Українського цвіту та й по всьому світу…
– Ой, Україно, моя Українонько! Мати наша з талантом, красою й добротою! Де ж твої лицарі-витязі вірні? Хто ж їх покосив, немов траву з росою? Хто ж їх розсіяв світами далекими?
– Впали голівоньки синів моїх, сильних духом, від меча злої держави. Інші за кордон виїхали, щоб зерна і коріння роду зберегти для нащадків.
Чуєш цю небесну розмову і відчуваєш, як печаль огортає душу. Бо скільки втрачено історії славної та долі благодатної у минулому!
І ось відкривається "завіса". До центральної районної бібліотеки прибули зарубіжні посланці, щоб сповістити нам: живе українство за морями-океанами, відтворює нашу спільну історію.
Попри все, мушу відступити на хвильку, щоб тепле і добре слово сказати нашій світлиці знань – бібліотеці, її директору Галині Божик, а з нею – Ользі Бичковській і всім активісткам закладу. Вони не діють за принципом, що "гора має йти до Магомета", а рухають книгу в маси. Шукають нові форми спілкування з читачем. Проводять зустрічі із знаменитостями, організовують творчі вечори, виставки, презентації тощо.
По праву вони своєю працею возвели отой пам'ятник нерукотворний, який вказує шлях просвітництва. Так ось, мов теплий дощик у травні, новий дарунок ковельчанам – знайомство із цілою плеядою українців, які вже давно звили життєві кубельця на чужині, але живуть Україною. Прийшли до нас через… книги. І завдячуємо цій зустрічі нашій землячці із Лукова Іроїді Лебідь-Вінницькій, яка мешкає нині в Канаді.
Пані Іроїда – педагог, архівіст, провідний член Пласту. Вона засновниця і директорка Рідної школи і курсів українознавства в Онтаріо, голова світової координаційної виховно-освітянської Ради при Світовому конгресі українців і ще…, і ще… Словом, у свої 84 повна молодецьких сил і рухає українство. І як жест доброї волі – зібрала й передала унікальні видання, які в радянські часи були заборонені цензурою або взагалі не видавалися.
Ольга Кобилянська колись заповідала: "Згадайте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла і золотої нитки не згубіть…". Отією золотою ниткою прошита творчість пані Іраїди, де знаковим є спомин про батька Михайла Лебідя, січового стрільця, і маму, милу волиняночку Анастасію Ваврищук-Лебідь.
Проте я не виголошую хвалебних слів ні за книги, ні за громадську діяльність в ім'я українства. Не виголошую ні їй, ні іншим світочам, тому що все те – сутність їхнього життя.
Торкнемося окремих особистостей із позначкою "патріот-українець", котрі прибули в "гості" до нас за посередництвом періодичних видань, збірок, науково-історичних альманахів тощо.
Петро ЯЦИК. Уродженець Львівщини. У роки Другої світової війни працював помічником машиніста, допомагав УПА. Вчився, виживав і стверджував гідність українця в Європі та Америці. Заснував підприємство з будівництва житлових комплексів, став (офіційно на той час) найбагатшою людиною в Канаді і найбільшим жертводавцем для реалізації культурно-просвітницьких та наукових проектів української діаспори.
Серед таких проектів – "Енциклопедія українознавства", "Український дослідний інститут при Гарвардському університеті в США”, Центр дослідження історії України тощо. Саме він став засновником Міжнародного конкурсу знавців української мови, який є цінним дарунком і для української освіти. Вдумайтеся: сума пожертв перевищує 16 мільйонів доларів! (нашим би олігархам і бізнесменам цей приклад – та на озброєння).
Іван ТИКТОР. Видавець, редактор, організатор преси, просвітник та меценат і він же в минулому – січовий стрілець. За його сприяння у співпраці з Іваном Крип'якевичем побачили світ видання: "Велика історія України", "Історія української культури", "Історія українського війська", "Всесвітня історія". Він відомий як активний борець проти полонізації українців у 20-30-х роках ХХ століття.
В окупованому фашистами Рівному Іван Тиктор із Уласом Самчуком видавав газету "Волинь" та художню літературу.
Прибули до Ковеля і книги, видані "Клубом приятелів української книжки", засновником і керівником якого був пан І. Тиктор.
Це – лише штрихи до портрета істинного українця, який своїм рухом запалював вогонь свободи і в наших душах.
Іван ОГІЄНКО. Митрополит Іларіон – особистість унікальна. Це – гордість української нації, творець нашої духовності, будівничий національної освіти.
І знову коротким штрихом: Міністр освіти та віросповідань УНР, професор та автор підручників з української мови, засновник, видавець та редактор журналів: "Слово істини", "Наша культура", "Віра і культура". Він – голова Українського товариства в Канаді, ректор Українського народного університету у Вінніпезі, автор повного перекладу українською "Біблії" (40 років праці!) і багато іншої доброчинності. Це його заповіт: "Поки житиме мова – житиме народ".
А почесний ряд імен тільки-но розпочинається. Ці особистості своїм неперевершеним талантом підкорювали світ, де панувала українська музика, слово і пісня.
Олександр КОШИЦЬ. Великий український "Боян", геніальний диригент Українського національного хору у 20-30-х роках ХХ ст. Йому аплодувала Європа, Північна та Південна Америка (із жалем: знову не Україна). Він був істинним знавцем і пропагандистом української пісні, музики та старовини.
Володимир КУБІЙОВИЧ. Географ, демограф, картограф, енциклопедист, організатор української науки в діаспорі, професор Празького та Мюнхенського університетів і доцент Ягеллонського університету. Це завдяки його старанням та організаційним зусиллям побачила світ 14-томна (!) "Енциклопедія українознавства".
Зіновій КНИШ. Дослідник національно-визвольної боротьби українців за волю та незалежність. Він – автор серії книг "Літопис УПА".
Василь ПРИЙМА (повстанець Микола Цап). Священик, вихователь молоді в національно-релігійному, патріотичному дусі. Це завдяки його старанням постав пам'ятник Тарасові Шевченку у м. Тулузі, а в Лурді одна з вулиць міста носить назву "Україна". А ще в Лурді церква стала центром національно-релігійного життя. Більше того – доживши до омріяного дня Незалежності, він збудував церкву у рідному селі, що на Львівщині.
Квітка ЦІСИК. Це – наше українське диво, зіронька світова. Співачка з чистим, як джерельна вода, голосом. По всьому світу слава, а у нас її спів був заборонений. Але з серця рідної України не викинеш, і вона видала 2 пісенних альбоми: "Пісні з України" та "Два кольори", на що пожертвувала 200 тисяч доларів.
Слухаєш запис, і серце завмирає. Ти ніби підіймаєшся на крилах тієї пісні до небес і ще, і ще раз переконуєшся, яке ми маємо багатство.
Ось так: не їм Україна щось мала дати, а вони їй дарують талант, знання та душу.
І це при тому, що ота Радянська Україна намагалася відторгнути своїх синів, зробити їх вигнанцями. Але патріоти довели, що це неможливо.
Поряд з вищезгаданими особистостями мусимо назвати такі імена, як Улас Самчук, Докія Гуменна, Оксана Лятуринська (Волиненко), Віра Вовк, Іван Багряний, а також тих, хто поневірявся в таборах: В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Петро Григоренко, Микола Руденко. Через книгу і слово повертаються до нас ті, хто був закатований у Сандормосі (Карелія). В тім довгім списку – Василь Стус та інші. Всі вони, хто чим міг, старалися прислужитися Матері-Україні. Окремі пішли на вічну самопожертву. Не перебільшую: якби довелося поіменно озвучувати імена всіх, то сторінок газети не вистачило б. Це і їм лунає: "Слава Героям!".
l
Літературний вечір в бібліотеці перетворився на пісню українства (на знімках). Для того, щоб зал, затамувавши подих, слухав і роздумував, доклали великих зусиль ведучі Ольга Бичковська та Олена Місюра.
Цікаві розповіді про подаровані книги доповнювалися піснями й віршами авторів презентованих книг. Наша багата ковельська бібліотека стала ще багатшою.
Не маємо права забути і не пошанувати добрим словом викладача Києво-Могилянки Тамару Марценюк. Це вона, ковельчанка, посприяла, щоб ці книги потрапили і в рідне місто. Це теж патріотизм.
Тож хай святиться ім'я твоє, Україно!
Анатолій СЕМЕНЮК.
– Ой, Україно, моя Українонько! Мати наша з талантом, красою й добротою! Де ж твої лицарі-витязі вірні? Хто ж їх покосив, немов траву з росою? Хто ж їх розсіяв світами далекими?
– Впали голівоньки синів моїх, сильних духом, від меча злої держави. Інші за кордон виїхали, щоб зерна і коріння роду зберегти для нащадків.
Чуєш цю небесну розмову і відчуваєш, як печаль огортає душу. Бо скільки втрачено історії славної та долі благодатної у минулому!
І ось відкривається "завіса". До центральної районної бібліотеки прибули зарубіжні посланці, щоб сповістити нам: живе українство за морями-океанами, відтворює нашу спільну історію.
Попри все, мушу відступити на хвильку, щоб тепле і добре слово сказати нашій світлиці знань – бібліотеці, її директору Галині Божик, а з нею – Ользі Бичковській і всім активісткам закладу. Вони не діють за принципом, що "гора має йти до Магомета", а рухають книгу в маси. Шукають нові форми спілкування з читачем. Проводять зустрічі із знаменитостями, організовують творчі вечори, виставки, презентації тощо.
По праву вони своєю працею возвели отой пам'ятник нерукотворний, який вказує шлях просвітництва. Так ось, мов теплий дощик у травні, новий дарунок ковельчанам – знайомство із цілою плеядою українців, які вже давно звили життєві кубельця на чужині, але живуть Україною. Прийшли до нас через… книги. І завдячуємо цій зустрічі нашій землячці із Лукова Іроїді Лебідь-Вінницькій, яка мешкає нині в Канаді.
Пані Іроїда – педагог, архівіст, провідний член Пласту. Вона засновниця і директорка Рідної школи і курсів українознавства в Онтаріо, голова світової координаційної виховно-освітянської Ради при Світовому конгресі українців і ще…, і ще… Словом, у свої 84 повна молодецьких сил і рухає українство. І як жест доброї волі – зібрала й передала унікальні видання, які в радянські часи були заборонені цензурою або взагалі не видавалися.
Ольга Кобилянська колись заповідала: "Згадайте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла і золотої нитки не згубіть…". Отією золотою ниткою прошита творчість пані Іраїди, де знаковим є спомин про батька Михайла Лебідя, січового стрільця, і маму, милу волиняночку Анастасію Ваврищук-Лебідь.
Проте я не виголошую хвалебних слів ні за книги, ні за громадську діяльність в ім'я українства. Не виголошую ні їй, ні іншим світочам, тому що все те – сутність їхнього життя.
Торкнемося окремих особистостей із позначкою "патріот-українець", котрі прибули в "гості" до нас за посередництвом періодичних видань, збірок, науково-історичних альманахів тощо.
Петро ЯЦИК. Уродженець Львівщини. У роки Другої світової війни працював помічником машиніста, допомагав УПА. Вчився, виживав і стверджував гідність українця в Європі та Америці. Заснував підприємство з будівництва житлових комплексів, став (офіційно на той час) найбагатшою людиною в Канаді і найбільшим жертводавцем для реалізації культурно-просвітницьких та наукових проектів української діаспори.
Серед таких проектів – "Енциклопедія українознавства", "Український дослідний інститут при Гарвардському університеті в США”, Центр дослідження історії України тощо. Саме він став засновником Міжнародного конкурсу знавців української мови, який є цінним дарунком і для української освіти. Вдумайтеся: сума пожертв перевищує 16 мільйонів доларів! (нашим би олігархам і бізнесменам цей приклад – та на озброєння).
Іван ТИКТОР. Видавець, редактор, організатор преси, просвітник та меценат і він же в минулому – січовий стрілець. За його сприяння у співпраці з Іваном Крип'якевичем побачили світ видання: "Велика історія України", "Історія української культури", "Історія українського війська", "Всесвітня історія". Він відомий як активний борець проти полонізації українців у 20-30-х роках ХХ століття.
В окупованому фашистами Рівному Іван Тиктор із Уласом Самчуком видавав газету "Волинь" та художню літературу.
Прибули до Ковеля і книги, видані "Клубом приятелів української книжки", засновником і керівником якого був пан І. Тиктор.
Це – лише штрихи до портрета істинного українця, який своїм рухом запалював вогонь свободи і в наших душах.
Іван ОГІЄНКО. Митрополит Іларіон – особистість унікальна. Це – гордість української нації, творець нашої духовності, будівничий національної освіти.
І знову коротким штрихом: Міністр освіти та віросповідань УНР, професор та автор підручників з української мови, засновник, видавець та редактор журналів: "Слово істини", "Наша культура", "Віра і культура". Він – голова Українського товариства в Канаді, ректор Українського народного університету у Вінніпезі, автор повного перекладу українською "Біблії" (40 років праці!) і багато іншої доброчинності. Це його заповіт: "Поки житиме мова – житиме народ".
А почесний ряд імен тільки-но розпочинається. Ці особистості своїм неперевершеним талантом підкорювали світ, де панувала українська музика, слово і пісня.
Олександр КОШИЦЬ. Великий український "Боян", геніальний диригент Українського національного хору у 20-30-х роках ХХ ст. Йому аплодувала Європа, Північна та Південна Америка (із жалем: знову не Україна). Він був істинним знавцем і пропагандистом української пісні, музики та старовини.
Володимир КУБІЙОВИЧ. Географ, демограф, картограф, енциклопедист, організатор української науки в діаспорі, професор Празького та Мюнхенського університетів і доцент Ягеллонського університету. Це завдяки його старанням та організаційним зусиллям побачила світ 14-томна (!) "Енциклопедія українознавства".
Зіновій КНИШ. Дослідник національно-визвольної боротьби українців за волю та незалежність. Він – автор серії книг "Літопис УПА".
Василь ПРИЙМА (повстанець Микола Цап). Священик, вихователь молоді в національно-релігійному, патріотичному дусі. Це завдяки його старанням постав пам'ятник Тарасові Шевченку у м. Тулузі, а в Лурді одна з вулиць міста носить назву "Україна". А ще в Лурді церква стала центром національно-релігійного життя. Більше того – доживши до омріяного дня Незалежності, він збудував церкву у рідному селі, що на Львівщині.
Квітка ЦІСИК. Це – наше українське диво, зіронька світова. Співачка з чистим, як джерельна вода, голосом. По всьому світу слава, а у нас її спів був заборонений. Але з серця рідної України не викинеш, і вона видала 2 пісенних альбоми: "Пісні з України" та "Два кольори", на що пожертвувала 200 тисяч доларів.
Слухаєш запис, і серце завмирає. Ти ніби підіймаєшся на крилах тієї пісні до небес і ще, і ще раз переконуєшся, яке ми маємо багатство.
Ось так: не їм Україна щось мала дати, а вони їй дарують талант, знання та душу.
І це при тому, що ота Радянська Україна намагалася відторгнути своїх синів, зробити їх вигнанцями. Але патріоти довели, що це неможливо.
Поряд з вищезгаданими особистостями мусимо назвати такі імена, як Улас Самчук, Докія Гуменна, Оксана Лятуринська (Волиненко), Віра Вовк, Іван Багряний, а також тих, хто поневірявся в таборах: В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Петро Григоренко, Микола Руденко. Через книгу і слово повертаються до нас ті, хто був закатований у Сандормосі (Карелія). В тім довгім списку – Василь Стус та інші. Всі вони, хто чим міг, старалися прислужитися Матері-Україні. Окремі пішли на вічну самопожертву. Не перебільшую: якби довелося поіменно озвучувати імена всіх, то сторінок газети не вистачило б. Це і їм лунає: "Слава Героям!".
ххх
Літературний вечір в бібліотеці перетворився на пісню українства (на знімках). Для того, щоб зал, затамувавши подих, слухав і роздумував, доклали великих зусиль ведучі Ольга Бичковська та Олена Місюра.
Цікаві розповіді про подаровані книги доповнювалися піснями й віршами авторів презентованих книг. Наша багата ковельська бібліотека стала ще багатшою.
Не маємо права забути і не пошанувати добрим словом викладача Києво-Могилянки Тамару Марценюк. Це вона, ковельчанка, посприяла, щоб ці книги потрапили і в рідне місто. Це теж патріотизм.
Тож хай святиться ім'я твоє, Україно!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Українського цвіту та й по всьому світу…
Петро ЯЦИК. Уродженець Львівщини. У роки Другої світової війни працював помічником машиніста, допомагав УПА. Вчився, виживав і стверджував гідність українця в Європі та Америці. Заснував підприємство з будівництва житлових комплексів, став (офіційно на той час) найбагатшою людиною в Канаді і найбільшим жертводавцем для реалізації культурно-просвітницьких та наукових проектів української діаспори.
Олександр КОШИЦЬ. Великий український "Боян", геніальний диригент Українського національного хору у 20-30-х роках ХХ ст. Йому аплодувала Європа, Північна та Південна Америка (із жалем: знову не Україна). Він був істинним знавцем і пропагандистом української пісні, музики та старовини.
Залишити коментар