Повідомлення в номер / Модест Левицький – яскрава постать в історії України і Волині

25 липня 2016 р. минуло 150 років від дня народження лікаря, письменника, педагога, просвітянина, музиканта Модеста Пилиповича Левицького (на знімку він – разом із дружиною Зінаїдою), діяльність якого тісно пов’язана з Ковелем, Ковельщиною, Луцьком. 

Родом він із села Вихилівці Проскурівського повіту (Проскурів – колишня назва міста Хмельницький). Чотири роки навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, перевівся на медичний відділ, здобувши фах лікаря. 

Добрі знання з медицини у поєднанні з творчою натурою і національною самосвідомістю дали підстави Дмитру Дорошенку (історик, публіцист, літературознавець) назвати його «лікарем-гуманістом», а упорядниці книги «Сяйво душі Модеста Левицького» (Луцьк, 2009) Ларисі Токарук – «лікарем тіла і душі». 

Студентом боровся з холерою у Сизрані біля Оренбурга, рік служив у Курській губернії. Модест Пилипович розповідав про себе: «…при першій нагоді покинув кацапію та й перейшов за повітового лікаря в Ковель, на Волинь. Там я був не тільки в рідному оточенні, серед рідного народу, але ще й зустрів таку свідому вкраїнську родину, як Косачі, що мала маєточок під Ковлем (с. Колодяжне). 

Там я близько зазнайомився з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Косачем і з молодшими дочками: Ольгою (Лілею), що потім стала лікарем, Оксаною, Дорою. Туди ж на літо приїздили гостювати Оксана Старицька (Стешенкова), Фотій Красицький (відомий маляр), д-р Пилип Немоловський (автор «Бджільництва» і «Саду»). Тут виробився і зафіксувався на все життя мій національний світогляд. В Ковлі я прожив три роки».

До ювілейної дати в літературно-меморіальному музеї Лесі Українки відкрилася виставка «Модест Левицький і родина Косачів», яка на основі матеріалів з фондів Колодяжненського, Волинського краєзнавчого музеїв (останній до ювілейної дати експонує свою широку виставку), Ковельської районної і Колодяжненської сільської бібліотек, знайомить відвідувачів з неординарною постаттю в історії та культурі України. 

Насамперед це знайомство проходить через друковані матеріали сучасних краєзнавців-дослідників, сучасників та родичів Модеста Пилиповича, рукопису-автобіографії, списком друкованих праць за розділами: «Оповідання, гуморески», «Переклади з чужих мов», «Лікарські книжочки для народу», «Плякати-летючки», оригіналами першодруків. 

Дуже цінними експонатами-оригіналами виставки є з десяток журналів «Літературно-науковий вістник», у яких надрукований переклад М. Левицького твору Айтона Сенклера «Нетрі». У двох номерах за 1809 р. – переклад новели Германа Банга «Її Високість». При читанні останньої створюється враження нудьги. Але таким монотонним з дитинства було життя її високості Марії-Кароліни! 

«Після сніданку її високість їхала з графинею фон-Гартенштайн в італійський замок; після обіду наливали його високості герцогові каву. Його високість герцог сеї зіми почав дуже жалітись на лом у ногах і стіл для гри у карти для його високости ставили дуже близько до грубки; потім її високість їхала у театр або сиділа дома у своїм кутку у жовтій салі». 

За способом життя знаті підтекстом звучить запитання: а чи так само нудно живеться людям, які забезпечують безбідне життя високостям?

При підготовці повнішого видання літературної спадщини Модеста Левицького бажано було б використати і ці переклади. Цікавими видаються власні твори письменника, які, безперечно, є ілюстраціями його життя. Як приклад, оповідання «Свята простота». 

Коли Модест Пилипович працював у Києві в притулку для підкинутих дітей, сталася така історія. Лікар звечора прийняв пологи у працівниці притулку Віри Миколаївни, залишивши маму і новонароджену дівчинку у ліжку. Вранці, прийшовши відвідати обох, застав перед дверима вихованців закладу, які просили: «Вона більше не буде![…] Простіть її… Не гнівайтесь на неї!..».

Виявляється, що дітей у притулку карали так: «Злочинця» вкладали у ліжко на годину або дві, забравши його одежину. Мусів він лежати, вкрившися ковдрою, і дивитись, як інші діти бігають, гуляють. Позбавлення руху є вже для дитини майже фізична кара. А все-ж таки ця кара була не така жорстока і фізично шкодлива, як бувало раніше, коли їх ставили навколюшки, позбавляли кісілю при обіді або-що». 

Творча спадщина письменника експонується книгою «Сяйво душі Модеста Левицького» (Луцьк, 2009), котру можна знайти у наших бібліотеках.

Відомо, що з бідноти лікар плати не вимагав, навіть більше, сам давав ліки, співчуваючи селянам. Можна наводити приклади з спогадів про нього, його художніх творів. 

Про це говориться і в одному з листів Левицького до Олени Пчілки з міста Окни на Поділлі, куди переїхав з Волині у зв’язку з хворобою дружини: «Хвалити Бога, нужди і великої невигоди не маємо, клімат добрий і роботи багато – та де ж будуть дурно гроші платить? За те часом і втіха є, коли де-якій небога подякує за поміч». 

На виставці унікальні експонати – чотири листи Модеста Левицького до куми (Ольги Петрівни Косач, яка, очевидно, хрестила його молодшого сина, і який, на жаль, помер у дитинстві). 

Оригінали листів зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури НАН України в Києві, а копії передані на дану виставку до Колодяжного і проливають світло на національну позицію Модеста Левицького, факти з його життя, зв’язки з Косачами. 

Ось деякі з них: «Посилаю Вам мою пробу пера. Сам чую, що це дуже слабенька річ, але будьте ласкаві, вискажіть мені свій нелицеприятний суд, пам’ятаючи, що щиріший друг, хто нас по заслузі ганить, ніж той, хто з ласки хвалить». 

Відомо, що Модест Левицький був приватним лікарем родини Косачів, допомагав і Лесі Українці. А ще поклав на музику два її вірші, давши їм назви: «Соловейковий спів», «Колискова». 

Ноти експонуються на виставці, а підтвердження авторства – у листі до Олени Пчілки: «Ще просьбу маю: оцю мою пробу ліри будьте ласкаві покажіть шановному Миколі Віталійовичу; нехай він скаже, чи має вона яку музикальну вартість, чи ні». 

Відомо, що Модест Левицький якийсь час жив у Колодяжному та Любитові, рятуючи родину від спалаху холери у Ковелі. На виставці представлені художні кольорові світлини «Любитівське озеро». Автор їх – житель с. Любитова Петро Гузовський. Думається, що таким куточком Волині зачаровувався і Модест Пилипович!

Ці та інші матеріали про славного сина української землі можна побачити на виставці, яка почала експонуватися у переддень його 150-річного ювілею.

провідний науковий співробітник музею Лесі Українки с. Колодяжного.