Повідомлення в номер / З Божим благословенням

"Блаженні милостиві, 

бо вони

помилувані будуть" 

(Мт. 5,7).

Чи запитував ти себе, шановний читачу, яка головна прикмета часу в захмареному просторі України сьогодні?

Скажеш: війна, економічний та фінансовий занепад, бідність, корупція, нестабільність і таке інше. І будеш правий!

Не секрет, що названі вище негативні прояви вселяють у наші душі зневіру, байдужість, недовіру до владних структур, депресію, психічні розлади, які впливають не тільки на фізичний стан конкретної людини, а й на загальне здоров'я країни. Мусимо шукати відповідь на запитання часу: а як боротися із кризовими явищами?

Не хочу голослівно пророкувати, але, на мою суб'єктивну думку, для оздоровлення суспільства має діяти потужна професійна, духовна, моральна та психологічна реабілітація. Особливо – в середовищі, де присутнє відлуння війни, де в мирному Ковелі в снах та думках постають картини жорстокої  дійсності із вибухами снарядів та понівеченими людськими тілами, де залишається без відповіді запитання  малого янголятка: "А де мій татко?".

На щастя, все частіше нині з'являється промінчик надії, який, немов весняний пролісок, пробиває сніг до світла. Він промовляє: "Я знаю діагноз і маю ліки для оздоровлення".

Цей промінчик – міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який очолює  Інна Третяк. Звідси нещодавно пролунало: "Небайдужі ковельчани, активісти громадського руху! Організуймо духовну зустріч із воїнами АТО та їхніми сім'ями. Запитаймо і проникнімося їх болями та проблемами". Ця  ініціатива знайшла відгук у багатьох серцях.

Настоятель Свято-Благовіщенського собору о. Василій Мичко із священиками-побратимами першими підтримали цю пропозицію і запропонували конкретну допомогу.

До слова, Свято-Благовіщенський храм споконвіку ніс свою патріотичну і Божественну місію. У далекому ХVІ столітті тут благословляли воїнів-ковельчан, які ішли на захист рідної батьківської землі від бусурманів та інших ворогів. Під час полонізації  20-30-их років ХХ ст. святиня була осередком українства і молитви рідною мовою. На початку 1990-их парафіяни і священики відстояли право на відродження найстарішої у Ковелі церкви і разом з тим були у перших рядах боротьби за Незалежність.

Сьогодні церковна громада в умовах війни не Сході виконує не лише волонтерську, а й не менш важливу духовну реабілітаційну місію.

Поряд із цим осередком  патріотизму, як завжди, на передовій – о. Матвій Олійник, голова ковельського  осередку ГО "Військові капелани Волині", настоятель храму Св. Пантелеймона із Люблинця. Саме він на передовій не раз відчував гіркий запах пороху, знає, що потрібно там для солдата-воїна, а вдома на Ковельщині – для його сім'ї і діток.

Прибули на зустріч волонтери ГО "Зігрій душу" (Анна Лисакова) та ГО "Велика ідея" (Людмила Зубарєва).

Особливо приємно було бачити волонтерку корпусу миру в Україні Кесіді Кремтон. Не забув своїх підопічних військовий комісар Сергій Гладун. Зворушила душі присутніх група підтримки – вояків із Володимира-Волинського.

Більше 30 сімей із дітками прийшли на Різдвяну зустріч до Свято-Благовіщенського собору. Серед них - дружини та дітки загиблих воїнів: Наталія Задорожна та Світлана Кірєєва. Святвечір під назвою "У дружньому колі" швидко перетворився на духовне та душевне дійство.

Найпросторіший у місті молитовний зал храму благословив присутніх на мир, благополуччя та здоров'я Божественними молитвами та піснеспівами чудового церковного хору.

Соколино, до неба злітали колядки та пісні у виконанні хору священиків УПЦ КП не тільки з Ковеля, а й із Старої Вижівки, Люблинця та ін.

Особливо слід відзначити, що у цих піснеспівах були присутні повстанські колядки. Вони не просто зворушили серця присутніх, але й нагадали, що боротьба за омріяну, щасливу Україну триває. Естафетна паличка із знаком волі від повстанців УПА перейшла у надійні руки воїнів АТО.

– Низький уклін воїнам та їхнім сім'ям за те, що вони виконали  і продовжують тут, на місцях, виконувати свій патріотичний обов'язок із захисту рідної землі, яку нам дарував Господь… Єдину нашу матір-Україну не маємо права зрадити, засудити чи від неї вимагати щось. Ми повинні любити її так, як люблять кращі сини народу, що готові віддати своє життя за Батьківщину, – проник у душі присутніх патріотичним словом о. Матвій.

Щирі зичення на адресу сімей "атовців"  лунали з вуст о. Василія Мичка, Інни Третяк, Людмили Зубарєвої, Світлани Лисакової та інших.

Різдвяний святвечір був позначений практичною дією на перспективу. Члени сімей воїнів АТО заповнили анкети, в яких висловлювали свої побажання для подальшої співпраці у вирішенні наболілих проблем.

Особливо важливим бачиться і те, що ініціатори зустрічі здекларували ідею створення у місті Ковелі осередку підтримки сімей воїнів АТО. Гарне починання!

До духовної "страви" доречно вписався "солодкий" стіл для дітей і дорослих. Найменші ішли додому не з порожніми руками, а із різдвяними подарунками.

А ще присутні поласували американським різдвяним пирогом, який приготувала власноруч Кесіді Кремтон, а випікала "прийомна мама" Тетяна Москалик із "сестрою" Олександрою.

Словом, перша духовна реабілітація вдалася. Про це свідчать слова подяки організаторам акції від членів сімей "атовців" та розчулені, емоційні сльозинки на очах.

У милої і чарівної Інни Третяк запитую:

– Різдвяна зустріч засвідчила, що у нас є високопрофесійні священики, які готові до моральної та духовної реабілітації потерпілих від наслідків війни. Але не менш важливим є фізичне та психічне оздоровлення. Яка перспектива?

– Ми маємо чіткий перспективний план. Опрацюємо анкети. Визначимо можливості  фізичної реабілітації у співпраці із МТМО. Будемо залучати професійних психологів.

Думаю, що створений "Осередок допомоги" допоможе нам у цьому.

Мудрість гласить": "Хто йде, той долає шлях". Що ж, щасти Вам на цьому шляху!

Анатолій СЕМЕНЮК.

"Блаженні милостиві,  бо вони

помилувані будуть" 

(Мт. 5,7).

Чи запитував ти себе, шановний читачу, яка головна прикмета часу в захмареному просторі України сьогодні?

Скажеш: війна, економічний та фінансовий занепад, бідність, корупція, нестабільність і таке інше. І будеш правий!

Не секрет, що названі вище негативні прояви вселяють у наші душі зневіру, байдужість, недовіру до владних структур, депресію, психічні розлади, які впливають не тільки на фізичний стан конкретної людини, а й на загальне здоров'я країни. Мусимо шукати відповідь на запитання часу: а як боротися із кризовими явищами?

Не хочу голослівно пророкувати, але, на мою суб'єктивну думку, для оздоровлення суспільства має діяти потужна професійна, духовна, моральна та психологічна реабілітація. Особливо – в середовищі, де присутнє відлуння війни, де в мирному Ковелі в снах та думках постають картини жорстокої  дійсності із вибухами снарядів та понівеченими людськими тілами, де залишається без відповіді запитання  малого янголятка: "А де мій татко?".

На щастя, все частіше нині з'являється промінчик надії, який, немов весняний пролісок, пробиває сніг до світла. Він промовляє: "Я знаю діагноз і маю ліки для оздоровлення".

Цей промінчик – міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який очолює  Інна Третяк. Звідси нещодавно пролунало: "Небайдужі ковельчани, активісти громадського руху! Організуймо духовну зустріч із воїнами АТО та їхніми сім'ями. Запитаймо і проникнімося їх болями та проблемами". Ця  ініціатива знайшла відгук у багатьох серцях.

Настоятель Свято-Благовіщенського собору о. Василій Мичко із священиками-побратимами першими підтримали цю пропозицію і запропонували конкретну допомогу.

До слова, Свято-Благовіщенський храм споконвіку ніс свою патріотичну і Божественну місію. У далекому ХVІ столітті тут благословляли воїнів-ковельчан, які ішли на захист рідної батьківської землі від бусурманів та інших ворогів. Під час полонізації  20-30-их років ХХ ст. святиня була осередком українства і молитви рідною мовою. На початку 1990-их парафіяни і священики відстояли право на відродження найстарішої у Ковелі церкви і разом з тим були у перших рядах боротьби за Незалежність.

Сьогодні церковна громада в умовах війни не Сході виконує не лише волонтерську, а й не менш важливу духовну реабілітаційну місію.

Поряд із цим осередком  патріотизму, як завжди, на передовій – о. Матвій Олійник, голова ковельського  осередку ГО "Військові капелани Волині", настоятель храму Св. Пантелеймона із Люблинця. Саме він на передовій не раз відчував гіркий запах пороху, знає, що потрібно там для солдата-воїна, а вдома на Ковельщині – для його сім'ї і діток.

Прибули на зустріч волонтери ГО "Зігрій душу" (Анна Лисакова) та ГО "Велика ідея" (Людмила Зубарєва).

Особливо приємно було бачити волонтерку корпусу миру в Україні Кесіді Кремтон. Не забув своїх підопічних військовий комісар Сергій Гладун. Зворушила душі присутніх група підтримки – вояків із Володимира-Волинського.

Більше 30 сімей із дітками прийшли на Різдвяну зустріч до Свято-Благовіщенського собору. Серед них - дружини та дітки загиблих воїнів: Наталія Задорожна та Світлана Кірєєва. Святвечір під назвою "У дружньому колі" швидко перетворився на духовне та душевне дійство.

Найпросторіший у місті молитовний зал храму благословив присутніх на мир, благополуччя та здоров'я Божественними молитвами та піснеспівами чудового церковного хору.

Соколино, до неба злітали колядки та пісні у виконанні хору священиків УПЦ КП не тільки з Ковеля, а й із Старої Вижівки, Люблинця та ін.

Особливо слід відзначити, що у цих піснеспівах були присутні повстанські колядки. Вони не просто зворушили серця присутніх, але й нагадали, що боротьба за омріяну, щасливу Україну триває. Естафетна паличка із знаком волі від повстанців УПА перейшла у надійні руки воїнів АТО.

– Низький уклін воїнам та їхнім сім'ям за те, що вони виконали  і продовжують тут, на місцях, виконувати свій патріотичний обов'язок із захисту рідної землі, яку нам дарував Господь… Єдину нашу матір-Україну не маємо права зрадити, засудити чи від неї вимагати щось. Ми повинні любити її так, як люблять кращі сини народу, що готові віддати своє життя за Батьківщину, – проник у душі присутніх патріотичним словом о. Матвій.

Щирі зичення на адресу сімей "атовців"  лунали з вуст о. Василія Мичка, Інни Третяк, Людмили Зубарєвої, Світлани Лисакової та інших.

Різдвяний святвечір був позначений практичною дією на перспективу. Члени сімей воїнів АТО заповнили анкети, в яких висловлювали свої побажання для подальшої співпраці у вирішенні наболілих проблем.

Особливо важливим бачиться і те, що ініціатори зустрічі здекларували ідею створення у місті Ковелі осередку підтримки сімей воїнів АТО. Гарне починання!

До духовної "страви" доречно вписався "солодкий" стіл для дітей і дорослих. Найменші ішли додому не з порожніми руками, а із різдвяними подарунками.

А ще присутні поласували американським різдвяним пирогом, який приготувала власноруч Кесіді Кремтон, а випікала "прийомна мама" Тетяна Москалик із "сестрою" Олександрою.

Словом, перша духовна реабілітація вдалася. Про це свідчать слова подяки організаторам акції від членів сімей "атовців" та розчулені, емоційні сльозинки на очах.

У милої і чарівної Інни Третяк запитую:

– Різдвяна зустріч засвідчила, що у нас є високопрофесійні священики, які готові до моральної та духовної реабілітації потерпілих від наслідків війни. Але не менш важливим є фізичне та психічне оздоровлення. Яка перспектива?

– Ми маємо чіткий перспективний план. Опрацюємо анкети. Визначимо можливості  фізичної реабілітації у співпраці із МТМО. Будемо залучати професійних психологів.

Думаю, що створений "Осередок допомоги" допоможе нам у цьому.

Мудрість гласить": "Хто йде, той долає шлях". Що ж, щасти Вам на цьому шляху!