Повідомлення в номер / Андрій Курбський – лицар пера і меча

Образ князя Андрія Курбського, який існує в науковій літературі, не може не вражати. З одного боку, високопоставлений аристократ-феодал, який бере активну участь у політичному житті, талановитий полководець, життя якого проходить у постійних військових походах. А, з другого боку, організатор одного з перших просвітницьких осередків на українських землях, інтелектуал-гуманіст, що цікавиться античною філософією та творами «отців церкви», перекладає їх церковнослов‘янською мовою і для цього навіть в похилому віці вивчає латинську мову, веде активне листування, пише історичні праці, тощо. Ну, чим не титан Відродження? 

Та навіть серед титанів Відродження ми не знаходимо людей, котрі б так, як А. Курбський, поєднували непоєднуване – «меч та перо».  Ось так характеризує постать А.М.Курбського Петро Михайлович Кралюк — український філософ, письменник, публіцист, доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія». Уже цього достатньо, щоб в Ковелі назвати вулицю іменем князя Курбського, який володів Ковелем  і розвивав місто майже 20 років.  

Князь Андрій Михайлович Курбський (1528-1583 р. р. ) був найближчим соратником московського царя Івана ІV Грозного, вірою і правдою служив йому на полі бою і у вирішенні державних справ. Під час взяття Казані  командував правим крилом московського війська, проявив себе, як талановитий полководець. Під час Лівонської війни  здійснив ряд успішних військових операцій. Придушував повстання казанських татар і черемисів. Входив до складу «виборної ради»  з найбільш наближених людей до царя. 

Але невідомо, з яких причин  він згодом потрапляє в немилість до царя і отримує  заслання в Юр’євській фортеці. 

Друзі попереджали його, що над ним нависла смертельна небезпека. В ніч на 30 квітня 1564 р. по мотузках князь спускається з високих стін фортеці і з 14 соратниками переходить на службу до короля Королівства Польщі і Великого князівства Литовського Сигізмунда ІІ Августа.  Король з радістю зустрів такого знатного втікача і наділив його землями під Вільно та Ковельською волостю із замками в Ковелі та Вижві і 28 селами.  

Через півроку А.Курбський вже брав участь в поході польсько-литовського війська на Великі Луки, командуючи 15- тисячним загоном. Там вже були і ковельські лицарі.  Знаючи місцевість, проводить блискучу операцію — з 5 тис. вояк розгромив 12 тисячну московську армію, 1,5 тис. взяв в полон. В 1575 р.  захищає Волинь від кримських татар, які напали, щоб взяти ясир (полонених). 

Тактика ординців при захопленні полонених була достатньо проста, але ефективна. Кіннота в декілька тисяч шабель проривала прикордонні залоги, розділялась на тисячні загони, стрімко проникала в Брацлавське, Бєлзьке і Волинське воєводства. Зустрічаючи на своєму шляху село, від загону відокремлювалась сотня ординців оточувала, його, підпалювала хати, ловила людей, вбиваючи непрацездатних і дітей. А чоловіків і жінок забирали в рабство. Ось якраз під час цього нападу у Б.Ружинського вбили матір, а дружину взяли в полон. 

Разом з королем Стефаном Баторієм брав участь у визволенні Полоцька від московських загарбників в 1579 р. При Милецькому монастиреві чи  у своєму селі Миляновичі організовує гурток,  який займається літературною діяльністю, перекладами творів «отців церкви» Іоана Златоуста, Григорія Богослова, Діонісія Ареопагіта та інших, на церковнослав‘янську мову. В той час Європа ввійшла в епоху Відродження культури  та науки,  він перший по суті запровадив на  Ковельщині європейські традиції. В селах відбудовує церкви,  споруджує Вербський Свято-Троїцький монастир, а в с. Гішині стоїть донині церква, побудована за його часів на три хрести. 

Ремонтує занедбані замки в Ковелі і Вижві. Обирається депутатом до  Люблінського  сейму  1569 року і підтримує коаліцію князів Острозького, Вишневецького з тим, щоб Велике князівство Русь входило до Речі Посполитої з рівними правами, як у Польщі та Литві. Активно бореться з полонізацією і окатоличенням  ковельчан.  

Сімейне життя А. Курбського на Ковельщині не склалось з дружиною М. Гольшанською,  яку насватав йому король Польщі. І вдруге він одружується на доньці покійного ковельського старости Петра Сангушка – Олександрі. Від їх шлюбу в них були діти: Дмитро і Марія. Їх нащадки зараз живуть в Прибалтиці, Санкт-Петербурзі і Костромі. Я їх знайшов, поспілкувався, але вони не знають, від кого вони — Дмитра чи Марії. 

 Про  життя князя  в Ковелі можна буде дізнатися з  п‘єси, яку я написав. П‘єса має назву «Святий Миколай Чудотворець в Україні». Сценарій достатньо складний. Але його могла б реалізувати молода й талановита ковельчанка Альона Малюга-Мельникова.

Про життя і боротьбу з ординцями гетьмана, князя Богдана Ружинського, я сподіваюсь,  через роки 2-3 можна буде подивитися в кінотеатрах України. Кіносценарій вже пишемо.

Як зауважили читачі,  в статті  нема такого вислову як  «Київська Русь». Його і не повинно бути! В 1721 році Московське царство вкрало в Русі назву і незаконно присвоїло собі чужу назву та історію, запровадивши назву «Київська Русь», щоб себе називати «Московською Руссю», «Древньою Руссю». Ну, не було їх, не існували вони ніколи ні в природі, ні на мапах. Русь — одна, це — наша Батьківщина-Україна! Це підтверджують і фотокопії гербів Королівства Польського, Великого князівства Литовського і Великого князівства Русь.

 Хочу висловити щиру подяку за допомогу в підготовці матеріалу для написання статті та сценарію п‘єси працівникам читального залу Ковельської районної бібліотеки; Віктору Федосюку – луцькому художнику, автору герба і прапора Волинської області, міста Луцька і смт Шацька, шеврона 14-ої омбр та  Юрію Майсаку  –  мешканцю Ковеля.

Петро ОБ’ЄДКОВ, 

голова правління ГО «Відродження культурної спадщини Волинського Полісся».

Образ князя Андрія Курбського, який існує в науковій літературі, не може не вражати. З одного боку, високопоставлений аристократ-феодал, який бере активну участь у політичному житті, талановитий полководець, життя якого проходить у постійних військових походах. А, з другого боку, організатор одного з перших просвітницьких осередків на українських землях, інтелектуал-гуманіст, що цікавиться античною філософією та творами «отців церкви», перекладає їх церковнослов‘янською мовою і для цього навіть в похилому віці вивчає латинську мову, веде активне листування, пише історичні праці, тощо. Ну, чим не титан Відродження? 

Та навіть серед титанів Відродження ми не знаходимо людей, котрі б так, як А. Курбський, поєднували непоєднуване – «меч та перо».  Ось так характеризує постать А.М.Курбського Петро Михайлович Кралюк — український філософ, письменник, публіцист, доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія». Уже цього достатньо, щоб в Ковелі назвати вулицю іменем князя Курбського, який володів Ковелем  і розвивав місто майже 20 років.  

Князь Андрій Михайлович Курбський (1528-1583 р. р. ) був найближчим соратником московського царя Івана ІV Грозного, вірою і правдою служив йому на полі бою і у вирішенні державних справ. Під час взяття Казані  командував правим крилом московського війська, проявив себе, як талановитий полководець. Під час Лівонської війни  здійснив ряд успішних військових операцій. Придушував повстання казанських татар і черемисів. Входив до складу «виборної ради»  з найбільш наближених людей до царя. 

Але невідомо, з яких причин  він згодом потрапляє в немилість до царя і отримує  заслання в Юр’євській фортеці. 

Друзі попереджали його, що над ним нависла смертельна небезпека. В ніч на 30 квітня 1564 р. по мотузках князь спускається з високих стін фортеці і з 14 соратниками переходить на службу до короля Королівства Польщі і Великого князівства Литовського Сигізмунда ІІ Августа.  Король з радістю зустрів такого знатного втікача і наділив його землями під Вільно та Ковельською волостю із замками в Ковелі та Вижві і 28 селами.  

Через півроку А.Курбський вже брав участь в поході польсько-литовського війська на Великі Луки, командуючи 15- тисячним загоном. Там вже були і ковельські лицарі.  Знаючи місцевість, проводить блискучу операцію — з 5 тис. вояк розгромив 12 тисячну московську армію, 1,5 тис. взяв в полон. В 1575 р.  захищає Волинь від кримських татар, які напали, щоб взяти ясир (полонених). 

Тактика ординців при захопленні полонених була достатньо проста, але ефективна. Кіннота в декілька тисяч шабель проривала прикордонні залоги, розділялась на тисячні загони, стрімко проникала в Брацлавське, Бєлзьке і Волинське воєводства. Зустрічаючи на своєму шляху село, від загону відокремлювалась сотня ординців оточувала, його, підпалювала хати, ловила людей, вбиваючи непрацездатних і дітей. А чоловіків і жінок забирали в рабство. Ось якраз під час цього нападу у Б.Ружинського вбили матір, а дружину взяли в полон. 

Разом з королем Стефаном Баторієм брав участь у визволенні Полоцька від московських загарбників в 1579 р. При Милецькому монастиреві чи  у своєму селі Миляновичі організовує гурток,  який займається літературною діяльністю, перекладами творів «отців церкви» Іоана Златоуста, Григорія Богослова, Діонісія Ареопагіта та інших, на церковнослав‘янську мову. В той час Європа ввійшла в епоху Відродження культури  та науки,  він перший по суті запровадив на  Ковельщині європейські традиції. В селах відбудовує церкви,  споруджує Вербський Свято-Троїцький монастир, а в с. Гішині стоїть донині церква, побудована за його часів на три хрести. 

Ремонтує занедбані замки в Ковелі і Вижві. Обирається депутатом до  Люблінського  сейму  1569 року і підтримує коаліцію князів Острозького, Вишневецького з тим, щоб Велике князівство Русь входило до Речі Посполитої з рівними правами, як у Польщі та Литві. Активно бореться з полонізацією і окатоличенням  ковельчан.  

Сімейне життя А. Курбського на Ковельщині не склалось з дружиною М. Гольшанською,  яку насватав йому король Польщі. І вдруге він одружується на доньці покійного ковельського старости Петра Сангушка – Олександрі. Від їх шлюбу в них були діти: Дмитро і Марія. Їх нащадки зараз живуть в Прибалтиці, Санкт-Петербурзі і Костромі. Я їх знайшов, поспілкувався, але вони не знають, від кого вони — Дмитра чи Марії. 

 Про  життя князя  в Ковелі можна буде дізнатися з  п‘єси, яку я написав. П‘єса має назву «Святий Миколай Чудотворець в Україні». Сценарій достатньо складний. Але його могла б реалізувати молода й талановита ковельчанка Альона Малюга-Мельникова.

Про життя і боротьбу з ординцями гетьмана, князя Богдана Ружинського, я сподіваюсь,  через роки 2-3 можна буде подивитися в кінотеатрах України. Кіносценарій вже пишемо.

Як зауважили читачі,  в статті  нема такого вислову як  «Київська Русь». Його і не повинно бути! В 1721 році Московське царство вкрало в Русі назву і незаконно присвоїло собі чужу назву та історію, запровадивши назву «Київська Русь», щоб себе називати «Московською Руссю», «Древньою Руссю». Ну, не було їх, не існували вони ніколи ні в природі, ні на мапах. Русь — одна, це — наша Батьківщина-Україна! Це підтверджують і фотокопії гербів Королівства Польського, Великого князівства Литовського і Великого князівства Русь.

 Хочу висловити щиру подяку за допомогу в підготовці матеріалу для написання статті та сценарію п‘єси працівникам читального залу Ковельської районної бібліотеки; Віктору Федосюку – луцькому художнику, автору герба і прапора Волинської області, міста Луцька і смт Шацька, шеврона 14-ої омбр та  Юрію Майсаку  –  мешканцю Ковеля.