Повідомлення в номер / Душпастир Іван Оринчак

Презентація нової книги для кожного автора – завжди свято. А ще коли свою творчість виносить на суд людський священик, то цікавість і відповідальність примножуються.

"Душпастир" – третя збірка поезій Івана Оринчака, настоятеля  Свято-Миколаївського Колодяжненського храму УПЦ КП. Вона складається з двох частин: власне "Душпастир" і філософське "Привіллями долі". Перечитуєш, вдумуєшся в поетичні рядки, і мимоволі доходиш висновку, що більшість із них – це своєрідне тлумачення Святого письма, подане для нашого більш доступного сприйняття.

В кінці ХІХ – на початку ХХ століть Леся Українка та Олена Пчілка своєю творчістю та українством зробили невелике Колодяжне відомим на весь світ. Саме тоді тут палахкотіло вогнище української культури і духу. І воно не згасло.

Через століття на цьому творчому клаптику Землі, поруч із знаменитим музеєм Косачів, з'явився священик і поет, який за власним зізнанням:

"Тут поселився, тут дружина  і діти,

Покликання небес сюди вело".

Ще й ще раз переконуєшся, що в цім світі ніщо не буває випадковим.

Читальний зал центральної районної бібліотеки у той день був переповнений. Це значить, що потяг до духовного, до українського слова,  висловленого у поетичній формі,  не стихає. В залі багато поважних людей. Тут – представники влади, політики, громадські активісти і просто шанувальники поезії о. Івана Оринчака.

Вміло, душевно і професійно вводить в таїну душі вірші о. Івана Ольга Бичковська.

Програма продумана до найменшої дрібнички. Виступи, вітання, декламування поетичних рядків не втомлюють, а, навпаки, збуджують зацікавленість: а що там далі?

ххх

Погодься, шановний читачу, що поезія – це дзеркало душі автора. Бачу я цю душу і в збірці "Душпастир". Відкриваю книгу – і відчуваю український дух о. Івана, стукіт його неспокійного серця, чітку громадянську позицію. 

Вслухаймося в таке, на перший погляд, просте, але знакове пророцтво:

"Сім слів з хреста звучати доти буде,

Допоки людство не почує їх.

І на Голгофі хрест стояти буде,

Доки не згине зло, неправда  й гріх".

Автор щиро переживає трагедію Крут і мов би карбує кожне слово, переносячи його в не менш трагічні реалії теперішньої  війни на Сході країни:

"Є з нами Бог. І марна злоба  ця.

Тобі, московський кате, всіх  не вбити.

Ми  – діти Духа, Сина і Отця,

Тому зуміємо всі кривди пережити".

Безкомпромісна тверда позиція стосовно московського ката ніби рікою після крутих порогів переходить до найсвятішого – образу матері:

"Є великі дороги, великі  мости.

Навіть слово велике у вірші.

Ти, добрий Боже, мені це прости,

Але в матері серце  найбільше".

Мати в отця Івана, як і Божа Матір, – це найбільша жертовна і свідома позиція в ім'я вищих цінностей. Ось заповіт Матері:

"Вона сказала: сину за  народ,

Як і за віру, можна навіть  вмерти.

Ти не чекай від світу  нагород –

Не дай святе нечистому пожерти".

Поет Іван Оринчак словом старанно відшліфовує грані духовного життя, а його "інструмент" – це молитва:

"Молитва – це сила! Молитва і праця –

Це в кожній людині   немов  два крила.

Дай, Господи любий, щоб  нація наша,

Як квітка весняна, у світі цвіла!".

Разом з тим поет багато уваги приділяє рідній мові, як головному чиннику формування проукраїнської свідомості, бо:

"Як не знаємо мови –  живемо дарма,

Бо це правда – без мови народу нема".

А ще о. Іван – мрійник. Його мрія – це сонячний птах, який з неба має осявати шлях непростого, земного буття:

"Лети, моя мріє, лети.

Ген-ген, до високого неба.

Вертатись до мене не треба,

Звідтіля ти мій шлях освіти".

Ллється молитовне, пісенне і поетичне слово. Кожне – на вагу золота. Кожне настановче,   душевне і таке, що гартує дух. Але не цурається о. Іван чисто земного сприйняття цього життя.

Бо, як стверджує поет: "Не кожен може бути священиком, але священик повинен бути Людиною".

Душпастир – місія відповідальна. Як сказала поетеса Оксана Леонтієва:

"Важкий це шлях, зате – 

це шлях до Бога.

Не тільки сам ідеш – 

але й ведеш".

Своє призначення на цій Землі добре усвідомлює сам поет-священик Іван Оринчак:

"Слово, що сказане наче  останнє,

Його мені звелено виразить  тут.

Чи то вечірнє, а чи навіть  раннє –

Віриш лиш в те: цих слів іще ждуть".

Шановний читачу, це – тільки невеличкі "зблиски" із сотень осяйних поезій о. Івана Оринчака. Кажуть, що є у нього вірші для нової книги поезій. Тож нехай не тільки "зблиском", а сяйвом вони відгукуються у душі читача.

ххх

Душевно і по-артистичному  майстерно під час презентації читали вірші о. Івана Оринчака Олена Місюра з Доротища, Марія Куцева та Соломія Оринчак з Ковеля, Оля Тарасюк та Олег Ксьондзик з Любитова. Зачарував присутніх своїм співом о. Василь з Мощеної.

Як і годиться, лунали щиросердечні вітання від колег і друзів, серед яких – священики о. Володимир з Волі-Ковельської, о. Андрій з Голоб і уже згадуваний о. Василь, а з ними – Наталія Тхоржевська, вчитель ЗОШ с. Дубового, керівник волонтерів підрозділу "Вбережу" Ігор Верчук, члени "Творчого світу" Віра Семеній та Олена Мокроусова, автор цих рядків.

Прикрасили свято і гарні квіти, як дарунок о. Івану.

Довго ще не розходилися шанувальники поезії і духовного слова: хто збірку купував, хто автограф чекав, а інші висловлювали своє захоплення творчим вечором…