліч поранених і важко травмованих, нам відразу слід було шукати оптимальні шляхи вирішення тої чи іншої проблеми. Очевидно, тут досвід набувався сам собою", – ділиться спогадами наш герой.
В 1982 р. став начальником медичної частини госпіталю в м. Десау (НДР). "Тут два рази на рік ми виїжджали на навчання. Запам'яталося, що жінки показували досить непогану військову підготовку нарівні із чоловіками", – продовжує.
1987 року Анатолій Соболєв разом із дружиною і донькою та сином в рамках програми обміну спеціалістами прибув до славного міста залізничників Ковеля (хоча й пропонували інші місця працевлаштування).
Будучи начальником медичної частини Ковельського військового госпіталю, а згодом – і його начальником, Анатолій Анатолійович відразу взявся за розбудову поліклініки, спорудження житла.
"Я їздив тоді по колгоспах, дбаючи передусім про харчі для наших солдатів, аби вони були ситими. За кожного переживав, як за своїх рідних дітей", – переповідає колишні епізоди із життя Анатолій Анатолійович.
Попрацювавши одинадцять років, вийшов в запас. Та це не зупинило енергійного і завзятого чоловіка.
Нині депутат міської ради двох скликань, один із кращих ветеранських активістів, член президії міської ради ветеранів війни і праці – теж не сидить без діла. Тільки із найкращої сторони його характеризує голова міської організації ветеранів війни і праці Віталій Подолянчук, який зазначає, що Анатолій Анатолійович як депутат міської ради в міру своїх можливостей завжди сприяє у вирішенні соціальних і побутових питань, з якими звертаються до нього люди.
З гордістю Анатолій Соболєв розповідає ще про одну справу свого життя: "Тут, в Ковелі, ми створили Університет ІІІ віку, де функціонують чотири факультети різного спрямування для людей старшого покоління, які ведуть активний спосіб життя".
Тепер Анатолій Анатолійович мешкає сам. Його дружина, на жаль, декілька років тому пішла у Вічність. Для батька моральною підтримкою є донька Ірина, що мешкає в Узбекистані, та син Сергій, який тут, на місці, в Ковелі. Втіхою й розрадою для дідуся є онуки.
Надійним товаришем протягом багатьох років залишається Володимир Матвєєв. "Вже не одну сесію і не одну комісію ми із ним "пройшли", та й не тільки…", – з гордістю мовить про свого побратима по духу Анатолій Соболєв.
Шановний ювіляре, хочеться побажати Вам міцного здоров'я й успіхів в новому десятилітті, яке із благословенням шле Вам Бог!
Успіхів і везіння у всьому! Хай щастить!
Впевнена, що до цих побажань приєднаються всі, хто знає і шанує ювіляра.
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: депутат Ковельської міської ради, ветеран медичної служби Анатолій СОБОЛЄВ.
Фото із домашнього архіву.
"Спорт і музика відіграли в моєму житті важливу роль"
Залишити коментар