Повідомлення в номер / Собача “психологія”

Собак треба поважати. Багато з них є прикладом для наслідування декому з нас, людей.

"Дружок" – сирота дачного масиву прийшов на моє обійстя не випадково. Він шукав тепла, дружби та поживи. Наблизившись на безпечну відстань, насторожено спостерігав за реакцією господаря.

– "Дружок", ти такий славний, гарний, дай погладжу. Поговоримо, – намагався зав'язати дружні контакти я. Але при наближенні "Дружок" швидко відбігав на безпечну відстань. Відомо, що довіра виникає через смачну поживу. Даремно! Мій незнайомець реагував так само, тобто з'їдав мої гостинці, коли я  відходив на 3-4 метри від трапезної миски.

Зазначу, що "Дружок" схожий на інтелігента. Невисокого зросту. Світло-коричневе блискуча шерсть. Добрі очі і хвіст, як "індикатор" довіри, робив рухи, які в перекладі на людську означатиме: "Я вас люблю, але…”. Це "але" було не безпідставне. У "Дружка" якісь варвари обрубали або обрізали вуха. Цей акт насилля  був завданий,  коли песик був маленьким.

Саме той акт став причиною недовіри до людей. Своєю поведінкою "Дружок" мене ніби повчав: "Стережись дурнів!". Бо, справді, з кожним із нас може статися біда, якщо ти не будеш на безпечній відстані від злого телепня.

Невдовзі собачка з'явився зі своєю подружкою, яку я назвав "Сарою".

Мала, вертка, бруднувата, вона сміливо йшла на контакт. Спочатку показувала різні циркові трюки: то повзала по траві, а то переверталася догори, дригала чудернацько лапами. Потому намагалася тертися об мої ноги, хоч цього не особливо дозволяв. Відчувалося, що "Сара" жила колись у сім'ї, де все їй прощали. І тут сміливо заходила у будиночок і вмощувалася на м'якому кріслі.

Гавканням вимагала їжі. Чому "Сара", настирлива і вперта, стала "безхатченком" дачних прерій, невідомо. Можливо, поклик волі привів її у стадо бездомних собак. Не виключаю, що господар за якісь провини просто вигнав з дому. Так чи інакше, запорукою виживання для "Сари" стало правило: "Стукай, і тобі відчинять або нагодують". Хоч її циркові трюки нагадували і про інший закон: "Щоб добре їсти, потрібно працювати". 

Стосунки між "Дружком" і "Сарою" теж підпорядковувались встановленим в природі порядком – сильніший "Дружок" як вожак подану їжу з'їдав першим, а "Сара" – те, що залишалося в мисці.

Собача парочка вміло намагалася завоювати мою довіру. Коли хтось чужий ішов по вулиці, вони бігли до нього і, мов навіжені, гавкотіли. Так само проганяли чужих собак. Хоч подалі від обійстя мирно обнюхували і вилизували один одного. Мовляв, нічого не вдієш – служба є служба. Нічого особистого.

В один прекрасний день "Сара" закохалася і привела в мою сім'ю "Сепаратиста". Так я назвав його за безцеремонність і нахабство. Чорний, як бітумна мастика, гнучкий, як вуж, він безцеремонно йшов на контакт. Улесливо вигинаючи спину та шию, намагався лизнути руку. Навіть робив спроби поцілувати. Його чорні очі світилися злістю, але душа промінилась добротою  і ніби казала: "Бач, я не такий – я добрий".

Це було занадто! Я сердився: "Ідіть звідси геть! У мене нема  можливості годувати всіх собак масиву". Та марно: мої чотирилапі друзі на це все не реагували.

Закон виживання у людському середовищі вимагає знань досконалої стратегії, тактики і практичної психології. Четвероногі мешканці масиву чітко визначили шляхи, де проходить найбільше дачників. Вони вміло привертали увагу до себе: то бігли попереду, радісно вимахуючи хвостами, то обнюхували сумку, то супроводжували до будиночка. 

"Подайте голодному!". Врешті-решт, інстинкт милосердя спрацьовував, і дачник брав смачну кісточку або іншу поживу й годував голодних песиків.

Так на практиці виглядає школа волонтерства, милосердя та доброчинності. Більше того, тут прослідковуються історичні паралелі. Колись, у древні часи, існували на торговельних шляхах так звані "гостинці" (наприклад, на трасі Брест-Володимир-Волинський). Ними рухалося багато люду. Для них існували місця, де можна було відпочити і насититися голодному. Собаки, видно, засвоїли уроки історії. Вони – тонкі психологи.

Хто б не розчулився, коли ваш четвероногий "Дружок", а  з ним "Сара" проводжають автівку аж до виїзду з масиву? Мимоволі ти думаєш: "Я їду додому, де є затишок. Мій пес нагодований і має дім – будку, а ці лишаються тут. Де прихилив голову, там і заснув. Хтось кинув поживу – дякуй долі. Впав з неба колючий мороз – шукай пристанище і надійся, що тебе ніхто не наб'є палицею і не вижене на бездомну холодну вулицю”.

Моє милосердя повертається до мене добром. Буває, що собачки сплять біля мого будиночка, таким чином стережучи його. Влітку ми з "Дружком" та "Сарою" купаємося у ставку – вони гарно навчились плавати. "Сепаратист", хоч і  кохає "Сару", але, буває, пропаде на кілька днів, і  я переживаю. Радію, коли на "торговому" шляху (точніше – шляху милосердя) "Дружок" зустрічає мене.

Часом мені здається, що всі ми такі ж бездомники, не захищені, але чомусь наполегливо  шукаємо любов на небі. Бо там ніби нам має бути краще. А, можливо, варто все земне любити тут, на Землі? Можливо, в цьому – наш порятунок?