Капелани – цілителі душевних ран
Іноді мені стає страшно. У що я перетворююся? Коли теленовини сповіщають про загиблих та поранених на Сході, я намагаюся перемкнути один канал на інший. Що це? Самозахист від реалій війни? Чи позиція страуса – голову в пісок? Чи я не хочу вірити новинам?
Та не все так просто. Тим повідомленням мене ніби переселяють в інший, агресивний і ворожий світ, в якому я бачу страшну безжалісну дійсність – як вибухом снаряда юному воїну відриває руку або ногу, як падає посічений осколками сивочолий солдат. А відкриті очі воїна, враженого смертельною кулею, блакитні, мов мирне, безхмарне небо, проводжають його душу у Царство Небесне.
А в рідному Ковелі я бачу, як ще зовсім юна вдова накладає чорну хустку на голову. І сльози!.. Гіркі росинки очищення скочуються по щоці і падають на землю. За що? Чому ми її зрошуємо слізьми? Кому і чим завинили? Чому Каїн, а не Авель?
Хіба це не наше право – жити, господарювати на своїй землі та захищати її?
Страшно. Невже безвихідь, безпросвітня темрява?
І тут, немов промінь світла ангельський, біля змученої, розтривоженої, зраненої душі з’являється Він – Капелан! Посланець від Бога впевнено промовляє: «Я – цілитель душевних ран. Я прийшов не просто заспокоїти, а донести справедливого Бога до воїна і повернути, наблизити воїна до Господа.
Бо той, хто захищає рід свій, має бути із Всесильним Всевишнім і Ним благословенний.
Це – виклик Сатані і його поплічникам, ворогам нашим-каїнам. Перший воїн, архистратиг Михаїл переміг змія в ім’я добра і любові та віри. Переможемо і ми, бо з нами Бог. І земля наша дарована Творцем».
l
Зал районної центральної бібліотеки, де відбувається засідання «круглого столу» «Церква. Україна. Перемога!», переповнений. За головним столом – священики УПЦ КП у військовому камуфляжі з орденами і медалями на грудях. Вони – істинні ковалі духовного, патріотичного і морального духу солдата на фронті, де кулі ворожі смерть несуть, і тут, в тилу, де війна невидима, але не менше жорстока.
Зустріч капеланів Ковельського осередку ГО «Військові капелани Волині» не випадкова. Потрібно серед хаосу подій, фактів і морального занепаду та навіть смертей поглянути на пройдений шлях, оцінити зроблене, поділитись досвідом і визначитись на майбутнє.
Скажу відверто: всі присутні у залі бібліотеки ловили кожне слово капеланів та волонтерів. Тут лунала оголена, пекуча правда про війну і нашу дійсність. Ще й ще раз було наголошено, що війна точиться не тільки на Сході країни, вона присутня у наших душах тут, на Ковельщині і Волині. І після перемоги (а вона буде!) ми приречені відчувати її вплив на наше життя десятки років і на кожному кроці.
Згадали виступаючі про жахливі картини війни в зоні бойових дій. Так само тривожиться серце, коли чуєш і розумієш, що чоловік до війни і воїн після – це зовсім інші люди. Ми обурюємось терактами в країні, але це наслідки війни. Потяг демобілізованого воїна до алкоголю, суїциду, руйнація сімейних стосунків – це теж війна. А скільки ми чуємо про цинізм і бездушність влади? Запитаймо себе: чому ми не вітаємось (як в Америці): «Дякуємо що нас захистили». Чому суспільство не створює культ національного героя-ветерана АТО?
Наголошувалось, що потрібна відповідна підготовка капеланів, адже на фронті воюють солдати різних конфесій та релігійних течій. А ще – школа. Має проходити і релігійно-патріотичне виховання, і разом з тим – військова підготовка.
Мали місце застереження, що капелан, як духівник, не повинен у себе впускати всі рани і жахіття війни – інакше й найміцніша гілка може зламатися. Тому потрібно дивитися реально на речі і вміти самозахищатися. Разом з тим, капелан має бути обізнаним із азами першої медичної допомоги в умовах бойових дій (зробити укол, перев’язати, накласти шини тощо).
Виступи капеланів та волонтерів перепліталися із душевно-патріотичними піснями. Акордом фіналу став кінофільм про перебування капеланів та волонтерів в зоні АТО.
l
Маємо озвучити тих, хто взяв участь у духовно-патріотичному дійстві. Це – протоієрей Матвій Олійник (смт Люблинець), головний організатор і натхненник зустрічі і, як висловився волонтер Іван Буряк: «Йому – народна подяка, бо він стержень духовного життя громади, який зближує і об’єднує всіх»; прот. Роман Скірак (смт Шацьк); прот. Станіслав Безпалов (м. Ковель); прот. Олександр Добровольський (с. Кричевичі); Михайло Бучак (с. Княгининок), головний капелан Волині та інші.
На «круглому столі» слово мали декан Ковельського міського деканату УПЦ КП о. Анатолій Александрук та декан районного деканату УПЦ КП о. Іоан Бонис. Приємно було бачити і чути представників районної влади – Андрія Броїла, голову районної ради та Романа Кульцмана, першого заступника голови райдержадміністрації. Своє бачення проблем капеланства і волонтерства висловили о. Іван Оринчак, о. Сергій Лівончук, Ігор Верчук, голова волонтерської організації «Вбережу», Людмила Савіна (волонтер, ГО «Велика ідея»); Іван Буряк та Ігор Воробей (волонтери, Люблинець) та інші.
Слід добре слово сказати про працівників центральної районної бібліотеки, її директора Галину Божик, які надавали та організовували практичну допомогу фронту і разом з тим активно проводять патріотично-просвітницькі заходи. За цю корисну та плідну діяльність від громадської організації «Військові капелани Волині» – Почесна грамота. Заслужено!
Відбулося 40 ротацій капеланів Волині в зоні АТО. 25 грудня – новий вояж на Схід і капеланів, і волонтерів. Це ще один крок до Перемоги. До уваги читачів подаємо телефони організаторів поїздки:
о. Матвій – 0977684008;
о. Роман – 0673556043;
о. Станіслав – 0969975919.
Вони просять усіх небайдужих долучитися щирою молитвою і добром до нової поїздки на Схід.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: учасники засідання «круглого столу» «Церква. Україна. Перемога!».
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Іноді мені стає страшно. У що я перетворююся? Коли теленовини сповіщають про загиблих та поранених на Сході, я намагаюся перемкнути один канал на інший. Що це? Самозахист від реалій війни? Чи позиція страуса – голову в пісок? Чи я не хочу вірити новинам?
Та не все так просто. Тим повідомленням мене ніби переселяють в інший, агресивний і ворожий світ, в якому я бачу страшну безжалісну дійсність – як вибухом снаряда юному воїну відриває руку або ногу, як падає посічений осколками сивочолий солдат. А відкриті очі воїна, враженого смертельною кулею, блакитні, мов мирне, безхмарне небо, проводжають його душу у Царство Небесне.
А в рідному Ковелі я бачу, як ще зовсім юна вдова накладає чорну хустку на голову. І сльози!.. Гіркі росинки очищення скочуються по щоці і падають на землю. За що? Чому ми її зрошуємо слізьми? Кому і чим завинили? Чому Каїн, а не Авель?
Хіба це не наше право – жити, господарювати на своїй землі та захищати її?
Страшно. Невже безвихідь, безпросвітня темрява?
І тут, немов промінь світла ангельський, біля змученої, розтривоженої, зраненої душі з’являється Він – Капелан! Посланець від Бога впевнено промовляє: «Я – цілитель душевних ран. Я прийшов не просто заспокоїти, а донести справедливого Бога до воїна і повернути, наблизити воїна до Господа.
Бо той, хто захищає рід свій, має бути із Всесильним Всевишнім і Ним благословенний.
Це – виклик Сатані і його поплічникам, ворогам нашим-каїнам. Перший воїн, архистратиг Михаїл переміг змія в ім’я добра і любові та віри. Переможемо і ми, бо з нами Бог. І земля наша дарована Творцем».
ххх
Зал районної центральної бібліотеки, де відбувається засідання «круглого столу» «Церква. Україна. Перемога!», переповнений. За головним столом – священики УПЦ КП у військовому камуфляжі з орденами і медалями на грудях. Вони – істинні ковалі духовного, патріотичного і морального духу солдата на фронті, де кулі ворожі смерть несуть, і тут, в тилу, де війна невидима, але не менше жорстока.
Зустріч капеланів Ковельського осередку ГО «Військові капелани Волині» не випадкова. Потрібно серед хаосу подій, фактів і морального занепаду та навіть смертей поглянути на пройдений шлях, оцінити зроблене, поділитись досвідом і визначитись на майбутнє.
Скажу відверто: всі присутні у залі бібліотеки ловили кожне слово капеланів та волонтерів. Тут лунала оголена, пекуча правда про війну і нашу дійсність. Ще й ще раз було наголошено, що війна точиться не тільки на Сході країни, вона присутня у наших душах тут, на Ковельщині і Волині. І після перемоги (а вона буде!) ми приречені відчувати її вплив на наше життя десятки років і на кожному кроці.
Згадали виступаючі про жахливі картини війни в зоні бойових дій. Так само тривожиться серце, коли чуєш і розумієш, що чоловік до війни і воїн після – це зовсім інші люди. Ми обурюємось терактами в країні, але це наслідки війни. Потяг демобілізованого воїна до алкоголю, суїциду, руйнація сімейних стосунків – це теж війна. А скільки ми чуємо про цинізм і бездушність влади? Запитаймо себе: чому ми не вітаємось (як в Америці): «Дякуємо що нас захистили». Чому суспільство не створює культ національного героя-ветерана АТО?
Наголошувалось, що потрібна відповідна підготовка капеланів, адже на фронті воюють солдати різних конфесій та релігійних течій. А ще – школа. Має проходити і релігійно-патріотичне виховання, і разом з тим – військова підготовка.
Мали місце застереження, що капелан, як духівник, не повинен у себе впускати всі рани і жахіття війни – інакше й найміцніша гілка може зламатися. Тому потрібно дивитися реально на речі і вміти самозахищатися. Разом з тим, капелан має бути обізнаним із азами першої медичної допомоги в умовах бойових дій (зробити укол, перев’язати, накласти шини тощо).
Виступи капеланів та волонтерів перепліталися із душевно-патріотичними піснями. Акордом фіналу став кінофільм про перебування капеланів та волонтерів в зоні АТО.
ххх
Маємо озвучити тих, хто взяв участь у духовно-патріотичному дійстві. Це – протоієрей Матвій Олійник (смт Люблинець), головний організатор і натхненник зустрічі і, як висловився волонтер Іван Буряк: «Йому – народна подяка, бо він стержень духовного життя громади, який зближує і об’єднує всіх»; прот. Роман Скірак (смт Шацьк); прот. Станіслав Безпалов (м. Ковель); прот. Олександр
Добровольський (с. Кричевичі); Михайло Бучак (с. Княгининок), головний капелан Волині та інші.
На «круглому столі» слово мали декан Ковельського міського деканату УПЦ КП о. Анатолій Александрук та декан районного деканату УПЦ КП о. Іоан Бонис. Приємно було бачити і чути представників районної влади – Андрія Броїла, голову районної ради та Романа Кульцмана, першого заступника голови райдержадміністрації. Своє бачення проблем капеланства і волонтерства висловили о. Іван Оринчак, о. Сергій Лівончук, Ігор Верчук, голова волонтерської організації «Вбережу», Людмила Савіна (волонтер, ГО «Велика ідея»); Іван Буряк та Ігор Воробей (волонтери, Люблинець) та інші.
Слід добре слово сказати про працівників центральної районної бібліотеки, її директора Галину Божик, які надавали та організовували практичну допомогу фронту і разом з тим активно проводять патріотично-просвітницькі заходи. За цю корисну та плідну діяльність від громадської організації «Військові капелани Волині» – Почесна грамота. Заслужено!
Відбулося 40 ротацій капеланів Волині в зоні АТО. 25 грудня – новий вояж на Схід і капеланів, і волонтерів. Це ще один крок до Перемоги. До уваги читачів подаємо телефони організаторів поїздки:
о. Матвій – 0977684008;
о. Роман – 0673556043;
о. Станіслав – 0969975919.
Вони просять усіх небайдужих долучитися щирою молитвою і добром до нової поїздки на Схід.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: учасники засідання «круглого столу» «Церква. Україна. Перемога!».
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Капелани – цілителі душевних ран
Зустріч капеланів Ковельського осередку ГО «Військові капелани Волині» не випадкова. Потрібно серед хаосу подій, фактів і морального занепаду та навіть смертей поглянути на пройдений шлях, оцінити зроблене, поділитись досвідом і визначитись на майбутнє.
Добровольський (с. Кричевичі); Михайло Бучак (с. Княгининок), головний капелан Волині та інші.
Залишити коментар