Пам’ять / Залишився навічно в серцях земляків

Залишився навічно в серцях земляків

Йому  б виховувати своїх синів, турбуватись про дружину, маму, облаштовувати родинне обійстя. Але 21 липня Ковельська громада провела в останню земну дорогу Олександра Леонідовича Ризванюка.

Він у перші дні повномасштабного вторгнення полишив роботу за кордоном і добровільно став до лав Збройних Сил України. Наш земляк воював у сьомому прикордонному загоні. Він захищав свою сім’ю, країну, нас із вами. А 18 липня на Донеччині його життя обірвала війна. Тепер йому назавжди 40.

Олександр жив у Ковелі. Виховувався у родині залізничників, де довгий час працював його тато, нині – брат. Коли створив власну сім’ю, то згодом почав зводити будинок у сусідньому селі Вербка. Для того, щоб мати кошти, поїхав працювати у Бельгію. Після 24 лютого повернувся, хоча мав повне право як батько трьох дітей не йти на фронт.

У юності Саша здобув спеціальність електрика у місцевому професійно-технічному училищі. Втім, був майстром на всі руки. А ще Олександр любив природу, рідну землю, засівати поля.

“Сьогодні ще одна нива залишиться без господаря, без господаря залишився його дім, який він не встиг добудувати. Мама не обніме сина, дружина — чоловіка, а діти не відчують батьківської теплоти. Схиляємо низько голови перед Героєм. Дякуємо за все, що він зробив для країни та кожного з нас”, – сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.

Співчуття рідним, друзям, усім, хто знав Олександра, від імені побратимів висловив Володимир Прокопчук: “Важко говорити. Спасибі батькам за такого сина. Шкода, дуже шкода, що його уже нема. Він був дуже хорошим другом, людиною. Його усім не вистачатиме Спочивай з миром, друже, брате”.

Поховали Олександра Ризванюка на кладовищі села Вербка, поруч із батьком.

Вічна пам’ять і незгасима слава Герою!

Слава Україні!

Вечір пам’яті

Саша Філон. 17 липня, йому було б 26. У день народження Сашка відбувся вечір пам'яті. У "Правильний простір – "Ватра", який він створив, прийшли рідні, друзі, знайомі, наставники, вихованці, аби згадати, розповісти про Героя, вшанувати.

Саша Філон – справжній воїн, чоловік, націоналіст, командир взводу підрозділу "Вовча зграя" третьої окремої штурмової бригади Збройних Сил України. Клята війна відібрала у нього життя. Тепер він назавжди у наших серцях.

Секретар міської ради Оксана Багнова пригадала останню зустріч з Олександром у міській раді, яка відбулась на початку травня, коли він і його побратими були у відпустці.

"Досі не можу повірити, що його більше немає з нами. Завжди пам'ятатиму ті милі ямочки на щоках. Щиру усмішку і ясні очі. Назавжди вірний Україні і Ковелю Саша Філон. Нам усім, хто любив і пам'ятає Сашу, треба кріпитися, рости, молитися і робити все можливе, щоб його жертва і жертви усіх воїнів були недаремними".

Він умів запалювати, організовувати, об'єднувати, надихати, мотивувати. У свої 23 уже здійснив свою мрію – відкрив у Ковелі зал для занять рукопашем гопак, навчав діток цьому бойовому мистецтву. Був головою Молодіжної ради нашого міста. Він міг зробити й змінити дуже багато. У нього вірили, йому довіряли. Він був лідером.

Його наставник Дмитро Ткачук каже, що уже в одинадцять років, коли Саша вперше був на таборуванні у "Волинській Січі", помітили, що він дуже цілеспрямований, спортивний, наполегливий. Хлопець не просто любив Україну, він змінював її. Як тільки почалась війна, залишив мирні справи і став на захист своєї країни.

Саша встиг створити сім'ю. Його дружина Аня принесла особисті речі Сашка, попросила, аби всі його запам'ятали усміхненим, таким, яким він йшов життям.

– Він говорив, що буде найдобрішим командиром. Він був таким – найкращим, добрим, особливим. Його називали  "Вірний", бо був вірним до загину – державі, сім'ї, друзям.

Саша на своїй сторінці у Фейсбук підписував фото дуже оптимістично: "Живіть життя", "Посміхайтесь".

Усі, хто прийшов на вечір пам'яті, довго не розходились. Говорили про Сашка, згадували різні історії. У кожного залишився якийсь свій штрих до його портрета.

Не стало "Вірного"

Сашко найкращим був на 

ділі, не в словах,

І Україну,  як ніхто, умів

 любити.

Життя своє, що

 загартоване в боях,

Він не жалів, коли 

Її потрібно боронити.

Ще зовсім юного

 підрозділ бойовий,

Славний "Азов" прийняв

 в свої терени.

Завжди усміхнений,

 усюди щирий, свій –

Саме такі несуть попереду

 знамена.

Багато мрій та планів,

 сподівань,

І своє місто, і сім'ю

 розбудувати.

Та коли ворог прийшов,

 він без вагань,

Пішов зі зброєю Вкраїну

 захищати.

Його підрозділ участь

 брав в страшних боях,

То ж недаремне – "Вовча

 зграя" називались.

Герої Ковеля такими 

будуть у віках,

І нам безстрашними вони

 запам'ятались.

Не стало "Вірного",  

та прийняла земля,

Його хоробре тіло в вирві

 бою,

Коли приїхав навічно

 звідтіля,

Заплакав Ковель весь

 суцільною сльозою.

Плакав спортзал для

 Бойового гопака,

Де він дітей навчав

 молитвам й перемогам.

Де намагався з кожного

 зробити козака,

Вже не ходитиме Сашко

 по тих дорогах.

Державний прапор 

в скорботі майорить,

В сльозах героя 

до могили знов несемо.

Цінуйте, люди, шануйте

 кожну мить,

Бо завдяки, таким, як Він

 ми ще живемо!

Протоієрей Анатолій Яцків.