Повідомлення в номер / Біля воріт раю

Якщо рай, а разом з тим і пекло ми в уяві вималювали, то із чистилищем складніше. Одні стверджують, що випробування грішника в чистилищі перед воротами раю важкі, нестерпні та жорстокі. Є версія, що чистилище – це семиярусна гора, піднімаючись якою кожен проходить свою неземну реабілітацію.

Так ось, шановний читачу, не суди мене строго: на одному із ярусів я розміщую… лікарню (!).

Не секрет, що до раю людина повинна прийти здоровою, очищеною від всіляких вірусів та хвороб. Це тільки «антилікар» Люцифер хоче мати немічних клієнтів у пеклі.

Ви ж не заперечите, що саме лікарня з Божими янголами в білих халатах розташована перед одним із вищих ярусів духовного очищення.

l

Передчуття смерті з’являються несподівано. Серед білого дня раптом з’являється біль голови. Температура різко скаче до 39 градусів. Тіло хтось ніби затискує у лещата, й воно стає ватним і холодним. Невидима сила кладе тебе в ліжко.

Щось схоже сталося  і зі мною. На щастя, мені пощастило, бо поруч знаходилася моя дружина Марія (медсестра в минулому). Коли пізнім вечором вона стомлювалася і йшла до іншої кімнати, до мене приходив кіт Принц. Як тільки-но я починаю ворушитися, він чимдуж біжить до господині і будить її. Та одразу ж приходить. Словом, повний контроль і «комфорт».

Не знаю, з ким «спілкуються» інші хворі вночі, а до мене, мов надокучливі  мухи, з’являлися видіння із табору «лихого». Я промовляв: «Отче наш», хрестився, і вони зникали.

Так тривало 4 дні та 4 ночі. І раптом температура різко впала. Стало холодно, а все тіло, руки і ноги пронизав жахливий біль. Я зрозумів: без лікарні нікуди! Отож – в «чистилище»…

Тамара Янів, мій рятівник і моя надія, направляє  мене на аналізи. Добре, що у віддаленому відділенні по вул. Грушевського можна зробити все на місці: і рентген, і кров, і кардіограму тощо (позитивна оцінка для молодого головного лікаря Олега Самчука заслужена).

За той час, доки ми здавали аналізи, проходили рентген, робили кардіограму, біля прийомного кабінету виникла добре знайома нам, українцям, черга.

l

О, черга – унікальне явище. Це майданчик політичних суперечок, критики і звинувачень влади й водночас рейтингова оцінка місцевих чиновників.

Моя провідниця вирішує зайти і запитати лікарку, що робити далі. Черга обурено загула.

– Я тільки запитати, – намагалася пояснити жінка, відчиняючи двері кабінету.

– Бач, яка нахаба! Їй треба запитати. А я що сюди на посиденьки прийшла? – сердито озвалася сусідка по черзі.

– Та куди не кинься, скрізь безлад! Нагорі що твориться: крадуть, брешуть і не зупиняються, – додала інша. – А ця зайшла і не виходить. Що вона там запитує? Загляну.

Відкривши двері і зазирнувши, продовжує:

– Дивися: всілася біля лікарки, як копиця, і не рухається. Запитує вона!

– А мені в школу потрібно на уроки, – подала несердитий голос третя пацієнтка.

– Ви чули, пенсію для інвалідів дитинства підвищують на  89 гривень? По телевізору міністр соціальної політики казала. Налікуєшся, наживешся і наїсишся, коли ціни, як гриби після дощу ростуть, – підтримує розмову друга пацієнтка.

– А  із субсидіями що?  У половини людей забрали. Піднімуть пенсію і назад заберуть. Ні вгорі, ні внизу немає порядку. В домівках холод, а кого це цікавить? Один начальник вирішив, що тепло треба подавати 15 жовтня, і хоч гопки скачи.

– Дивись, а та нахаба ще й досі не виходить, – знову озивається перша пацієнтка.

Раптом двері кабінету відчинилися, медсестра запрошує мене на прийом.

О, яку бурю протестів та агресії викликав цей необачний крок!

– Не сваріться. У вас  же тиск підніметься, серце  стресу може не витримати, – стараюся їх заспокоїти. – Хай заходить жіночка, якій в школу потрібно.

Молода пацієнтка зраділо зникає в кабінеті лікаря.

– Я більше нікого не пропущу, хіба через мій труп! – знову погрожує перша пацієнтка.

– Та не сердіться, зайдете, і той, хто за вами, теж, – знову намагаюся заспокоїти чергу.

Виходить медсестра і пояснює, що та жіночка має право на позачерговість, як ветеран медицини, а з нею – і я.

Жіночки допитливо дивляться на мене:

– То ви теж ветеран медицини?

Раптом її «осінює»:

– Ой, почекайте! То ви ж Семенюк… Анатолій Володимирович. Я навіть знаю, де ви живете, – виплескує вже потеплілу  «воду» перша.

Впізнає мене і друга «сусідка» по черзі. Здається, пік агресії минув, і я пояснюю, що ми були вже в лікарки. Потрібно лише проконсультуватися (повторно), як діяти далі.

Мене знову запрошують до лікарки. Я пропоную, щоб заходила перша пацієнтка. На диво, вона відмовляється і вже майже з усмішкою поступається чергою, змінюючи недавній гнів  на милість.

– Даю вам півгодини, – люб’язно дозволяє, усміхаючись.

l

Тамара Степанівна Янів, красуня, квітка-айстра і лікарка від Бога, вносить у моє сіре існування промінчик Сонця. Вона уважно розпитує про самопочуття, вивчає результати аналізів. Нарешті, виписує за даними цієї діагностики ліки, уколи, призначає «капання».

«Будемо жити!» – згадую я відомий кінофільм «У  бій  ідуть лише старики».

Надія на видужання з’являється ще більше після чудотворного «укольчика», приписаного лікаркою.

Мій прийом тривав п’ятнадцять хвилин. Це ще більше заспокоїло моїх «візаві» у черзі. Ми залишаємо їх з подякою, бажаємо добра і міцного здоров’я. Здається, постільна «кома» проходить, і я навіть їду на годинну оздоровчу процедуру до лісу.

На другий день цілий ранок мною знову опікується мила Тамара Степанівна. Вона перепитує, як діють ліки, уколи і чи є покращення?

Я кажу, що про політ на Місяць думати зарано, але фізичні процедури мені під силу.

Як би там не було, але Тамарі Янів та тим ніжним квіточкам-медсестрам я щиро дякую!

Моя реабілітація перед раєм продовжиться ще на кілька днів, але зі своєї немочі  я виніс  та пізнав багато цікавого – переважно позитивного, що теж лікує й очищує.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Якщо рай, а разом з тим і пекло ми в уяві вималювали, то із чистилищем складніше. Одні стверджують, що випробування грішника в чистилищі перед воротами раю важкі, нестерпні та жорстокі. Є версія, що чистилище – це семиярусна гора, піднімаючись якою кожен проходить свою неземну реабілітацію.

Так ось, шановний читачу, не суди мене строго: на одному із ярусів я розміщую… лікарню (!).

Не секрет, що до раю людина повинна прийти здоровою, очищеною від всіляких вірусів та хвороб. Це тільки «антилікар» Люцифер хоче мати немічних клієнтів у пеклі.

Ви ж не заперечите, що саме лікарня з Божими янголами в білих халатах розташована перед одним із вищих ярусів духовного очищення.

ххх

Передчуття смерті з’являються несподівано. Серед білого дня раптом з’являється біль голови. Температура різко скаче до 39 градусів. Тіло хтось ніби затискує у лещата, й воно стає ватним і холодним. Невидима сила кладе тебе в ліжко.

Щось схоже сталося  і зі мною. На щастя, мені пощастило, бо поруч знаходилася моя дружина Марія (медсестра в минулому). Коли пізнім вечором вона стомлювалася і йшла до іншої кімнати, до мене приходив кіт Принц. Як тільки-но я починаю ворушитися, він чимдуж біжить до господині і будить її. Та одразу ж приходить. Словом, повний контроль і «комфорт».

Не знаю, з ким «спілкуються» інші хворі вночі, а до мене, мов надокучливі  мухи, з’являлися видіння із табору «лихого». Я промовляв: «Отче наш», хрестився, і вони зникали.

Так тривало 4 дні та 4 ночі. І раптом температура різко впала. Стало холодно, а все тіло, руки і ноги пронизав жахливий біль. Я зрозумів: без лікарні нікуди! Отож – в «чистилище»…

Тамара Янів, мій рятівник і моя надія, направляє  мене на аналізи. Добре, що у віддаленому відділенні по вул. Грушевського можна зробити все на місці: і рентген, і кров, і кардіограму тощо (позитивна оцінка для молодого головного лікаря Олега Самчука заслужена).

За той час, доки ми здавали аналізи, проходили рентген, робили кардіограму, біля прийомного кабінету виникла добре знайома нам, українцям, черга.

ххх

О, черга – унікальне явище. Це майданчик політичних суперечок, критики і звинувачень влади й водночас рейтингова оцінка місцевих чиновників.

Моя провідниця вирішує зайти і запитати лікарку, що робити далі. Черга обурено загула.

– Я тільки запитати, – намагалася пояснити жінка, відчиняючи двері кабінету.

– Бач, яка нахаба! Їй треба запитати. А я що сюди на посиденьки прийшла? – сердито озвалася сусідка по черзі.

– Та куди не кинься, скрізь безлад! Нагорі що твориться: крадуть, брешуть і не зупиняються, – додала інша. – А ця зайшла і не виходить. Що вона там запитує? Загляну.

Відкривши двері і зазирнувши, продовжує:

– Дивися: всілася біля лікарки, як копиця, і не рухається. Запитує вона!

– А мені в школу потрібно на уроки, – подала несердитий голос третя пацієнтка.

– Ви чули, пенсію для інвалідів дитинства підвищують на  89 гривень? По телевізору міністр соціальної політики казала. Налікуєшся, наживешся і наїсишся, коли ціни, як гриби після дощу ростуть, – підтримує розмову друга пацієнтка.

– А  із субсидіями що?  У половини людей забрали. Піднімуть пенсію і назад заберуть. Ні вгорі, ні внизу немає порядку. В домівках холод, а кого це цікавить? Один начальник вирішив, що тепло треба подавати 15 жовтня, і хоч гопки скачи.

– Дивись, а та нахаба ще й досі не виходить, – знову озивається перша пацієнтка.

Раптом двері кабінету відчинилися, медсестра запрошує мене на прийом.

О, яку бурю протестів та агресії викликав цей необачний крок!

– Не сваріться. У вас  же тиск підніметься, серце  стресу може не витримати, – стараюся їх заспокоїти. – Хай заходить жіночка, якій в школу потрібно.

Молода пацієнтка зраділо зникає в кабінеті лікаря.

– Я більше нікого не пропущу, хіба через мій труп! – знову погрожує перша пацієнтка.

– Та не сердіться, зайдете, і той, хто за вами, теж, – знову намагаюся заспокоїти чергу.

Виходить медсестра і пояснює, що та жіночка має право на позачерговість, як ветеран медицини, а з нею – і я.

Жіночки допитливо дивляться на мене:

– То ви теж ветеран медицини?

Раптом її «осінює»:

– Ой, почекайте! То ви ж Семенюк… Анатолій Володимирович. Я навіть знаю, де ви живете, – виплескує вже потеплілу  «воду» перша.

Впізнає мене і друга «сусідка» по черзі. Здається, пік агресії минув, і я пояснюю, що ми були вже в лікарки. Потрібно лише проконсультуватися (повторно), як діяти далі.

Мене знову запрошують до лікарки. Я пропоную, щоб заходила перша пацієнтка. На диво, вона відмовляється і вже майже з усмішкою поступається чергою, змінюючи недавній гнів  на милість.

– Даю вам півгодини, – люб’язно дозволяє, усміхаючись.

ххх

Тамара Степанівна Янів, красуня, квітка-айстра і лікарка від Бога, вносить у моє сіре існування промінчик Сонця. Вона уважно розпитує про самопочуття, вивчає результати аналізів. Нарешті, виписує за даними цієї діагностики ліки, уколи, призначає «капання».

«Будемо жити!» – згадую я відомий кінофільм «У  бій  ідуть лише старики».

Надія на видужання з’являється ще більше після чудотворного «укольчика», приписаного лікаркою.

Мій прийом тривав п’ятнадцять хвилин. Це ще більше заспокоїло моїх «візаві» у черзі. Ми залишаємо їх з подякою, бажаємо добра і міцного здоров’я. Здається, постільна «кома» проходить, і я навіть їду на годинну оздоровчу процедуру до лісу.

На другий день цілий ранок мною знову опікується мила Тамара Степанівна. Вона перепитує, як діють ліки, уколи і чи є покращення?

Я кажу, що про політ на Місяць думати зарано, але фізичні процедури мені під силу.

Як би там не було, але Тамарі Янів та тим ніжним квіточкам-медсестрам я щиро дякую!

Моя реабілітація перед раєм продовжиться ще на кілька днів, але зі своєї немочі  я виніс  та пізнав багато цікавого – переважно позитивного, що теж лікує й очищує.