Воїнів-інтернаціоналістів вшанували в ГолобахНавіть час, якому нібито підвладне все на світі, не може вгамувати біль в серцях матерів, рідних, чиї сини пройшли крізь пекло афганської війни. Їх і нині, хоч пройшло вже багато років, називають "афганцями". Бо вони, колись молоді безстрашні хлопчаки, ішли важким шляхом Афганістану, долали гірські вершини, прострілювані перевали, знемагалися від спраги в пустелях, де їх на кожному кроці чатувала смерть. Про них написано уже багато книг, складено сотні віршів, знято кінофільми, але біль, завданий війною, не стихає, а посилюється.
Саме їх, воїнів-інтернаціоналістів, учасників афганської війни вшанували нещодавно в Голобах.
В церкві Святого Георгія Побідоносця священик о. Ніфонт відслужив молебень.
Далі воїнів-інтернаціоналістів селища запросили в школу на зустріч з учнівським колективом, яка пройшла під назвою: "Вогнем і полум'ям війни чужої обпалені навік".
Вони, колишні учні цієї школи, нині посивілі дорослі мужчини, сиділи за шкільними партами і перед ними проходило їхнє життя. Бо кадри фільму нагадали роки війни, які не підвладні часу. Вони пам'ятають все: і місця знаходження їхніх частин, і місця боїв, і дати переїздів їхніх частин, і вибухи, і смерті друзів. Ні, колись випускники школи не думали про війну, бо у кожного було своє життя, свої мрії, як і в ровесників.
Коли опинилися на чужій землі, не здригнулись, а чесно, по совісті виконували інтернаціональний обов'язок.
Якби про кожного написати книгу, то була б вона цікавою, хвилюючою розповіддю про подвиг нашого солдата на чужій землі. Дні служби там були нелегкі. Але додому летіли заспокійливі, короткі листи. Згадуючи той час, Віктор Щербаков з хвилюванням розповідає, як писав рідним: "Службою задоволений, хліба і Сонця хватає".
Не забути афганських доріг Леоніду Андрощуку. Всі роки він там був водієм, розвозив пальне. Їх ще називали "гробниками". На всіх дорогах бачив сотні розбитих, понівечених машин. Їх навіть не приймали з доріг, а просто відсували вбік, даючи місце проїзду іншим. Не раз доводилось їхати під градом куль. Так, це було страшне випробування для наших юнаків, чужа війна яких швидко зробила дорослими.
Без хвилювання не можна дивитися кадри фільму, слухати спогади. За скупими словами – хоробрість, мужність і героїзм Віктора Чирука, Руслана Дячука, Леоніда Андрощука, Віктора Щербакова, Анатолія Стрижевського, Василя Гарбарука, Юрія Франчука.
Щирі слова про мужність цих юнаків виголосила Заслужений вчитель України Любов Бай. З хвилюванням згадувала свій випуск Світлана Федорук. В класі було 14 хлопців, 4-ом з них випала доля іти дорогами Афгану. Для неї всі вони досі юні – і Вітя Швиднюк, і Віталій Костюк, і Вася Байда, і Боря Соловей. Важко, дуже важко про окремих говорити в минулому часі.
Хвилиною мовчання вшанували тих, хто впав в пісках Афгану, пішов у Вічність. На екрані – М. Банджа, В. Потапчук. Як недоспівану пісню, їх життя обірвав ворожий метал далеко від домівки.
Сиділи згорьовані солдатські матері, зажурені, посивілі. За ту коротку зустріч пройшло життя їх дітей. Материнськ
а пам'ять зберігає усе до найменших дрібниць. Вона у всьому: до болю знайомих класах, дбайливому збереженні синових фотографій, дорогих довгоочікуваних, але уже пожовклих листах, посвідченнях, нагородах.
На закінчення заходу у виступі директора школи Володимира Бая вчувалась гордість за своїх випускників. "Зустріч неоціненна", – сказав Володимир Петрович.
Отож, цей урок мужності надовго залишиться в пам'яті учнів. Діти знали про події в Афганістані з фільмів, книжок. А нині – зустрілися з героями цих подій.
Слава загиблим синам,
Слава тим, хто пройшов Афган.
Слава нашим матерям,
Честь і слава, солдати, Вам!
До цієї події в школі також оформили книжкову виставку: "Афганістан болить в душі моїй".
Валентина СІЧКАР.
НА ЗНІМКАХ: під час заходу в Голобах.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар