Повідомлення в номер / З поглядом у майбутнє

Наш співрозмовник – Радошинський сільський голова Дмитро КОВГАН.

ххх

– Дмитре Дмитровичу, скажіть, будь ласка, що важливого вдалося зробити для громади  в останні роки? 

 – Впродовж двох останніх років, заручившись підтримкою депутатського корпусу, левову частку вільних залишків коштів сільського бюджету було спрямовано на проведення капітальних  ремонтів місцевих доріг, адже біло-щебеневі дороги це добре, а асфальтовані – краще. 

Відтак, покладено асфальт на частині дороги, найбільш проблемних її ділянках, у селі Радошині,  заасфальтована дорога, що веде  від Луцької траси до села Битень,  та частина комунальної дороги у селі Битні. В цьому напрямку,  звісно, роботи ще чимало, оскільки від якості доріг залежить своєчасність здійснення перевезень, безпека пасажирів, функціонування усіх галузей господарства громади.

– Які підприємства, що  працюють на території сільської ради,  є головними   платниками податків?

– В першу чергу –  Радошинське кар’єроуправління ДП «УПП ДАЗТУ».  Від рентної плати за користування надрами для видобування  корисних копалин місцевого значення станом на 1 жовтня  надійшло 271,7 тис. грн.; сільськогосподарські підприємства  «Віра – 1», Івана Франка, ім. Лесі Українки, а це орендна плата з юридичних осіб, сплатили 738,6 тис. грн.; фермерські та особисті селянкі господарства – земельний податок  з фізичних осіб – 44 тис. грн. Відрадно, що позитивною є тенденція працевлаштування  у ці підприємства місцевих жителів.

– Як Вам працюється з депутатським корпусом сільради?

– Депутати сільської ради – активні, дієві, працьовиті люди, які хочуть щось зробити для села, повні творчих задумів та ідей, щоразу дають слушні пропозиції. Робота сесійних засідань,  постійних комісій  проводиться на принципах гласності, колективного та вільного обговорення питань.  Нерідко до участі в них залучали і  пересічних  мешканців, що  дає можливість активізувати громаду. 

Звісно, інколи остаточні рішення  народжувались після тривалих дискусій, але головним пріоритетом у  волевиявленні народних обранців були не власні амбіції,  а добробут жителів та громади загалом.

– На кого спираєтесь в щоденній  роботі?

– Постійно відчуваю підтримку громади. Все вирішуємо спільно на сходах селян, розглядаємо на виконкомах чи на сесіях сільської ради. Щиро вдячний громадам чотирьох сіл за підтримку. Надійними помічниками  є мій колектив,  з яким працюю впродовж 11 років і який увесь цей час не змінювався. Колектив дружний і працелюбний, бо кожен з працівників – добрий фахівець у своїй галузі, людяний та доброзичливо ставиться до ближнього. Інакше у нашій роботі не можна. 

Моя надійна опора – депутати сільської ради. Депутати  трьох скликань  ніколи не стояли осторонь громадських справ. Їх легко згуртувати, і це радує. Важливою є підтримка рідних людей.

– В чому бачите перспективи розвитку сільської ради?

– Якщо дивитися з державницької позиції, то майбутнє –  за спроможними територіальними громадами.  Реформа місцевого самоврядування країн ближнього зарубіжжя, зокрема Польщі, яскравий тому приклад. 

Аби  визначитись з участю  Радошинської сільської ради у реформі децентралізації влади, тричі були проведені сходи селян.Врахувавши думку людей, в  рамках   чинного законодавста, 20 липня  на сесії сільської ради депутати ухвалили  рішення щодо доєднання Радошинської сільської ради до Голобської  селищної ради об’єднаної територіальної громади. Як результат,  уже 24 грудня 2017 року будем обирати депутів у Голобську селищну раду.  Вірю, що перспективи розвитку  нашої території у складі діючої ОТГ цілком позитивні, адже людям будуть надавати  якісні послуги та  є можливості для розвитку інфраструктури. 

– З чим ідете у Голобську селищну раду?

– З непоганими орієнтовними показниками бюджетування 2018 року, а це  – близько 2,5 млн. грн., адже станом на 1 жовтня ми перевиконали бюджет на 263 тис. грн., маємо   1 млн. 292 тис. грн. власних доходів, а ще податок на доходи фізичних осіб, що станоситиме  у 2018 році   1 млн. 70 тис. грн.

– Чи було колись Вам важко?

– Я дуже люблю свою роботу, людей. І якщо мені важко, то цього ніхто не відчуває. І у сім’ї   не покажеш. Колись, давно, почув слова: «Не чекай вдячності від людей… Просто роби їм добро, вони цього потребують». Моє життєве кредо – допомагати людям. Живу своєю роботою і стараюся допомогти іншим жити краще.

– Якими б Ви хотіли бачити села у майбутньому?

– Звичайно, сучасними, з розвиненою інфраструктурою та европейськими дорогами. Мрію, щоб до нас прибувала молодь, щоб села зажили і задихали на повні груди. Аби на вулицях лунав сміх дітвори,  гуляли молоді мами з немовлятами. Хочу, щоб діти навчалися і розуміли, що вони потрібні селу. 

– Дякуємо за цікаву розмову.

ххх

В селі Битні ми завітали у фельдшерсько-акушерський пункт, де вправно господарює впродовж 17 років  фахівець медичної справи     ЮРЧИК Юрій Миколайович (на знімку в центрі). Звичайний сільський фельдшер – на плечах цієї людини  турбота про здоров’я селян, його  поважають односельчани, адже чи не кожен зобов’язаний здоров’ям, а подекуди й життям. 

Не секрет, що на селі робота медика нелегка, він поспішає на допомогу в будь-який час дня і ночі, незважаючи на примхи погоди. Люди у селі –  переважно пенсійного віку й викликають частенько. А фельдшер має бути готовим до всього. Однак, незважаючи на всі складнощі, багато сільських медиків вважають свою роботу і фах найкращими в світі. Такої думки і наш співрозмовник.  

Ще з порогу сільського медичного закладу бачимо, що в цій “оселі”  тепло, гостинно та завжди приязно.

– Юрію Миколайовичу, розкажіть  про те, чому обрали таку професію?

– Ще у дитинстві із захопленням дивився на людей у білих халатах,  і мені також кортіло допомагати тим,  кому болить. Коли закінчив школу, вступив до Ковельського медичного училища, по завершенню якого прийшов працювали в село Битень, де живу і нині, маю сім’ю, виховую двох синів. 

– Які медичні послуги Ви надаєте місцевому населенню?

– Під моєю опікою  –  246 жителів села Битень, а також  39 жителів села Мар’янівки, де веду прийом  двічі на тиждень. Щодо медичних послуг, то,  окрім викликів,  проводжу амбулаторний прийом,  веду диспансерний облік, надаю першу медичну та профілактичну  допомогу, проводжу подвірні обходи, вимірюю артеріальний тиск, перевіряю на видимі форми патології шкіру, контролюю проходження флюорографічного обстеження легень, роблю інєкції й ставлю крапельниці, наглядаю за вагітними та малечею. Добре, що  в селі відремонтували  дорогу, що веде до ФАПу -  тепер у будь-яку пору року і мені, і людям зручніше добиратись,  аби отримати медичну допомогу.  

– З якими проблемами найчастіше до Вас звертаються люди?

– Звичайно,  найбільше звернень щодо гіпертонічної хвороби та захворювань  серцево-судинної системи, а також частими є сезонні вірусні інфекції.

– Яким є забезпечення медичними препаратами?

– Засоби невідкладної допомоги в наявності є усі, аптечний пункт наповнюється  у необхідному обсязі.

– Як змінилася матеріально-технічна база ФАПу за останні роки?

– ФАП забезпечений усіма засобами для надання медичних послуг, маємо  новий холодильник для зберігання медпрепаратів, сумку-холодильник, пристрій для інгаляції. В приміщенні сільської медустанови  проведений косметичний ремонт в усіх кімнатах. Одним словом, створені гарні умови для щоденної роботи і надання медичної допомоги  місцевим жителям.

– Фельдшер на селі, на Вашу думку, це лише медичний працівник?

– Фельдшер не лише лікує людей, нерідко мені  доводиться буди і психологом, і місцевим «засобом інформації». Дуже часто люди похилого віку потребують саме моральної допомоги, діляться наболілим. А дехто   просто поговорити хоче. Нікому не відмовляю навіть у вихідні, хоча вважаю, що у роботі медиків вихідних не існує. Люди дзвонять, просять приїхати або порадити, як діяти в тій чи іншій ситуації.  Впевнений, що не можна вилікувати тіло, не лікуючи душу.

– Дякуємо за цікаву розмову.

Завершуючи розмову з Юрієм Миколайовичем можна впевнено сказати, що медичний  працівник   – це набагато більше, ніж просто професія. Це дійсно покликання, дар Божий, без якого неможливо рятувати життя. 

ххх

У селі Радошині  не можна було оминути увагою заклад загальної  середньої освіти. Як говорять, Земля тримається на праведниках, а сільська школа – на невтомних учителях та духовних наставниках. 

Оглядаємо класні кімнати  та у спортивній залі зустрічаємо  вчителя фізичної культури КОНДРАТЮКА Василя Миколайовича (на знімку праворуч),  скромну, привітну людину. Цікавимось історією школи, періодами росту та спаду кількості учнів. Захоплюємося  винахідливістю, працьовитістю, бажанням не відставати від часу та талановитістю педагогічного колективу цього освітнього закладу, який власними стараннями  утримує сільську школу  в належному вигляді.

– Василю Миколайовичу, розкажіть про себе, про буденне життя та життя у школі.

– Живу у Байківцях, де  народився, маю сім’ю, як і усі сільські жителі,   господарюю на рідній землі. Свою педагогічну діяльність  розпочав  у 1986 році вчителем фізичної культури в цій школі, де  працюю й  нині. Для мене вчитель – це покликання, який не лише навчає, але й скеровує, підказує, виховує, прищеплює, шукає. Такий вже шлях тих, хто став на цю стежину, бо з дітьми інакше не можна. 

У школі  мало бути лише знавцем свого предмету, потрібні ще й неабиякі знання в інших сферах, та й, взагалі,  бути сильною і небайдужою особистістю. Адже кожна дитина – це маленький Всесвіт.  Дібравши ключик до цього Всесвіту, виховаєш справжню людину. Тому, як тільки зрозумів, що хочу присвятити своє життя навчанню та вихованню дітей, вступив до вузу, по завершенню навчання в якому прийшов працювати у рідну школу. 

Ніколи б не подумав, що бути вчителем – так цікаво. Адже фактично проживаєш не тільки своє життя, але й життя своїх вихованців. Наш педагогічний колектив  дружній, працює творчо, тут живуть професіонали своєї справи, котрі разом із керівником закладу перебувають у постійному творчому пошуку шляхів модернізації освітньо-виховного процесу.

– Як забезпечується освітній процес  для дітей дошкільного віку на території Радошинської сільської ради?

– В наших селах є багато дітей дошкільного віку. Сьогодні досить гостро постало питання  відкриття дошкільного навчального закладу. Відрадно, що районною та сільською  владою було вирішено переобладнати  частину приміщення школи під різновікову групу та створити усі необхідні умови для організації виховного та навчального процесу дітей дошкільного віку. 

На сьогоднішній день виконані усі роботи в класній кімнаті, де передбачено функціонування сільської та шкільної бібліотек, активно ведуться ремонтно-будівельні роботи у класних кімнатах, що відведені під  ігрову, спальну кімнати, в коридорі, у санвузлах, а також на пришкільній території, де буде облаштувано вхід у дошкільний заклад. Тому у недалекому майбутньому діти сіл Байківці, Битень, Мар’янівка та Радошин матимуть можливість відвідувати заклад дошкільної освіти. 

– Василю Миколайовичу,  дякуємо Вам за  розмову, бажаємо подальших успіхів у праці!

ххх

Наступний наш співрозмовник – житель села  Радошина  РИЖКО Володимир Вікторович, який працює машиністом навантажувача у Радошинському кар’єроуправлінні ДП «УПП ДАЗТУ». Зустрічаємось  на території підприємства і розмовляємо  про життя та роботу. Під час спілкування стає зрозуміло, що  людина активна, не байдужа до проблем громади  і має почуття гумору, тому  усе в його житті відбувається на позитиві.

– Володимире Вікторовичу, розкажіть трішки про себе.

– Я звичайний сільський житель, маю сім’ю, дорослих дітей. Впродовж 18 років працюю у Радошинському кар’єроуправлінні ДП «УПП ДАЗТУ»,  де тепер працює 50 місцевих жителів. Підприємство займається видобуванням  та реалізацією піску. Роботу люблю, колектив у нас дружний  і  надійний.

– Як реалізовуєте себе у громадському житті?

– Завдяки волевиявленню місцевих жителів  я є депутатом Радошинської сільської ради, тому намагаюсь брати   активну участь в громадському житті, не стояти осторонь проблем виборців. Усі важливі питання життєдіяльності громади депутатський корпус обговорює, аналізує, приймає  ті рішення, які дають користь нашим жителям і нашим населеним пунктам.  

За останні роки,  можу впевнено сказати, інфраструктура  населених пунктів Радошинської  сільської ради  значно  розвинулась, адже надходження до місцевого бюджету дозволяли нам виділяти кошти для покращення життєдіяльності  громади. У нас ремонтують дороги,  села мають вуличне освітлення, функціонує школа, скоро буде садочок,  працюють підприємства, що наповнюють місцевий бюджет.  Вірю, що зміни, які нас  чекають в близькому майбутньому, у складі Голобської селищної ради об’єднаної територіальної громади, будуть  позитивні та в інтересах жителів територіальної громади.

ххх

Шановні читачі! Ось таким був  наш візит у  Радошинську сільську раду,  який залишив по собі гарні враження від спілкування з  людьми різних професій.  Тож до  нових зустрічей у інших громадах району!