Повідомлення в номер / Любов і жертовність

Возславмо  землю ковельську! Вона героїчна, благодатна і наповнена духом українства. Той, хто торкався її аури, на ангельських крилах підіймався до творчих висот.

Так сталося з родиною Косачів. Саме тут засіяла зоря Лесі Українки. Як на мене, то ця зоря і сьогодні нам є недосяжною для глибокого її пізнання.

l

В музеї поетеси в Колодяжному 24 лютого ц. р. вкотре зібралися науковці Волині та шанувальники її поезії. В ході  розмови виникла гаряча дискусія з приводу питання: що рухало хворою Лесею – любов чи жертовність? Питання далеко нериторичне. Адже теперішній світ, заповнений війною, гонитвою за матеріальним багатством, жорстокістю і злом, багатьох залишає на роздоріжжі. Куди повернути і куди йти?

І Леся Українка із чистим помислом, із непідкупною переконаністю нам нагадує, що любов – це віддати себе ближньому, а ця віддача і є самопожертвою.

Леся дає нам ключ – "Я маю в серці те, що не вмирає". Вона увібрала в свою душу чисті частиночки тисяч людей, багатих і бідних, добрих і злих, і за посередництвом слова, своїм нескореним духом спрямовує, трансформує їх у наші серця. Хоч не завжди ми у ХХІ столітті повертаємо цей ключ у бік Господніх та життєвих істин.

l

До творчої аури Косачів торкалося багато особистостей. Безпосередньо від Лесі й Олени Пчілки набирався духу  просвітництва гордість Ковельщини, художник-реаліст Андроник Лазарчук.  Знаємо, що Леся в дитинстві мріяла навчитися малювати так, "як Шевченко". Не судилося…

Тому не випадково у світлому виставковому залі музею вперше презентували виставку картин самодіяльного талановитого художника Гаврила Остапенка.

Відомо, що Г. Остапенко часто бував у садибі Косачів і дружив із Миколою Косачем. Для ковельчан ця непересічна особистість цікава і тим, що в 20-30-ті роки минулого століття він працював штатним учителем графічного мистецтва у Ковельській гімназії. І найголовніше – залишив картини, на яких зображений Ковель того часу.

Ось земська лікарня, яка знаходилася на території теперішнього ШЕД-866. Бачимо й Лесин "Білий  домик" у Колодяжному станом на повоєнний 1945 рік. Ще немає солярію, але він такий же милий, світлий серцю дорогий, як і тепер. Художник змалював  капличку на історичному цвинтарі, що по вул. Володимирській. Споруда, на жаль, не збереглася до наших днів.

Очевидці розповідають, що Гаврило Никифорович був завжди серйозним і навіть із студентами – на "Ви". А ось краєвиди Турії і рибалка із вудкою вказують на внутрішній світ митця та його захоплення.

За те, що картини, доведені до ладу, в гарних рамках, підібрані за тематикою, маємо завдячувати нашому земляку Анатолію Силюку, директору Волинського краєзнавчого музею та його науковим співробітникам.

Про життя і творчість Гаврила Остапенка змістовно розповіла Катерина Волох, науковий співробітник музею.

В перерві між виступами лунали задушевні мелодії на гітарі у виконанні Владислава Скрипіна (Ковельська школа мистецтв).

Тішить і те, що у виставковому залі було ніде яблуку впасти – найменші, юні і дорослі із Ковельщини і Луцька насолоджувалися баченим і пізнавали маловідомі факти історії культури нашого "незабутнього" (за Оленою Пчілкою) краю.

Впевнений, що працівники відділу культури міськвиконкому виявлять ініціативу і виставку перемістять у мистецьку галерею Ковеля. Анатолій Силюк готовий сприяти реалізації цього проекту, доповнивши його картинами Андроника Лазарчука.

l

Про прелюдію Лесиного свята, приуроченого до 147-ої річниці  від дня народження поетеси, ми згадували вище. Після презентації виставки  у затишному із магічною аурою конференц-залі відбулося літературно-пісенне дійство.

Зачарував, зворушив серце добре відомий в Україні і на Волині дитячий гурт "Жайворонки" Тетяни Ціхоцької із Луцька.

Світла, лагідна, тепла мелодія лилася, мов весняний чистий струмочок, у душі присутніх. Це якась магія! Пісенне дійство було побудоване на основі народних дитячих пісень, які записувала Леся більше, як 100 років тому. А вони, попри все, виявилися такими сучасними, душевними, мудрими.

Справді, "не вмирає ні пісня, ні душа, ні воля". В нагороду – бурхливі оплески, слова подяки від Ольги Бойко, завідувачки музею. Вона подарувала книги Лесі Українки кожному учаснику хореографічної вистави. Читайте, навчайтесь, співайте…

А затим присутні  поринули у зворушливу і разом з тим драматичну історію із життя Лесі Українки і Климента Квітки. У цих сюжетах частково таїться відповідь на вище згадане питання про жертовність і любов.

Цю життєву драму презентували ведучі Катерина Волох та Оксана Боярчук, а з ними – студенти Луцького коледжу культури та мистецтва імені Ігоря Стравінського.

До цього дійства гарно й доречно долучилися мудрим словом, поетичними рядками та організаційним талантом Анатолій Силюк, Віра Комзюк, Наталія Пушкар, Марія Чашук, Любов Мержвинська та Ольга Бойко. Мав слово і автор цих рядків.

По закінченню пісенно-драматичного дійства присутні (а зал був переповнений) не поспішали покидати світлицю. А це значить, що урочистості зачепили, як кажуть, "за живе" і  проникли в душу кожного: і організаторів, і виконавців, і присутніх. Переконаний, що там, у небесах, Леся зняла терновий вінець і щиро усміхнулася.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Возславмо  землю ковельську! Вона героїчна, благодатна і наповнена духом українства. Той, хто торкався її аури, на ангельських крилах підіймався до творчих висот.

Так сталося з родиною Косачів. Саме тут засіяла зоря Лесі Українки. Як на мене, то ця зоря і сьогодні нам є недосяжною для глибокого її пізнання.

ххх

В музеї поетеси в Колодяжному 24 лютого ц. р. вкотре зібралися науковці Волині та шанувальники її поезії. В ході  розмови виникла гаряча дискусія з приводу питання: що рухало хворою Лесею – любов чи жертовність? Питання далеко нериторичне. Адже теперішній світ, заповнений війною, гонитвою за матеріальним багатством, жорстокістю і злом, багатьох залишає на роздоріжжі. Куди повернути і куди йти?

І Леся Українка із чистим помислом, із непідкупною переконаністю нам нагадує, що любов – це віддати себе ближньому, а ця віддача і є самопожертвою.

Леся дає нам ключ – "Я маю в серці те, що не вмирає". Вона увібрала в свою душу чисті частиночки тисяч людей, багатих і бідних, добрих і злих, і за посередництвом слова, своїм нескореним духом спрямовує, трансформує їх у наші серця. Хоч не завжди ми у ХХІ столітті повертаємо цей ключ у бік Господніх та життєвих істин.

ххх

До творчої аури Косачів торкалося багато особистостей. Безпосередньо від Лесі й Олени Пчілки набирався духу  просвітництва гордість Ковельщини, художник-реаліст Андроник Лазарчук.  Знаємо, що Леся в дитинстві мріяла навчитися малювати так, "як Шевченко". Не судилося…

Тому не випадково у світлому виставковому залі музею вперше презентували виставку картин самодіяльного талановитого художника Гаврила Остапенка.

Відомо, що Г. Остапенко часто бував у садибі Косачів і дружив із Миколою Косачем. Для ковельчан ця непересічна особистість цікава і тим, що в 20-30-ті роки минулого століття він працював штатним учителем графічного мистецтва у Ковельській гімназії. І найголовніше – залишив картини, на яких зображений Ковель того часу.

Ось земська лікарня, яка знаходилася на території теперішнього ШЕД-866. Бачимо й Лесин "Білий  домик" у Колодяжному станом на повоєнний 1945 рік. Ще немає солярію, але він такий же милий, світлий серцю дорогий, як і тепер. Художник змалював  капличку на історичному цвинтарі, що по вул. Володимирській. Споруда, на жаль, не збереглася до наших днів.

Очевидці розповідають, що Гаврило Никифорович був завжди серйозним і навіть із студентами – на "Ви". А ось краєвиди Турії і рибалка із вудкою вказують на внутрішній світ митця та його захоплення.

За те, що картини, доведені до ладу, в гарних рамках, підібрані за тематикою, маємо завдячувати нашому земляку Анатолію Силюку, директору Волинського краєзнавчого музею та його науковим співробітникам.

Про життя і творчість Гаврила Остапенка змістовно розповіла Катерина Волох, науковий співробітник музею.

В перерві між виступами лунали задушевні мелодії на гітарі у виконанні Владислава Скрипіна (Ковельська школа мистецтв).

Тішить і те, що у виставковому залі було ніде яблуку впасти – найменші, юні і дорослі із Ковельщини і Луцька насолоджувалися баченим і пізнавали маловідомі факти історії культури нашого "незабутнього" (за Оленою Пчілкою) краю.

Впевнений, що працівники відділу культури міськвиконкому виявлять ініціативу і виставку перемістять у мистецьку галерею Ковеля. Анатолій Силюк готовий сприяти реалізації цього проекту, доповнивши його картинами Андроника Лазарчука.

ххх

Про прелюдію Лесиного свята, приуроченого до 147-ої річниці  від дня народження поетеси, ми згадували вище. Після презентації виставки  у затишному із магічною аурою конференц-залі відбулося літературно-пісенне дійство.

Зачарував, зворушив серце добре відомий в Україні і на Волині дитячий гурт "Жайворонки" Тетяни Ціхоцької із Луцька.

Світла, лагідна, тепла мелодія лилася, мов весняний чистий струмочок, у душі присутніх. Це якась магія! Пісенне дійство було побудоване на основі народних дитячих пісень, які записувала Леся більше, як 100 років тому. А вони, попри все, виявилися такими сучасними, душевними, мудрими.

Справді, "не вмирає ні пісня, ні душа, ні воля". В нагороду – бурхливі оплески, слова подяки від Ольги Бойко, завідувачки музею. Вона подарувала книги Лесі Українки кожному учаснику хореографічної вистави. Читайте, навчайтесь, співайте…

А затим присутні  поринули у зворушливу і разом з тим драматичну історію із життя Лесі Українки і Климента Квітки. У цих сюжетах частково таїться відповідь на вище згадане питання про жертовність і любов.

Цю життєву драму презентували ведучі Катерина Волох та Оксана Боярчук, а з ними – студенти Луцького коледжу культури та мистецтва імені Ігоря Стравінського.

До цього дійства гарно й доречно долучилися мудрим словом, поетичними рядками та організаційним талантом Анатолій Силюк, Віра Комзюк, Наталія Пушкар, Марія Чашук, Любов Мержвинська та Ольга Бойко. Мав слово і автор цих рядків.

По закінченню пісенно-драматичного дійства присутні (а зал був переповнений) не поспішали покидати світлицю. А це значить, що урочистості зачепили, як кажуть, "за живе" і  проникли в душу кожного: і організаторів, і виконавців, і присутніх. Переконаний, що там, у небесах, Леся зняла терновий вінець і щиро усміхнулася.