Якось уже так склалося, що в Ковелі на кожному кроці – як не величезні торговельні центри з дорогими бутіками, то магазини з "секонд хендом", де товар, так би мовити, економ-класу.
З раннього-ранку ковельчани "атакують" "секонди" у дні привозу "свіжого" товару, людно там і в будні, і у вихідні. А от в деяких відділах і залах торговельних центрів, коли не зайдеш, то хоч "ау!" кричи – тут зазвичай більше продавців, ніж покупців, які у переважній більшості приходять, як кажуть, від нічого робити, так, наче у музей, щоб на товар подивитися як на рідкісний безцінний експонат. От вам, власне, й показник рівня життя населення. Іншої статистики й не треба.
"Секонд хенд" став своєрідною паличкою-виручалочкою для переважної більшості наших земляків, для яких нові, а тим більше, брендові сукні, пальта, сорочки і навіть нижній одяг, перетворилися на недоступну розкіш. Сьогодні товари із "секонду" – не лише дешевий одяг, а й розвага для модників і бізнес для підприємців. Тому й не дивно, що попит на "секонд" за останні роки значно виріс. А попит зазвичай породжує пропозицію.
От і у Ковелі все більшої популярності набувають "секонд хенди". Їх у місті з'являється, як грибів після дощу: вони на кожному розі, навіть по кілька на деяких вулицях (по вул. Незалежності, наприклад, я нарахувала п'ять таких магазинів). І всі, виявляється, затребувані. Бо час від часу біля кожної "точки" збирається "хмара" людей, які від рання шикуються у черги за одягом (точнісінько, як у дев'яності – за ковбасою чи хлібом).
Аби відчути на собі "азарт" секондового шопінгу, якось приєдналася до черги біля одного магазину в самому центрі міста. Того дня там був привіз нового шмаття з Європи. І хоча відчинитись він мав лише через п'ятнадцять хвилин, люди, готуючись до "старту", щільно тулились до дверей й дивилися один на одного, ніби оцінюючи кмітливість "конкурента".
А коли двері відчинилися, вони, абсолютно різні, старші та молодші, рвонули один поперед одного, наче спринтери якісь. Протиснутися усередину без набутого в цій справі "досвіду" просто не реально. Щоб описати цю "картину", достатньо коротенького, зате у цьому випадку влучного вислову: "Бачу ціль – не бачу перешкод", бо всі штовхаються, збивають один одного з ніг. А якщо ще взяти до уваги те, що торговельні зали з "секонд хендом" подекуди розміщуються як не на другому поверсі, то десь у підвалі, адреналін підскакує утричі. Диву давалася, побачивши, що в натовпі стояли мами із маленькими дітьми…
l
І ось ми вже усередині. Усі активно порпаються в ящиках і на полицях. Таке враження, що "змітають" все без розбору. Байдуже, що шкарпетки не до пари чи на спідниці невеличка плямка. Зате товар дешевий. За кілограм одягу в день привозу потрібно заплатити 179 гривень, в інші дні ціна поступово і суттєво знижується й може здешевшати більш, ніж на сотню гривень. Тому купити куртку, кілька кофтин, штанів та взуванку можна за копійки (найнижча ціна – 14 гривень за кілограм).
Однак нові чи майже нові речі на вагу (так звана категорія "люкс") коштують дорожче: подібний одяг найдешевший у день повного оновлення товару (кілограм одягу – 179 грн.). У інші дні його вартість "стрибає" (219 – 449 грн. за кілограм).
Звісно, купуючи у відділах на вагу, щоб знайти щось вартісне, іноді треба добряче "поритися", особливо, якщо це не перший день завозу. Так радять покупці, що мають в цьому досвід. Ще одне неписане правило любителів речей із других рук – регулярність: знаходить гарні речі той, хто шукає – у різні дні по різних магазинах.
Тому, аби "вполювати" щось краще, кожен "працює" за власною схемою: хтось чатує спозаранку, хтось бігає по всіх магазинах підряд, а хтось дістає товар, як-то кажуть, "по блату". Але, зазвичай, завсідники "секонд хендів" завжди добре знають, у якому магазині в певний день тижня оновлення товару, у якому є більше якісних і нових речей.
Окрема історія з перекупниками, які оптом скуповують товар на вагу, а потім перепродують зі значною "накруткою".
– Перекупників є повно. Мають свої точки на базарі чи в Інтернеті, – підслухала в черзі розмову людей, обурених такою "нахабністю". – Наліплять лейбли і продають як нові речі. Вони ціну і вп'ятеро можуть "накрутити".
А в останні дні, як виявляється, на "секонди" приходять ті, хто забирає все, що не продалося, й везе "на села". Для них головне, щоб без дірок було.
l
А уся круговерть "секонду" починається за тисячі кілометрів від України. Німці, англійці, американці звозять непотрібний одяг у спеціальні контейнери під своїми домівками. Згодом його везуть на сортування та обробку паром. А потім тисячі тонн одягу віддають нужденним безкоштовно або продають в бідніші країни, у тому числі й в Україну. На гроші від продажу, зокрема, можуть закупити нове медичне обладнання для лікарень. Тому й виходить, що, купуючи одяг "з других рук", ми рятуємо чиєсь життя за кордоном…
Звісно, у країнах, які нас постачають поношеним одягом, "секонд хенди" теж популярні, але європейці туди ходять не тому, що там дешево. Таким чином вони дбають про довкілля, бо спалити кілька тонн шмаття означає забруднити повітря, яким дихають. До того ж, тут можна натрапити на річ унікальну, на такий собі "вінтаж".
Товар із "секонд хендом" не завжди потрапляє на полиці наших магазинів, як-то кажуть, з других рук, бо можуть бути ще й треті. Здебільшого до нас везуть його з Польщі, де багато таких перевалювальних баз із "секондом". Там одяг розподіляють за сортами та категоріями: за зношеністю, сезонністю, статтю, країнами та регіонами тощо. Звідти в Україну його завозять вже наші посередники.
l
І хочеться, і колеться… Багатьом важко подолати психологічний бар'єр і таки переступити поріг "секонд" –магазину. Знайомі, друзі вихваляють придбаний там дешевий, зате якісний одяг, майже щодня красуються в обновках. "А, може, й собі коли піти за компанію з ними?", –впевнена, таке запитання виникало не тільки у мене.
Радити й нав'язувати свою думку я не буду, бо в кожного свої погляди, переконання і життєві обставини. Для когось це лише забавка чи звичка, а для когось, можливо, – єдиний вихід і прийнятний варіант. А, може, таки варто "розслабитись" і ставитись до цього трішечки простіше?
– Та нормальні тут речі, оригінальні, набагато якісніші, ніж, наприклад, на ринку. А що дешевші, то й мови немає. Де ще куплю такий светр і сорочку за шістдесят гривень? – каже одна молода покупчиня, любовно оглядаючи щойно придбану у "секонд хенді" покупку.
– А те, що запах не дуже приємний? – несміливо запитую в неї.
– Не страшно – один раз попрати і все…
Інші "відгуки" з приводу цього теж у своїй більшості позитивні.
Марія (студентка):
– Сімдесят відсотків мого гардеробу придбано на "секонд хенді", і я зовсім не соромлюсь цього, бо серед цих речей брендові, які, насправді, дуже дорогі. "Секонд хенд" – ідеальне місце для тих, хто хоче виглядати стильно і неповторно, адже зазвичай речі в "секонд"–магазинах представлені в одному екземплярі. Йдучи вулицею, ти впевнений, що назустріч тобі не йтиме твій "двійник". Окрім цього, на "секонд хенді" одяг значно якісніший за "наш" китайський мотлох.
Катерина (домогосподарка):
– Якщо річ мені дуже сподобалась, але вона не мого розміру чи має видимі дефекти, я її купую і перешиваю. Якщо в людини є смак і вона знає, для чого ця чи інша річ, думаю, їй буде легко зорієнтуватися і знайти все потрібне.
Андрій (водій):
– Не люблю з чужого плеча надягати на себе. Ще не вистачало якусь "заразу" підчепити…
Наталія (продавець):
– Купувати вживані речі змушують обставини. Я із своєю "мінімалкою" не можу дозволити собі купити нову сумочку в магазині, яка зараз коштує майже тисячу гривень, чи сукню за сімсот. Треба або відкладати гроші, або розщедритися, а потім півмісяця "колядувати" до наступної зарплати. "Секонд хенди" – це просто спасіння для наших людей. Там речі набагато дешевші, ніж у звичайних магазинах і на ринку, є великий вибір. До того ж, навіть "беушний" одяг з-за кордону, як правило, якісніший.
Ольга (бухгалтер):
– На "секонді" можна знайти практично нові речі, ще й фірмові. А якщо пощастить, то і зовсім нові. Хтось соромиться того, що купує одяг у "секонд хенді", але в цьому немає нічого такого ганебного. Що ж робити, якщо в нашій країні ціни в рази перевищують дохід звичайних українців?
Вікторія ЗІНЧУК.
"Секондоманія": ганебна необхідністьт чи модний шопінг?
Якось уже так склалося, що в Ковелі на кожному кроці – як не величезні торговельні центри з дорогими бутіками, то магазини з "секонд хендом", де товар, так би мовити, економ-класу.
З раннього-ранку ковельчани "атакують" "секонди" у дні привозу "свіжого" товару, людно там і в будні, і у вихідні. А от в деяких відділах і залах торговельних центрів, коли не зайдеш, то хоч "ау!" кричи – тут зазвичай більше продавців, ніж покупців, які у переважній більшості приходять, як кажуть, від нічого робити, так, наче у музей, щоб на товар подивитися як на рідкісний безцінний експонат. От вам, власне, й показник рівня життя населення. Іншої статистики й не треба.
"Секонд хенд" став своєрідною паличкою-виручалочкою для переважної більшості наших земляків, для яких нові, а тим більше, брендові сукні, пальта, сорочки і навіть нижній одяг, перетворилися на недоступну розкіш. Сьогодні товари із "секонду" – не лише дешевий одяг, а й розвага для модників і бізнес для підприємців. Тому й не дивно, що попит на "секонд" за останні роки значно виріс. А попит зазвичай породжує пропозицію.
От і у Ковелі все більшої популярності набувають "секонд хенди". Їх у місті з'являється, як грибів після дощу: вони на кожному розі, навіть по кілька на деяких вулицях (по вул. Незалежності, наприклад, я нарахувала п'ять таких магазинів). І всі, виявляється, затребувані. Бо час від часу біля кожної "точки" збирається "хмара" людей, які від рання шикуються у черги за одягом (точнісінько, як у дев'яності – за ковбасою чи хлібом).
Аби відчути на собі "азарт" секондового шопінгу, якось приєдналася до черги біля одного магазину в самому центрі міста. Того дня там був привіз нового шмаття з Європи. І хоча відчинитись він мав лише через п'ятнадцять хвилин, люди, готуючись до "старту", щільно тулились до дверей й дивилися один на одного, ніби оцінюючи кмітливість "конкурента".
А коли двері відчинилися, вони, абсолютно різні, старші та молодші, рвонули один поперед одного, наче спринтери якісь. Протиснутися усередину без набутого в цій справі "досвіду" просто не реально. Щоб описати цю "картину", достатньо коротенького, зате у цьому випадку влучного вислову: "Бачу ціль – не бачу перешкод", бо всі штовхаються, збивають один одного з ніг. А якщо ще взяти до уваги те, що торговельні зали з "секонд хендом" подекуди розміщуються як не на другому поверсі, то десь у підвалі, адреналін підскакує утричі. Диву давалася, побачивши, що в натовпі стояли мами із маленькими дітьми…
l
І ось ми вже усередині. Усі активно порпаються в ящиках і на полицях. Таке враження, що "змітають" все без розбору. Байдуже, що шкарпетки не до пари чи на спідниці невеличка плямка. Зате товар дешевий. За кілограм одягу в день привозу потрібно заплатити 179 гривень, в інші дні ціна поступово і суттєво знижується й може здешевшати більш, ніж на сотню гривень. Тому купити куртку, кілька кофтин, штанів та взуванку можна за копійки (найнижча ціна – 14 гривень за кілограм).
Однак нові чи майже нові речі на вагу (так звана категорія "люкс") коштують дорожче: подібний одяг найдешевший у день повного оновлення товару (кілограм одягу – 179 грн.). У інші дні його вартість "стрибає" (219 – 449 грн. за кілограм).
Звісно, купуючи у відділах на вагу, щоб знайти щось вартісне, іноді треба добряче "поритися", особливо, якщо це не перший день завозу. Так радять покупці, що мають в цьому досвід. Ще одне неписане правило любителів речей із других рук – регулярність: знаходить гарні речі той, хто шукає – у різні дні по різних магазинах.
Тому, аби "вполювати" щось краще, кожен "працює" за власною схемою: хтось чатує спозаранку, хтось бігає по всіх магазинах підряд, а хтось дістає товар, як-то кажуть, "по блату". Але, зазвичай, завсідники "секонд хендів" завжди добре знають, у якому магазині в певний день тижня оновлення товару, у якому є більше якісних і нових речей.
Окрема історія з перекупниками, які оптом скуповують товар на вагу, а потім перепродують зі значною "накруткою".
– Перекупників є повно. Мають свої точки на базарі чи в Інтернеті, – підслухала в черзі розмову людей, обурених такою "нахабністю". – Наліплять лейбли і продають як нові речі. Вони ціну і вп'ятеро можуть "накрутити".
А в останні дні, як виявляється, на "секонди" приходять ті, хто забирає все, що не продалося, й везе "на села". Для них головне, щоб без дірок було.
l
А уся круговерть "секонду" починається за тисячі кілометрів від України. Німці, англійці, американці звозять непотрібний одяг у спеціальні контейнери під своїми домівками. Згодом його везуть на сортування та обробку паром. А потім тисячі тонн одягу віддають нужденним безкоштовно або продають в бідніші країни, у тому числі й в Україну. На гроші від продажу, зокрема, можуть закупити нове медичне обладнання для лікарень. Тому й виходить, що, купуючи одяг "з других рук", ми рятуємо чиєсь життя за кордоном…
Звісно, у країнах, які нас постачають поношеним одягом, "секонд хенди" теж популярні, але європейці туди ходять не тому, що там дешево. Таким чином вони дбають про довкілля, бо спалити кілька тонн шмаття означає забруднити повітря, яким дихають. До того ж, тут можна натрапити на річ унікальну, на такий собі "вінтаж".
Товар із "секонд хендом" не завжди потрапляє на полиці наших магазинів, як-то кажуть, з других рук, бо можуть бути ще й треті. Здебільшого до нас везуть його з Польщі, де багато таких перевалювальних баз із "секондом". Там одяг розподіляють за сортами та категоріями: за зношеністю, сезонністю, статтю, країнами та регіонами тощо. Звідти в Україну його завозять вже наші посередники.
l
І хочеться, і колеться… Багатьом важко подолати психологічний бар'єр і таки переступити поріг "секонд" –магазину. Знайомі, друзі вихваляють придбаний там дешевий, зате якісний одяг, майже щодня красуються в обновках. "А, може, й собі коли піти за компанію з ними?", –впевнена, таке запитання виникало не тільки у мене.
Радити й нав'язувати свою думку я не буду, бо в кожного свої погляди, переконання і життєві обставини. Для когось це лише забавка чи звичка, а для когось, можливо, – єдиний вихід і прийнятний варіант. А, може, таки варто "розслабитись" і ставитись до цього трішечки простіше?
– Та нормальні тут речі, оригінальні, набагато якісніші, ніж, наприклад, на ринку. А що дешевші, то й мови немає. Де ще куплю такий светр і сорочку за шістдесят гривень? – каже одна молода покупчиня, любовно оглядаючи щойно придбану у "секонд хенді" покупку.
– А те, що запах не дуже приємний? – несміливо запитую в неї.
– Не страшно – один раз попрати і все…
Інші "відгуки" з приводу цього теж у своїй більшості позитивні.
Марія (студентка):
– Сімдесят відсотків мого гардеробу придбано на "секонд хенді", і я зовсім не соромлюсь цього, бо серед цих речей брендові, які, насправді, дуже дорогі. "Секонд хенд" – ідеальне місце для тих, хто хоче виглядати стильно і неповторно, адже зазвичай речі в "секонд"–магазинах представлені в одному екземплярі. Йдучи вулицею, ти впевнений, що назустріч тобі не йтиме твій "двійник". Окрім цього, на "секонд хенді" одяг значно якісніший за "наш" китайський мотлох.
Катерина (домогосподарка):
– Якщо річ мені дуже сподобалась, але вона не мого розміру чи має видимі дефекти, я її купую і перешиваю. Якщо в людини є смак і вона знає, для чого ця чи інша річ, думаю, їй буде легко зорієнтуватися і знайти все потрібне.
Андрій (водій):
– Не люблю з чужого плеча надягати на себе. Ще не вистачало якусь "заразу" підчепити…
Наталія (продавець):
– Купувати вживані речі змушують обставини. Я із своєю "мінімалкою" не можу дозволити собі купити нову сумочку в магазині, яка зараз коштує майже тисячу гривень, чи сукню за сімсот. Треба або відкладати гроші, або розщедритися, а потім півмісяця "колядувати" до наступної зарплати. "Секонд хенди" – це просто спасіння для наших людей. Там речі набагато дешевші, ніж у звичайних магазинах і на ринку, є великий вибір. До того ж, навіть "беушний" одяг з-за кордону, як правило, якісніший.
Ольга (бухгалтер):
– На "секонді" можна знайти практично нові речі, ще й фірмові. А якщо пощастить, то і зовсім нові. Хтось соромиться того, що купує одяг у "секонд хенді", але в цьому немає нічого такого ганебного. Що ж робити, якщо в нашій країні ціни в рази перевищують дохід звичайних українців?
Вікторія ЗІНЧУК.
"Секондоманія": ганебна необхідністьт чи модний шопінг?
Залишити коментар