Прийшла весна - до роботи пораПочаток березня відразу заявив про себе вже майже весняним теплом. Хоча прохолоднуватий різкий вітер із сльозистими хмарами час від часу нагадує про те, що зима відійшла ще не так далеко.
Але весну не зупинити. Дні вже значно побільшали, а березовий гай от-от принесе свої дари – цілющий сік. Пройде ще трохи часу, і майже на всіх лісових галявинах зацвітуть анемони. Скрізь і всюди завладарює весна.
А ще ця чудово пора року вміє добре балувати не тільки теплом, а й "тішити" роботою… Бо не встигло виглянути Сонце, як земля попросила турботи. Завжди, після відзначення свята Стрітення Господнього, люди активно бралися до весняно-польових робіт, аби потім радіти гарному врожаю.
Нещодавно, будучи на привокзальному ринку, стала свідком такої ситуації. На саморобному прилавку бабця продавала овочі: буряк, моркву, цибулю, часник, деяку консервацію.
Зморшкувате (в силу прожитих літ) обличчя продавчині випромінювало водночас і сум, і радість (можливо, мені так здалося). Натрудженими руками, які не цурались в житті ніякої роботи, жіночка похилого віку "облагороджувала" виставлений товар.
До бабусі підійшла потенційний покупець – немолода, але доглянута жінка: нафарбована, з гарною зачіскою та манікюром. "Покопирсавшись" в кошику із буряками, обурилася:
– І як таке можна продавати? Тут же он скільки піску! А грошей, бач, хочуть немалих!
Продавчиня, мабуть, образившись, відповіла:
– А ти свій город заведи, от і не ходитимеш на ринок…
Хто винен, а хто – ні, судити не мені. Але одне лиш можна сказати напевно: нелегку працю селянина мало хто цінує. Особливо – деякі городяни, які навіть найменшого уявлення не мають про те, як проходить сам процес вирощування городини. Потім ще й нарікають, що багато просять за товар.
Хоча в магазині чи супермаркеті той самий буряк (правда, "відшліфований") вартуватиме значно більше. І, як не дивно, та сама пані без найменших вагань придбає його.
А старенька бабуся, яка платила гроші, аби зорати город, обробляла в подальшому той буряк, який "прорізався" із землі щонайменше із другої спроби, не жаліла ні сил, ні здоров'я, продаватиме його практично за безцінь.
І де ж та справедливість?!
l
Ази господарювання на землі перейняв від свого батька (на жаль, покійного), відомого на Ковельщині (і не тільки) кандидата сільськогосподарських наук, який в минулому очолював ДП "Волинська станція луківництва" Володимира Щесюка, його син Олег із Волі-Ковельської.
Ще будучи малим, хлопчина часто бував з батьком у полі, уважно спостерігав за тим, що той робив і чого навчав.
Нині чоловік вже розпочав підготовку поля до сівби зернових. Тепер, виоравши не одну борозну землі, займається удобрюванням землі, аби влітку щедро вродило золотаве збіжжя.
"Надіємось, як-то кажуть, на Бога. Великих планів не будуємо. Адже що тут говорити? Ціни на паливно-мастильні матеріали відверто шокують, ремонт техніки, яка нерідко виходить із ладу, теж обходиться недешево. Тож затрати на все – немалі.
Але поживемо – побачимо. Наша праця нелегка і не завжди окупна. Але коли вона приносить задоволення, то ти – на правильному шляху", – поділився думками із нами Олег Щесюк.
А ще чоловік полюбляє вирощувати городину. Догляд за помідорами, як він говорить, це – святе. Найбільше тішиться тоді, коли, налиті соком, червоненькі томати вже достигли і їх треба збирати.
"Робити томатний сік – моя справа. Тож цю роботу не доручаю нікому. Хіба що тільки дозволяю скуштувати на смак", – розповідає далі.
Тож бажаємо, аби цьогорічний врожай і на полі, і в городі порадував господаря та його родину!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: Олег ЩЕСЮК із с. Волі-Ковельської.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар