Повідомлення в номер /

Народний аматорський фольклорний гурт "Намисто" сьогодні відзначає день народження. 9 років тому його керівник Наталія Гончар  здійснила свою давню мрію. Вона зібрала навколо себе найпривабливіших, найталановитіших, закоханих в творчість  ковельчанок, своїх “намистинок”… 

Уже через чотири роки колективу було присвоєно звання "народний". Без "Намиста" тепер важко уявити мистецьку палітру Ковеля. Його виступи завжди вражають, вони – емоційні, щирі, позитивні, справжні. 

Аби більше довідатись про творчий процес, чим живуть, про що мріють, що привело кожну з учасниць у "Намисто", побували в них на репетиції. Щоправда, застати всіх не вдалося, – дехто був зайнятий своїми справами, які перенести  ніяк неможливо. Адже одна з них – Олена Палкіна саме в цей день брала шлюб  (до слова, у 2017 р. у колективі був справжній  бум – зіграли півдесятка весіль!).  А ще взнаки дались Різдвяні свята. Багато ковельчан запрошувало "Намисто" поколядувати, принести у дім на весь рік мелодію щастя і добра. 

Про дівчат…

 "Намисто" об'єднало різних за характером, віком і родом занять людей, але з непереборним прагненням донести до глядача неповторну красу віками надбаного поліського фольклору. Сьогодні у колективі 13 учасниць. Магічне число! Хтось прийшов сюди нещодавно, а хтось пам'ятає перші виступи і репетиції. 

Наймолодша учасниця Катерина Андросюк розповідає, що не так давно у "Намисті": "Співаю тут лише три роки. Прийняли  дуже тепло, гостинно, щиро. Хоча моя робота абсолютно не пов'язана з творчістю, але це ніяк не заважає, а навпаки – то для мене тепер невід'ємна частинка життя".

До розмови доєднується Ірина Лукашик. Каже, що два роки в колективі, хоча планувала потрапити раніше, бо обожнює співати змалечку. На її думку, це у неї родинне. І тут Ірина повідала, що це саме  її  прапрабаба Варка співала Лесі Українці. З її вуст наша знаменита землячка записала 120 творів. 

"Так склалось, що я ще й працювала в музеї поетеси в Колодяжному і перечитала їх. Багато з цих пісень – загальновідомі. Ми їх і тепер наспівуємо. Але це так хвилююче знати, що твої рідні спілкувались з історичними постатями", – ділиться  думками Ірина.

В Анастасії Данилюк своя історія, вона, так би мовити, старожил: "Прийшла в травні, майже відразу після  створення гурту. Мене забрала Наталка Самчинська – ми разом з нею колись співали у "Передзвоні" (фольклорний гурт, який був у Ковелі у 2000-х роках). Я відразу погодилась, бо без народної пісні не уявляю свого життя. Я ще тоді навчалась в школі, а згодом і поступила у вуз на факультет фольклористики. І отримала диплом  керівника фольклорного ансамблю".

"Я теж з перших днів у "Намисті", – пригадує Світлана Кисляк. – Завжди прагну бути з колективом. Тут виросла моя донечка. Приходила з нею на репетиції. Всі її забавляли. Можна сказати, вона виховувалась на нашому українському фолькльорі, з музикою. Зараз уже і сама співає".

Наталія Гончар говорить, що всі дівчата у неї особливі. Відчувається, що "Намисто" для них близьке і рідне. У декого кардинально змінилось життя з часу створення колективу. Як до прикладу, Софія Закацура, співаючи у "Намисті", вийшла заміж, народила двоє діток. Але сімейні турботи аж ніяк не стали на заваді захопленню. Ще одна мама Тетяна Шуляк теж виховує донечку і разом співає. Радо приймаємо і нові таланти. Нещодавно до нас приєднались сестри  Оля і Аня Музики та Альона Малюга-Мельникова.

За дев'ять років склад "Намиста" дещо змінився. Хтось поїхав з міста, а хтось і з країни. Зокрема, саме завдяки колективу одна з його учасниць зустріла своє кохання і зараз мешкає у Польщі – це Наталка Собєцка (Самчинська). 

Ми поцікавились, що для неї цей гурт. Ось що вона написала: "Намагалась не пропускати жодної репетиції, жодного концерту, завжди знаходила можливість "летіти" до "Намиста". І не тому, що так треба, а тому, що я це люблю. Гурт став невід'ємною частиною мого життя, а в один з моментів змінив його на 180 градусів. Під час гастролей в Польщі, сама того не сподіваючись, я "наспівала" собі чоловіка. Зараз  живу в Польщі. 

І  немає що приховувати, нині мені дуже бракує дівчат. Проте  я й на відстані слідкую та щиро радію досягненням і здобуткам нашої співочої родини, адже ми й до сьогодні не втрачаємо контакту. А влітку, навіть, вдалось поїхати разом до Німеччини. Щиро вітаю колектив з днем народження і бажаю продовжувати в тому ж дусі, відроджувати фольклор та закохувати у нього оточуючих".

Про атмосферу…

Дівчата в унісон говорять: "У нас по-справжньому добре, весело, емоційно. Тут всі один одного підтримують. Кожен є індивідуальністю, кожен презентує цей колектив якось по-своєму, додає свою "приправу" у нашу спільну і смачну "страву", яку пропонуємо скуштувати глядачам".

"Всі зі своїми проблемами, характерами, але дружно рука в руку. От так і виходить у нас – по-сімейному. Інколи прийдемо на репетицію і не можемо наговоритись. Але тут  наша Наталія  каже: "А співати ми будемо?", – оповідає про будні гурту його перший голос і солістка Анастасія Данилюк.

І як часто любить повторювати керівник: "Мої дівчата – це мої намистинки. Всі різні, але всі прекрасні і багатогранні".

Про репертуар…

Театралізована форма концертних виступів, яскраві традиційні, автентичні народні костюми, наслідування і сценічне втілення народних пісенних традицій – все це надає молодіжному колективу  неповторного, самобутнього колориту. Фольклор – це особливий вид творчості. І тут важливо знайти свою індивідуальність, вибрати правильно репертуар. Хто був хоча б раз на концерті "Намиста", помітив, що дівчата часто поєднують пісні з танцями. Вони  прагнуть глядачів теж зробити повноправними учасниками дійства. І воно тоді набуває  якоїсь магічної чарівності. 

Звісно, найбільше переймається пісенними надбаннями керівник. Як відомо,  Наталія Гончар закінчила Рівненський інститут культури,  і з тих часів має неабиякий запас творів. А ще родом вона з співочого краю, уся її родина співає.

Дівчата і зараз записують при нагоді давні українські пісні. Настя каже, що на захист диплому з "Намистом" підготували окрему програму – обряд "Збирання ягід": "У Камінь-Каширському районі я знайшла таку бабусю, яка наспівала "ягідні" пісні. І з дівчатами ми їх вивчили. У Києві всі були в   захопленні. Казали, ви такі “живі” приїхали. У нас вийшло не театралізовано, награно, а  дуже все природно. Таке враження, що ми привезли частинку нашої рідної Волині. У Ковелі ще поки ми не представляли цю програму, але плануємо ближче до літа".

У репертуарі колективу дуже багато пісень, їх уже й важко порахувати – це колядки, щедрівки, веснянки, купальські, обжинкові, весільні.

Фольклор більше виконують акапельно, але веселі твори краще звучать під гармошку. Запрошують наших ковельських музикантів підіграти. У давні часи дівчата теж виходили на гуляння і там співали.

Використовують й інші музичні інструменти, які додають колориту  виступам. У когось краще виходить на ложках, хтось любить задавати ритм бубном – це фішка Ірини Липовської та Світлани Кисляк. Люда Іванова – "майстер –рубель". Це її інструмент. Багатьом він заважає при співі, а їй з ним комфортно. Нещодавно з'явились новинки – трещітки…

Костюми…

Костюми для фольклорного гурту  – це неодмінний атрибут.  Пошити із сучасної тканини їх складно. Якщо зі спідницею ще щось і можна придумати, вважають дівчата, то сорочку нереально автентичну створити, бо це і полотно старовинне має бути, і вишивка. У них зовсім інший крій. Це все ручна робота. Від "а" до "я".

У кожного своє сценічне вбрання. Насті сорочку знайшла бабуся в селі, Ірині подарувала її знайома, спідницю їй презентувала бабуся чоловіка. Подбала про образи для своїх “намистинок” керівник. У своєму селі віднайшла чимало стародавніх сорочок.

Настя каже, що Ірині неймовірно пощастило. Зазвичай, наші  бабусі не хочуть розлучатись із вишиванками і  бережуть їх як  реліквію, згадку про молодість. 

– Коли записувала "ягідні” пісні  і побачила в цієї жінки сорочки, пропонувала їх викупити, а вона   не погодилась. Ти ж мене, дитинко, зрозумій, вони мені дуже дорогі…

Якщо заглянути в  інтернет, то давні сорочки коштують чимало. Особливо ціняться ті, яким по 100-150 років. 

А якось  Наталія була в гостях у своєї подруги, а та вишитим старовинним рушником посуд перетирала. Наталія як побачила, то була приголомшена і одразу вигукнула: "Ти що робиш? Віддай їх краще нам". Галина Ліпич (так звати власницю цього скарбу) багато рушників віддала дівчатам, з яких вони зробили фартушки. Це вони такий вихід знайшли, бо дуже мало збереглось цього елементу одягу… Можливо,  він  не зовсім такий, як був у давнину, це не оригінал. Але дивиться досить гарно. А Галина Володимирівна  дівчатам презентувала ще й три автентичні сорочки, які привезла зі свого села. А одна з “намистинок” – Ірина Липовська приводить все це до ладу. Вона, крім того, що співає, є ще і власним дизайнером-костюмером "Намиста".

Про гастролі…

Колектив досить часто подорожує. Його чекають в інших країнах, на фестивалях. Якось  "Намисто" виступало перед гостями з міст-партнерів. Давній друг Ковеля Міхаель Хааке, який мешкає у далекому німецькому Вальсроде, так був зачарований концертом, що одразу запросив дівчат до себе. Влітку гурт взяв участь у заходах з нагоди 25-річчя співпраці між нашими містами. А одна з місцевих газет написала, що це був найкращий виступ у них в нинішньому році.

З радістю зустрічають самобутніх й талановитих ковельчанок у Польщі. Їм аплодували мешканці Легіонова, Бабошева, Ленчни, Влодави, Холма.

А скільки нагород уже на їхньому рахунку!  З кожного фестивалю, конкурсу дівчата привозять чергову відзнаку.

Про керівника 

і побажання для колективу...

"Намисто" – це шквальний вітер енергії і позитиву. Мабуть, неабияка заслуга у цьому керівника Наталії Гончар. Саме вона задає тон цій жіночій компанії. Вона – беззаперечний лідер  гурту і та   неймовірна сила, яка беззупину крутить цей вітряк українського фольклору.

Гурт має багато прихильників і шанувальників своєї творчості. І ми вирішили запитати, які він викликає у них асоціації і, звичайно, висловити кілька побажань у святковий день.

Ігор ПРОКОПІВ, заступник міського голови:

– На мою думку, це один з кращих колективів на Волині. Дівчата  є бажаними гостями на наших загальноміських заходах. Вони  неперевершені і талановиті.  Уміють створити чудову атмосферу, додати настрою. Дуже радує, що є молодь у складі гурту. Спасибі їм за популяризацію українського мистецтва! Зичу їм творчих успіхів.

Пітра ХААКЕ, член благодійного товариства "Допомога дітям Ковеля" (м. Вальсроде):

– Зустріч з "Намистом" – це для нас завжди свято. Ми познайомились не так давно, але таке враження, що знаємо один одного все життя. А Наталія Гончар – це жінка-вогонь. Вона особлива. Ми дуже раді, що "Намисто" погодилось приїхати в Німеччину. Дякуємо їм за неймовірні хвилини спілкування. Щиро бажаю кожній добра і щастя!

Тетяна Середюк, директор Палацу учнівської молоді:

– Вони мені найкращі у нашому місті. Молодість, добро, радість. У них є родзинка. Вони вміють донести фольклор, передати, як колись було. Роблять це цікаво. Хочеться, щоб вони ще більше радували нас своїм неповторним  мистецтвом. Хай таланить завжди та в усьому!

Томаш БЛАЩИК, працівник міської ради м. Ленчни (Польща):

– За 12 років співпраці з Ковелем колектив "Намисто" кілька разів гостював у нашому місті. Вони виступали на сцені ярмарку Ленчни у рамках нашого Дня міста. Були  у нас і на фестивалі вуличних музик. Репертуар, музика і спів "Намиста" є чудовим прикладом прекрасної української культури. Неймовірно артистично вони передають традиції, фольклор і культуру Волині. Щоразу, коли  спостерігаю за їх номерами, отримую незабутні враження. Я захоплююсь їх талантом, творчістю, співом, музикою, їх чарівними костюмами. Я захоплююсь тим, що роблять мої друзі з міста Ковеля, міста, яке в моєму серці.

Руслана СЕМЕРЕЙ.

НА ЗНІМКАХ: будні і свята народного аматорського фольклорного гурту "Намисто"; нагороди колективу.

Фото з архіву 

гурту “Намисто”.

Народний аматорський фольклорний гурт "Намисто" сьогодні відзначає день народження. 9 років тому його керівник Наталія Гончар  здійснила свою давню мрію. Вона зібрала навколо себе найпривабливіших, найталановитіших, закоханих в творчість  ковельчанок, своїх “намистинок”… 

Уже через чотири роки колективу було присвоєно звання "народний". Без "Намиста" тепер важко уявити мистецьку палітру Ковеля. Його виступи завжди вражають, вони – емоційні, щирі, позитивні, справжні. 

Аби більше довідатись про творчий процес, чим живуть, про що мріють, що привело кожну з учасниць у "Намисто", побували в них на репетиції. Щоправда, застати всіх не вдалося, – дехто був зайнятий своїми справами, які перенести  ніяк неможливо. Адже одна з них – Олена Палкіна саме в цей день брала шлюб  (до слова, у 2017 р. у колективі був справжній  бум – зіграли півдесятка весіль!).  А ще взнаки дались Різдвяні свята. Багато ковельчан запрошувало "Намисто" поколядувати, принести у дім на весь рік мелодію щастя і добра. 

 "Намисто" об'єднало різних за характером, віком і родом занять людей, але з непереборним прагненням донести до глядача неповторну красу віками надбаного поліського фольклору. Сьогодні у колективі 13 учасниць. Магічне число! Хтось прийшов сюди нещодавно, а хтось пам'ятає перші виступи і репетиції. 

Наймолодша учасниця Катерина Андросюк розповідає, що не так давно у "Намисті": "Співаю тут лише три роки. Прийняли  дуже тепло, гостинно, щиро. Хоча моя робота абсолютно не пов'язана з творчістю, але це ніяк не заважає, а навпаки – то для мене тепер невід'ємна частинка життя".

До розмови доєднується Ірина Лукашик. Каже, що два роки в колективі, хоча планувала потрапити раніше, бо обожнює співати змалечку. На її думку, це у неї родинне. І тут Ірина повідала, що це саме  її  прапрабаба Варка співала Лесі Українці. З її вуст наша знаменита землячка записала 120 творів. 

"Так склалось, що я ще й працювала в музеї поетеси в Колодяжному і перечитала їх. Багато з цих пісень – загальновідомі. Ми їх і тепер наспівуємо. Але це так хвилююче знати, що твої рідні спілкувались з історичними постатями", – ділиться  думками Ірина.

В Анастасії Данилюк своя історія, вона, так би мовити, старожил: "Прийшла в травні, майже відразу після  створення гурту. Мене забрала Наталка Самчинська – ми разом з нею колись співали у "Передзвоні" (фольклорний гурт, який був у Ковелі у 2000-х роках). Я відразу погодилась, бо без народної пісні не уявляю свого життя. Я ще тоді навчалась в школі, а згодом і поступила у вуз на факультет фольклористики. І отримала диплом  керівника фольклорного ансамблю".

"Я теж з перших днів у "Намисті", – пригадує Світлана Кисляк. – Завжди прагну бути з колективом. Тут виросла моя донечка. Приходила з нею на репетиції. Всі її забавляли. Можна сказати, вона виховувалась на нашому українському фолькльорі, з музикою. Зараз уже і сама співає".

Наталія Гончар говорить, що всі дівчата у неї особливі. Відчувається, що "Намисто" для них близьке і рідне. У декого кардинально змінилось життя з часу створення колективу. Як до прикладу, Софія Закацура, співаючи у "Намисті", вийшла заміж, народила двоє діток. Але сімейні турботи аж ніяк не стали на заваді захопленню. Ще одна мама Тетяна Шуляк теж виховує донечку і разом співає. Радо приймаємо і нові таланти. Нещодавно до нас приєднались сестри  Оля і Аня Музики та Альона Малюга-Мельникова.

За дев'ять років склад "Намиста" дещо змінився. Хтось поїхав з міста, а хтось і з країни. Зокрема, саме завдяки колективу одна з його учасниць зустріла своє кохання і зараз мешкає у Польщі – це Наталка Собєцка (Самчинська). 

Ми поцікавились, що для неї цей гурт. Ось що вона написала: "Намагалась не пропускати жодної репетиції, жодного концерту, завжди знаходила можливість "летіти" до "Намиста". І не тому, що так треба, а тому, що я це люблю. Гурт став невід'ємною частиною мого життя, а в один з моментів змінив його на 180 градусів. Під час гастролей в Польщі, сама того не сподіваючись, я "наспівала" собі чоловіка. Зараз  живу в Польщі. 

І  немає що приховувати, нині мені дуже бракує дівчат. Проте  я й на відстані слідкую та щиро радію досягненням і здобуткам нашої співочої родини, адже ми й до сьогодні не втрачаємо контакту. А влітку, навіть, вдалось поїхати разом до Німеччини. Щиро вітаю колектив з днем народження і бажаю продовжувати в тому ж дусі, відроджувати фольклор та закохувати у нього оточуючих".

Про атмосферу…

Дівчата в унісон говорять: "У нас по-справжньому добре, весело, емоційно. Тут всі один одного підтримують. Кожен є індивідуальністю, кожен презентує цей колектив якось по-своєму, додає свою "приправу" у нашу спільну і смачну "страву", яку пропонуємо скуштувати глядачам".

"Всі зі своїми проблемами, характерами, але дружно рука в руку. От так і виходить у нас – по-сімейному. Інколи прийдемо на репетицію і не можемо наговоритись. Але тут  наша Наталія  каже: "А співати ми будемо?", – оповідає про будні гурту його перший голос і солістка Анастасія Данилюк.

І як часто любить повторювати керівник: "Мої дівчата – це мої намистинки. Всі різні, але всі прекрасні і багатогранні".

Театралізована форма концертних виступів, яскраві традиційні, автентичні народні костюми, наслідування і сценічне втілення народних пісенних традицій – все це надає молодіжному колективу  неповторного, самобутнього колориту. Фольклор – це особливий вид творчості. І тут важливо знайти свою індивідуальність, вибрати правильно репертуар. Хто був хоча б раз на концерті "Намиста", помітив, що дівчата часто поєднують пісні з танцями. Вони  прагнуть глядачів теж зробити повноправними учасниками дійства. І воно тоді набуває  якоїсь магічної чарівності. 

Звісно, найбільше переймається пісенними надбаннями керівник. Як відомо,  Наталія Гончар закінчила Рівненський інститут культури,  і з тих часів має неабиякий запас творів. А ще родом вона з співочого краю, уся її родина співає.

Дівчата і зараз записують при нагоді давні українські пісні. Настя каже, що на захист диплому з "Намистом" підготували окрему програму – обряд "Збирання ягід": "У Камінь-Каширському районі я знайшла таку бабусю, яка наспівала "ягідні" пісні. І з дівчатами ми їх вивчили. У Києві всі були в   захопленні. Казали, ви такі “живі” приїхали. У нас вийшло не театралізовано, награно, а  дуже все природно. Таке враження, що ми привезли частинку нашої рідної Волині. У Ковелі ще поки ми не представляли цю програму, але плануємо ближче до літа".

У репертуарі колективу дуже багато пісень, їх уже й важко порахувати – це колядки, щедрівки, веснянки, купальські, обжинкові, весільні.

Фольклор більше виконують акапельно, але веселі твори краще звучать під гармошку. Запрошують наших ковельських музикантів підіграти. У давні часи дівчата теж виходили на гуляння і там співали.

Використовують й інші музичні інструменти, які додають колориту  виступам. У когось краще виходить на ложках, хтось любить задавати ритм бубном – це фішка Ірини Липовської та Світлани Кисляк. Люда Іванова – "майстер –рубель". Це її інструмент. Багатьом він заважає при співі, а їй з ним комфортно. Нещодавно з'явились новинки – трещітки…

Костюми для фольклорного гурту  – це неодмінний атрибут.  Пошити із сучасної тканини їх складно. Якщо зі спідницею ще щось іможна придумати, вважають дівчата, то сорочку нереально автентичну створити, бо це і полотно старовинне має бути, і вишивка. У них зовсім інший крій. Це все ручна робота. Від "а" до "я".

У кожного своє сценічне вбрання. Насті сорочку знайшла бабуся в селі, Ірині подарувала її знайома, спідницю їй презентувала бабуся чоловіка. Подбала про образи для своїх “намистинок” керівник. У своєму селі віднайшла чимало стародавніх сорочок.

Настя каже, що Ірині неймовірно пощастило. Зазвичай, наші  бабусі не хочуть розлучатись із вишиванками і  бережуть їх як  реліквію, згадку про молодість. 

– Коли записувала "ягідні” пісні  і побачила в цієї жінки сорочки, пропонувала їх викупити, а вона   не погодилась. Ти ж мене, дитинко, зрозумій, вони мені дуже дорогі…

Якщо заглянути в  інтернет, то давні сорочки коштують чимало. Особливо ціняться ті, яким по 100-150 років. 

А якось  Наталія була в гостях у своєї подруги, а та вишитим старовинним рушником посуд перетирала. Наталія як побачила, то була приголомшена і одразу вигукнула: "Ти що робиш? Віддай їх краще нам". Галина Ліпич (так звати власницю цього скарбу) багато рушників віддала дівчатам, з яких вони зробили фартушки. Це вони такий вихід знайшли, бо дуже мало збереглось цього елементу одягу… Можливо,  він  не зовсім такий, як був у давнину, це не оригінал. Але дивиться досить гарно. А Галина Володимирівна  дівчатам презентувала ще й три автентичні сорочки, які привезла зі свого села. А одна з “намистинок” – Ірина Липовська приводить все це до ладу. Вона, крім того, що співає, є ще і власним дизайнером-костюмером "Намиста".

Колектив досить часто подорожує. Його чекають в інших країнах, на фестивалях. Якось  "Намисто" виступало перед гостями з міст-партнерів. Давній друг Ковеля Міхаель Хааке, який мешкає у далекому німецькому Вальсроде, так був зачарований концертом, що одразу запросив дівчат до себе. Влітку гурт взяв участь у заходах з нагоди 25-річчя співпраці між нашими містами. А одна з місцевих газет написала, що це був найкращий виступ у них в нинішньому році.

З радістю зустрічають самобутніх й талановитих ковельчанок у Польщі. Їм аплодували мешканці Легіонова, Бабошева, Ленчни, Влодави, Холма.

А скільки нагород уже на їхньому рахунку!  З кожного фестивалю, конкурсу дівчата привозять чергову відзнаку.

Про керівника 

і побажання для колективу...

"Намисто" – це шквальний вітер енергії і позитиву. Мабуть, неабияка заслуга у цьому керівника Наталії Гончар. Саме вона задає тон цій жіночій компанії. Вона – беззаперечний лідер  гурту і та   неймовірна сила, яка беззупину крутить цей вітряк українського фольклору.

Гурт має багато прихильників і шанувальників своєї творчості. І ми вирішили запитати, які він викликає у них асоціації і, звичайно, висловити кілька побажань у святковий день.

Ігор ПРОКОПІВ, заступник міського голови:

– На мою думку, це один з кращих колективів на Волині. Дівчата  є бажаними гостями на наших загальноміських заходах. Вони  неперевершені і талановиті.  Уміють створити чудову атмосферу, додати настрою. Дуже радує, що є молодь у складі гурту. Спасибі їм за популяризацію українського мистецтва! Зичу їм творчих успіхів.

Пітра ХААКЕ, член благодійного товариства "Допомога дітям Ковеля" (м. Вальсроде):

– Зустріч з "Намистом" – це для нас завжди свято. Ми познайомились не так давно, але таке враження, що знаємо один одного все життя. А Наталія Гончар – це жінка-вогонь. Вона особлива. Ми дуже раді, що "Намисто" погодилось приїхати в Німеччину. Дякуємо їм за неймовірні хвилини спілкування. Щиро бажаю кожній добра і щастя!

Тетяна Середюк, директор Палацу учнівської молоді:

– Вони мені найкращі у нашому місті. Молодість, добро, радість. У них є родзинка. Вони вміють донести фольклор, передати, як колись було. Роблять це цікаво. Хочеться, щоб вони ще більше радували нас своїм неповторним  мистецтвом. Хай таланить завжди та в усьому!

Томаш БЛАЩИК, працівник міської ради м. Ленчни (Польща):

– За 12 років співпраці з Ковелем колектив "Намисто" кілька разів гостював у нашому місті. Вони виступали на сцені ярмарку Ленчни у рамках нашого Дня міста. Були  у нас і на фестивалі вуличних музик. Репертуар, музика і спів "Намиста" є чудовим прикладом прекрасної української культури. Неймовірно артистично вони передають традиції, фольклор і культуру Волині. Щоразу, коли  спостерігаю за їх номерами, отримую незабутні враження. Я захоплююсь їх талантом, творчістю, співом, музикою, їх чарівними костюмами. Я захоплююсь тим, що роблять мої друзі з міста Ковеля, міста, яке в моєму серці.

НА ЗНІМКАХ: будні і свята народного аматорського фольклорного гурту "Намисто"; нагороди колективу.

Фото з архіву  гурту “Намисто”.