Життя — як смолоскип(Закінчення. Поч. у номері від 31 травня ц. р.)
В’ячеслав Чорновіл започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників, що в 60–70-тих роках протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).
4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі були безробіття, обшуки й допити, арешти і тюрми.
Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія», після чого влаштовується літпрацівником у газету «Друг читача». За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів його засудили до трьох місяців примусових робіт.
Репресії лише посилювали силу опору в Чорновола: звільнення з роботи прискорило працю над збірниками матеріалів про політичні знущання в Україні — «Правосуддя чи рецидиви терору?» (1966 р.), «Лихо з розуму» (1967 р.), за які автору було присуджено міжнародну журналістську премію (вона присуджувалася кращим журналістам світу, що боролися за права людини). Від Радянського Союзу Чорновіл отримав своє нове тюремне ув’язнення.
Після звільнення 1969 року В. Чорновіл з великими труднощами влаштувався на роботу: працював спостерігачем та виконуючим обов’язки начальника метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції на Одещині, вагарем на станції Скнилів у Львові.
З 1970 по 1972 рік Чорновіл нелегально видає журнал «Український вісник». 12 січня1972 року його знову заарештовують і згодом засуджують «за антирадянську пропаганду і агітацію». Відбував шестирічний термін у мордовських таборах для політв’язнів (в штрафному ізоляторі та приміщенні камерного типу). Там він написав книгу «Будні мордовських таборів», яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано в журналі «Сучасність».
На початку 1978 року був відправлений етапом на трирічне заслання в Якутію, де працював чорноробом у радгоспі, постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах під назвою «Тільки один рік».
У квітні 1980 року — знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (опозиційні виступи та за участь у Гельсінкській групі). Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.
У травні 1985 року В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг влаштуватися на роботу кочегаром міськрембудтресту та школи-інтернату міста Львова.
Улітку 1987 року В’ячеслав Чорновіл відновлює видання «Українського вісника», у березні 1988 року ініціює створення Української Гельсінкської спілки як політичної партії, стає її співголовою, а також співавтором програмних документів.
Від часу створення (8-10 вересня 1989 року) Народного Руху України – член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 року – співголова, а з грудня 1992 року – голова НРУ. На цю посаду переобирався на всіх наступних з’їздах партії.
У березні 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним із лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради – Народної Ради.
З квітня 1990 року до квітня 1992 року В. Чорновіл — голова Львівської облради та облвиконкому. Був одним із ініціаторів багатьох економічних і політичних перетворень у Галичині (розробка принципів аграрної реформи і перші кроки за її здійснення – наділення селян землею, розробка концепції приватизації житла, акціонування промислових підприємств і приватизація в сфері побутових послуг та дрібного виробництва, усунення компартії від влади, введення національної символіки).
На виборах 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України від Руху, здобув кожний четвертий голос в Україні, повністю переміг в Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях та в багатьох районах, містах і селах решти областей України, зайнявши загалом друге місце.
З квітня 1992 року – на постійній роботі в парламенті України, народний депутат України двох наступних скликань – 1994 і 1998 років. Керівник фракції НРУ. 1995 року заснував першу національно-демократичну газету «Чac-timе». Автор кількох книг публіцистики різними мовами, лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка, член Міжнародної письменницької організації «Пен-Клуб», член Української Всесвітньої Координаційної Ради, член парламентської Асамблеї Ради Європи. Нагороджений Орденом Ярослава Мудрого V ступеня.
5 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. На місці його загибелі встановлено козацький хрест. Поховано видатного державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища. В 2000 році присвоєно звання Героя України.
Ось така вона, хроніка життя Чорновола. Він розпочав її як журналіст, і з цього шляху не зійшов.
Про В’ячеслава Чорновола ще напишуть багато. Вийдуть друком його статті, політичні звернення, монографії тощо. Створено Фонд В’ячеслава Чорновола, президентом якого було обрано його дружину й соратницю – відому українську поетесу Атену Пашко (на жаль, уже покійну).
Підготував Федір ЯНЧАР.
Залишити коментар