Остарбайтери –невільники не зі своєї воліДруга світова війна – найкривавіша подія XX ст., яка визначила хід подальшої історії людства на десятки років вперед. Однак до цього часу багато сторінок залишилося недостатньо висвітленими, прихованими від широкого загалу або сфальсифікованими. Однією з таких маловивчених тем є доля остарбайтерів у період Другої світової війни та після її закінчення.
До початку радянсько-німецької війни нацистське керівництво не планувало використовувати в господарстві своєї країни робочу силу з окупованих територій СРСР (зокрема, й України). Навпаки, розроблялися схеми масового винищення мільйонів місцевих мешканців та німецької колонізації захоплених радянських земель.
Із провалом "бліц-кригу" й переходом у виснажливу фазу війни Адольф Гітлер та Герман Герінг затвердили план "працевикористання радянських військовополонених і цивільної робочої сили" (листопад 1941 р.). Через масове знищення придатних для "працевикористання" радянських військовополонених та єврейського населення України, в окупованих областях відчувалася нестача кваліфікованих робітників.
Перші українці опинилися на німецькій примусовій роботі ще влітку 1939 року. Це були мешканці Закарпаття. Наступними до початку вересня 1939-го потрапили до рейху галичани. Перші цивільні робітники з окупованих вермахтом територій України стали добровільно виїжджати до Німеччини влітку 1941-го з дистрикту "Галичина".
Окупаційні установи намагалися в різний спосіб примусити придатне до праці місцеве населення реєструватися. У цьому їм активно сприяла допоміжна управа й поліція. "Остарбайтери" – офіційна назва осіб, вивезених на примусові роботи до Німеччини з окупованих районів СРСР.
Обов'язковим для всіх "східних робітників" було носіння дискримінаційного знаку "Ост". Принизливе тавро "Ост" застосовувалося до 1944 року, аж поки не було запроваджено нові знаки цивільної приналежності "остарбайтерів" – окремо для українців, білорусів, росіян.
Для окупованих областей гітлерівська влада розпорядилася подвоїти кількість бірж праці та вербувальних комісій.
Окупанти та їх спільники проводили справжнє полювання за людьми. Повсюди влаштовувалися облави, людей хапали під час сільських свят, на вулицях і навіть на сільськогосподарських роботах у полі. Своєрідним посвідченням особи слугувала робоча картка.
Із матеріалів ДАВО:
"Телефонограма до районової управи в Голобах
Біржа праці в Ковелі пропонує вам визначити з населення вашого району на роботу в Германію 15 чоловік і 10 жінок. Листу визначити людей, придатних до біржі праці в Ковелі 14 січня. В листі цій містить бути подано рік народження, фах, де працював, і село, де проживав. Люди ці мусять бути фізично здорові.
Окружний комісар уряду праці Денеці."
(Джерело: Державний архів Волинської області. Ф-Р.149 Голобська районна управа, оп.1, спр.1. Листування з обласною управою, 50 арк.).
Проживання у таборах під охороною було головною умовою працевикористання остарбайтерів, ухвалене вищим керівництвом рейху. Табір для остарбайтерів мав вигляд огородженої (найчастіше колючим дротом) території, на якій були розташовані тимчасові житла – бараки, а також різні допоміжні приміщення. Остарбайтери були обмежені в листуванні, а тому писали на малих поштових листівках. Ось листівка Миколи Волинця із Голоб:
"Добрий день, дорога родино. В перших словах свого писання стараюсь вам повідомити, що я до якого часу жив і здоров. Я ваші посилки отримав з махоркою й диньками і одну із салом, за котрі я вам щиро дякую. Вибачте, що я пишу поштівку, бо нам забороняється писати пісьма, тільки поштівки. Я сам не перу. Кінчаю писати і передаю цей привіт. Поштівка писана дня 6. XІІ. 1942 р.”.
(Джерело: Державний архів Волинської області. Ф-Р.409 Зібрання листів радянських громадян, примусово виселених у 1942 -1944 рр. оп.1, спр.1. Арк.65).
Окрему групу становили остарбайтери, які працювали прислугою у німецьких приватних будинках.
Після завершення бойових дій у Європі в 1945 році більшість примусових робітників зі Сходу деякий час перебувала у таборах переміщених осіб у Західній Німеччині. Згідно з міжнародними угодами між союзниками та антигітлерівською коаліцією, ухваленими на Кримській та Потсдамській конференціях, повернення/репатріювання до СРСР було оголошено обов'язковим.
У 1994 році німецький уряд виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім остарбайтерам. Суми виплати українцям при цьому були у 5 разів менші, аніж, наприклад, полякам. У 2006 році виплати припинені.
Як відомо, цьогоріч виповнюється 75 літ з тих пір, як українців почали вивозити на примусову працю до Німеччини. З цієї нагоди нещодавно в опорному освітньому закладі "Навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія" смт Голоб відбувся урок пам’яті "То була неволя".
Олена Оришкевич,
депутат районної ради,
вчитель історії ООЗ НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. – гімназія" смт Голоб.
На знімках: відправлення українців на примусові роботи до Німеччини із залізничної станції Ковель (1942 р.); під час уроку пам'яті в Голобському НВК.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар