Золоті струни Людмили Кобченко"Щасливий той, хто в серці має пісенні струни золоті. Щасливий той, у кого грає оркестр високих почуттів", – так колись я написав в одному з віршів.
Аналізуючи життя Людмили Кобченко, з впевненістю можу сказати, що її золоті струни виграють мелодію щастя. І ми слухаємо цю мелодію й щасливіємо самі.
Як би пафосно не звучали ці слова, вони мають під собою реальну основу. Погляньмо на особистість з висоти прожитих днів, вчинків та діянь. Немало людей бачить своє щастя із затьмареного клопотами вікна власної квартири.
Людмила Кобченко впевнено піднялася над буденною суєтою і несе людям духовне і вічне – музику.
Свій ювілей Людмила Іванівна зустріла на посаді директора школи мистецтв. Погодьтеся: "фірма". Навчальний заклад, колектив, як правило, завжди підіймаються або спускаються до рівня керівника. Начувані про проблеми у відсталих, занедбаних колективах.
Ковельська школа мистецтв – це заклад, який має неофіційний статус школи обласного рівня.
Посудіть самі: на базі закладу проходять обласні семінари професійних музикантів та директорів шкіл області.
Мистецький заклад і його колективи та сольних виконавців знають у багатьох країнах Європи. Мало хто може похвалитися такою популярністю і професіоналізмом. Хіба що обласна філармонія та Торчинський народний хор "Колос".
Прищеплена учням любов до музики і пісні має позитивні наслідки – багато випускників школи стали відомими професійними музикантами та співаками. Серед них – Заслужена артистка України Світлана Мирвода, скрипаль-віртуоз В. Супрунюк та багато інших.
А ви уявляєте ковельське культурне життя без професіоналів-музикантів школи мистецтв – без "Награшу", "Квінти", оркестрів духових і народних інструментів? Це, образно кажучи, з'єдналося з нашим життям, як повітря, їжа, вода!
Батьки будь-якою ціною намагаються віддати своїх дітей на науку в школу музики і пісні. І не даремно: школа учить не тільки нотної грамоти, а й закладає у душі своїх учнів основи добра, працелюбності та високих моральних якостей.
Всі ці здобутки та досягнення не з неба впали, а завойовані колективом і, в першу чергу, його керівником Людмилою Кобченко. Ефективність управління колективом безпосередньо залежить від того, наскільки керівник знає проблеми "низів". Пані Людмила володіє цими знаннями сповна, адже у свій час сама займалася педагогічною діяльністю (клас баяна).
Її учні не раз виходили переможцями обласних конкурсів.
Щоб відтворити повноформатний портрет ювілярки, іду в школу мистецтв.
– Яка вона, директор Людмила Іванівна Кобченко? – запитую у викладачів.
– Вона мудра. Її життєве кредо –допомагати іншим в роботі.
– Вона у нас, як мама – переживає і дбає про всіх і за всіх, прагне щоб усе було добре.
– Творча особистість і заряд творчості несе в колектив.
– Людмила Іванівна – добрий господарник. Погляньте: школа відремонтована, естетично виглядає, привабливо, не поступається європейським стандартам.
– Фахівець своєї справи. Має вагомий, професійний доробок у своїх учнях.
– Людяна, щира. Коли не звернешся, старається допомогти.
– Любить порядок, але при цьому доброзичлива у ставленні до кожного працівника колективу.
– Любить природу. Кохається в квітах. Вдома створила міні-парк з екзотичних рослин.
Що тут додати? Рідко де отримаєш таку характеристику на керівника.
Бачу: іде миловидна, русява пані. Зовнішність підказує, що вона – вся у роздумах і у "полоні" нагальних проблем.
– Людмило Іванівно, вітаю вас, – звертаюсь я.
І раптом диво – на мене сяйнуло Сонце. Доброзичлива усмішка випурхнула із її обличчя і поселилася у мою душу. За одну мить між нами виник тісний контакт довіри і толерантності. Розмовляти цікаво, а вирішувати нагальні проблеми легко.
Вона – дбайлива господиня, турботлива мама і вірна дружина. Безмежно любить свого сина Стаса і, як усі, переживає за його майбутнє. Переймається проблемами чоловіка Євгена, розділяє з ним успіхи і невдачі.
Сьогодні в ювілейний рік Людмили Іванівни багатоголосий та злагоджений інструментальний "хор" всієї школи мистецтв посилає в небеса молитву: "Дай, Боже, Людмилі, "Многії літа" в здоров'ї на нелегкій директорській посаді!".
Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар