Хай здійсняться всі мрії і плани!
Чи задумувався ти, шановний читачу, яке свято в місті є найзворушливішим? День міста? День молоді? “Зелені” свята? Аж ніяк!
Можемо посперечатися, але скажу чесно: це – загальноміський випускний вечір. У такий день все місто немов у квіти вбралося. Погляньте на ковельських красунь-випускниць, які вони чарівні, гарні! Хто в них не закоханий? Навіть мої сиві скроні оживають біля тієї краси. А хлопці! Підтягнуті, стрункі, спортивні, мужні.
Цей квітучий сад наповнений глибоким змістом, емоціями, переживаннями. Бо ж у кожній квітці, у її пелюстках радість і смуток тепляться і… надія. Куди доля за руку поведе? Все не так просто. За місце під Сонцем потрібно боротися. Іти до світла, долаючи перешкоди. Підніматись до вершини, ранячи пальці рук і ніг. Без перепочинку по вінця наповнювати себе знаннями.
«Найкращі підуть у Європу», – шепоче песиміст.
«Ви найкращі! – виголошую я. –Ідіть до Європи, Америки, набирайтесь досвіду, навчайтесь європейського порядку і демократії.
Ідіть, та не забувайте, звідки ви. Повертайтеся, наші журавлики, із вирію і піднімайте Українську державу. Розбудовуйте найкращий в світі свій рідний Ковель!
Будьте мудрими і розсудливими. Вам проводити реформи і будувати нове життя. Не вдавайтеся до піар-акцій. Наприклад, сьогодні нам і вам пропонують замість загальношкільної лінійки проводити пікніки, квести тощо.
Але ж це не пережитки старої системи, а всеукраїнська традиція: всім містом, школами, з батьками і вчителями, владою віншувати чемпіонів знань. Як би виглядало, коли б олімпійського чемпіона славили на пікніку, не піднімали його на п’єдестал переможця?».
Цьогоріч я брав участь у загальноміській випускній лінійці. Як гарно, що на неї прийшли представники міської влади, духовенства УПЦ КП, громадськості. Все було просто чудово.
Разом з тим, особливе слово подяки слід сказати Віктору Бичковському, очільнику міської освіти. Зранку він був весь у переживаннях, адже сіявся густий дощ, і хмари клубочилися над містом.
«Все буде добре!» – намагався заспокоїти його. Та й на святі він поглядав на небо, готовий роздмухувати хмари, аби небо стало спокійним.
Попри переживання, урочистості прийшли виважено, чітко і, як кажуть, на одному диханні. Команда методистів теж була на висоті, їм – «спасибі».
Словом, Вам, шановний Вікторе Васильовичу, – 12 балів і золота медаль організатора.
…Злітають до неба синьо-жовті кульки. Хвилюється легенький вітерець – він несе ті кульки, немов душі юних, понад будинками, на Схід і Захід.
Куди він їх донесе? Де приземлить?
Я пропоную у дорогу взяти із собою чарівну формулу: «Я і Бог – ми удвох!».
Тільки так, мої юні друзі, переборете невдачі і зло й зможете почути: ви – добра, гідна своїх батьків і країни людина.
То ж з Богом!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Чи задумувався ти, шановний читачу, яке свято в місті є найзворушливішим? День міста? День молоді? “Зелені” свята? Аж ніяк!
Можемо посперечатися, але скажу чесно: це – загальноміський випускний вечір. У такий день все місто немов у квіти вбралося. Погляньте на ковельських красунь-випускниць, які вони чарівні, гарні! Хто в них не закоханий? Навіть мої сиві скроні оживають біля тієї краси. А хлопці! Підтягнуті, стрункі, спортивні, мужні.
Цей квітучий сад наповнений глибоким змістом, емоціями, переживаннями. Бо ж у кожній квітці, у її пелюстках радість і смуток тепляться і… надія. Куди доля за руку поведе? Все не так просто. За місце під Сонцем потрібно боротися. Іти до світла, долаючи перешкоди. Підніматись до вершини, ранячи пальці рук і ніг. Без перепочинку по вінця наповнювати себе знаннями.
«Найкращі підуть у Європу», – шепоче песиміст.
«Ви найкращі! – виголошую я. –Ідіть до Європи, Америки, набирайтесь досвіду, навчайтесь європейського порядку і демократії.
Ідіть, та не забувайте, звідки ви. Повертайтеся, наші журавлики, із вирію і піднімайте Українську державу. Розбудовуйте найкращий в світі свій рідний Ковель!
Будьте мудрими і розсудливими. Вам проводити реформи і будувати нове життя. Не вдавайтеся до піар-акцій. Наприклад, сьогодні нам і вам пропонують замість загальношкільної лінійки проводити пікніки, квести тощо.
Але ж це не пережитки старої системи, а всеукраїнська традиція: всім містом, школами, з батьками і вчителями, владою віншувати чемпіонів знань. Як би виглядало, коли б олімпійського чемпіона славили на пікніку, не піднімали його на п’єдестал переможця?».
Цьогоріч я брав участь у загальноміській випускній лінійці. Як гарно, що на неї прийшли представники міської влади, духовенства УПЦ КП, громадськості. Все було просто чудово.
Разом з тим, особливе слово подяки слід сказати Віктору Бичковському, очільнику міської освіти. Зранку він був весь у переживаннях, адже сіявся густий дощ, і хмари клубочилися над містом.
«Все буде добре!» – намагався заспокоїти його. Та й на святі він поглядав на небо, готовий роздмухувати хмари, аби небо стало спокійним.
Попри переживання, урочистості прийшли виважено, чітко і, як кажуть, на одному диханні. Команда методистів теж була на висоті, їм – «спасибі».
Словом, Вам, шановний Вікторе Васильовичу, – 12 балів і золота медаль організатора.
…Злітають до неба синьо-жовті кульки. Хвилюється легенький вітерець – він несе ті кульки, немов душі юних, понад будинками, на Схід і Захід.
Куди він їх донесе? Де приземлить?
Я пропоную у дорогу взяти із собою чарівну формулу: «Я і Бог – ми удвох!».
Тільки так, мої юні друзі, переборете невдачі і зло й зможете почути: ви – добра, гідна своїх батьків і країни людина.
То ж з Богом!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Хай здійсняться всі мрії і плани!
Залишити коментар