Обережно: політикаУ період первісно-общинного ладу, як нам відомо, панувала магія. Середньовіччя заповнювало душі релігією. У теперішній час володарює світом політика.
Якщо шамани, жерці, волхви вгамовували неспокійний люд і регулювали природні явища та оберігали владичицю-природу, то священнослужителі намагались очищати душу від зла, заповнювати її любов’ю та милосердям.
ХХІ століття, мов злий пес, що зірвався з ланцюга, заразився вірусом політики і безжалісно нищить у душах омріяну любов, доброчинність і… природу.
Деякі політики – це жерці від диявола, які безповоротно тягнуть людство до безодні.
Фахівці-психологи стверджують, що найбільш небезпечно заразитися вірусом азартних ігор.
Політика – це і є азартне ігрище. В ту бісівську круговерть втягують простих людей гіпнозом, навіюванням, пропагандою і грішми.
Знаю: мені дорікнуть – у нас демократія, і без політики аж ніяк. Сама система передбачає азартні перегони (як на іподромі), де на переможця чекають високі винагороди. І в кінцевому результаті ти сам обираєш свого фаворита. А раз ставки на вагу золота, то й ціна їм відповідна.
Нещодавно у невеликому українському містечку молодик вбив продавчиню. Причина? Різниця в поглядах на сучасну політику і сучасних політиків.
А скільки розстріляно на Майдані? Не сотня, а значно більше. І знову – через політичні амбіції.
Не подумайте, що політики при Януковичу були всі розстрільними бандитами, а сьогодні – моральні, толерантні і пухнасті.
Та ж сама жорстокість! Проаналізуйте, згадайте, скільки журналістів, волонтерів, добровольців вбито після Майдану.
Не видно за небокраєм і промінчика покаяння.
Сто років тому комуно-атеїстична братія під гаслом «Мир — хатам, війна – палацам!» руйнувала і палаци, і святині, і ті ж «хати».
Сьогодні під гаслом «Жити по-новому» і «Наш курс – Європа!» палять автівки, залякують смертю і так само руйнують «палаци». Мовляв, нічого особистого – це ж політика.
ххх
...Виходимо із церкви. Відбулася гарна Божественна літургія. Священик промовив душевну проповідь. Серце торкнулося молитовних, заспокійливих піснеспівів. Здавалося, неділя позначена благодаттю.
Аж ні! «За кого будемо голосувати? – чую голос знайомого. – Я думаю, альтернативи Порошенку немає. Юля? Загаряча – наламає дров».
Я ошелешений і розгублений. Вибори – далеко. Через кілька тижнів страсті Христові. Піст. На це треба було б зважати. А тут безцеремонно мене втягують у пристрасті політичні. Доки мій комп’ютер шукав відповіді, я раптом почув жіночий голос:
– Ви про політику розмовляєте. Я люблю політичні розмови: маю свою думку. Що доброго зробив Порошенко? А в Юлі рейтинг високий. Треба, щоб, нарешті, Україною правила жінка.
– Про який рейтинг ви говорите? Ще ж рік до виборів! І, взагалі, ті рейтинги всі замовні та штучні, — необережно бовкнув я.
Закрутилася словесна заметіль. Мене за рейтинги затюкали, забембали і затуманили. До суперечки стали залучатися інші вірні.
«Пора втікати», — подумав я і тихенько відійшов вбік. А спір на високих тонах і далі заповнював біляцерковний простір.
В тому, які негативні наслідки несуть у собі політичні амбіції, я переконався на минулих виборах. Для забави вирішив провести маленький експеримент. Щирому і давньому другу підкинув провокаційну думку про те, що Віктор Ющенко державу не «потягне», а на виборах переможе Віктор Янукович.
О, ці слова стали червоним полотнищем для «бика»! Мій друг перестав зі мною розмовляти і зустрічатися. Так через одне слово я став ворогом.
Пройшов час. Як це іноді буває, багато прихильників Ющенка розчарувалися у своєму кумирі. З другом ми якось помирилися. Ющенка він вже не «любив».
– То нащо ти віддавав свій голос за нього? – зіронізував я.
– А ми думали…
– Чим ви думали?..
На жаль, розмова та ні до чого не зобов’язує. Але нагадувати про небезпеку політичних амбіцій ой, як треба.
ххх
Політики – це новітні жерці, які служать своїм фараонам. Гасла, пропаганда, фінансові ресурси – все «націлене» під запрограмований об’єкт чи особу, а не під людське благо. Всі телеканали, без винятку наввипередки зомбують свідомість збіднілого населення.
На роботі, на майдані, біля сміттєвоза, в барах й біля святинь – знайома риторика про зажерливого Путіна, амбіційного Трампа, олігархічного Порошенка, заспокійну Меркель, войовничі Росію і Америку і т. д., і т. п.
Все «знаємо», все «бачимо», про все сперечаємося заради істини і разом з тим скочуємося, мов приречені, у глибоку прірву бідності.
Хитріші втікають за кордон (там їх уже мільйони). Окремі роблять спроби виживати в рідній країні, хоч на них тисне безжальний і жорстокий державний прес з його податками та корупційними поборами.
Літня, «пенсійна» частина населення мусить терпіти і доживати, як є.
Невипадково побутує думка-версія про те, що країни, які не зараховані «всесвітнім урядом» в Золотий мільярд, приречені.
Новітні фараони, які правлять світом, забувають, що, знищивши «рабів отих німих», прирікають на знищення і себе.
За небокраєм не видно світла. Є мудрість: тримайся однією рукою за віжки минулого, а іншою – за колиску маляти.
Шкода, що ота з’єднуюча ланка під назвою «я» така амофорна і тонка, неміцна і не забезпечує благодать майбутнього.
…А біля святині на хресті – Спаситель. Він так і не може до цих пір відкупити наші гріхи. Спостерігає і… мовчить.
Почуймо те мовчання. Воно – красномовніше за наймилозвучніші піснеспіви деяких сучасних сирен.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар