Сторінки мужності й героїзму
За свою багатолітню історію Ковель пережив чимало воєн. Не оминула його і Друга світова. У пам'яті людській навіки закарбувалась картина жорстоких фактів, нелюдських вчинків, жаху людських страждань.
22 червня 1941 року Волинь однією з перших відчула удар віроломного нападу гітлерівської Німеччини. Імена прикордонників Івана Пархоменка, Петра Старовойтова, Василя Петрова, які загинули у перші дні війни, відбиваючи шалені атаки ворога, згодом були увіковічені в назвах волинських сіл.
Одним із перших прийняв на себе удар ворога 15-ий стрілецький корпус 5-ої Армії, яким керував генерал-майор І. І. Федюнінський. Майже тиждень корпус тримав оборону, незважаючи на особливі жорстокість і трагізм перших днів війни на кордоні.
Трагічною сторінкою в історії нашого міста стало 23 червня, коли “енкавесисти” розстріляли 195 в'язнів Ковельської тюрми, у тому числі і тих, кого затримали за дрібні побутові порушення. Всі вони стали жертвами кривавого терору. Камери були заповнені селянами, робітниками, інтелігенцією, молоддю.
До речі, 23 лютого 1942 року в місті відбулась траурна церемонія по перенесенню тіл невинних жертв на центральний православний цвинтар.
29 червня ( у неділю) 1941 року Ковель захопили німці. Вулицями міста гітлерівці гнали військовополонених. Полонених відводили на територію зруйнованого заводу “Монополь”, який був огороджений колючим дротом. Згодом їх перевели на вулицю Брестську, де знаходився нацистський табір “Шталаг-301”. Тут щодня від виснаження і голоду вмирали 150-200 бійців та офіцерів. З вересня 1941-го по вересень 1942 років у таборі загинуло більше 11 тисяч військовополонених. Вічна їм пам'ять!
Страшним потрясінням для мешканців міста були дні, коли німці вчинили розправу над євреями. Масові розстріли євреїв проводились з червня по серпень 1942 року на Бахівській горі. Спочатку немічних старих людей, жінок, дітей автомашинами відвозили на ст. Вербку. Звідси, у вантажних вагонах, відправляли залізницею у камінь-каширському напрямку і по заздалегідь прокладеній гілці – на Бахівську гору. Тут євреїв роздягали і розстрілювали. 18 тисяч євреїв загинуло у Бахові.
5 тисяч ковельчан віком від 15 років і старше німці вивезли із ковельського вокзалу на примусові роботи до Німеччини.
Операцію по визволенню міста, котра отримала назву “Ковельська”, розпочали війська 2-го Білоруського фронту генерал-полковника Курочкіна. У другій половині березня 1944 року з'єднання і частини 47-ої армії генерал-лейтенанта Полєнова розпочали наступ на Ковель.
125-ий стрілецький корпус полковника Кузьміна у складі 3-х стрілецьких дивізій 17 березня впритул підійшов до міста. 18 березня Ковель був оточений. 77-ий стрілецький корпус повинен був утримувати зовнішній фронт, не пропускати резерви німецьких частин до міста, блокувати всі дороги, що ведуть на Ковель.
Гітлерівське командування зосередило у Ковелі значні військові сили і добре укріпило місто. За даними розвідки, підступи до міста перегороджувала система дзотів, окопів, протитанкових ровів, загороджень колючого дроту, мінних полів. Було споруджено дзоти у самому місті. На північно-східній околиці знаходилися дві важкі артилерійські батареї. Гарнізон Ковеля складався з двох тисяч німецьких солдат і приблизно 400 угорських. В їх розпорядженні було чимало танків і бронемашин.
Взяти Ковель штурмом, як було заплановано, військам 47-ої армії не вдалося. Наступаючі з'єднання і частини зазнали великих втрат і перейшли до оборони.
В район Ковеля на допомогу німцям перекинули частини 4-ої німецької танкової армії генерала Рауса. Серед них – відбірна танкова дивізія СС “Вікінг”, 131-а і 242-а піхотні дивізії.
Сталін був стурбований поразкою радянських військ під Ковелем. Він зателефонував Рокоссовському і наказав якнайшвидше їхати в Сарни до командуючого фронтом Курочкіна і на місці з’ясувати ситуацію, зокрема, чому стався прорив противника у Ковель. Через декілька днів боїв за місто становище ускладнилось. Виникла загроза прориву німецьких частин в тил і виходу на рубежі річок Стохід і Стир.
За поразку під Ковелем Ставкою ВГК командучий 2-им Білоруським фронтом генерал-полковник Курочкін був звільнений з посади, а ввірені йому війська у повному складі передані в підпорядкування генерала армії Костянтина Рокоссовського – командуючого 1-им Білоруським фронтом.
Чотири місяці точилися жорстокі бої за місто, які стали для воїнів справжнім пеклом. Тут щоденно боролися і гинули бійці.
24 червня 1-ий Білоруський фронт перейшов у наступ, оборона противника на широкому фронті була зламана. Намагаючись врятувати становище, гітлерівці зняли з-під Ковеля танкову дивізію та інші частини і перекинули їх під Мінськ.
Враховуючи загрозу виходу радянських військ у фланг і тил ковельському угрупованню, новий командуючий групою армій “Центр” фельдмаршал Модель, не чекаючи удару на Ковель, 2-го липня почав відводити війська у західному напрямі, створивши укріплений проміжний рубіж на лінії Паридуби–Торговище (20-25 км на захід від Ковеля).
Увечері 6 липня по радіо був переданий наказ Верховного головнокомандуючого Маршалу Радянського Союзу К. К. Рокоссовському, в якому повідомлялося, що війська 1-го Білоруського фронту оволоділи містом Ковелем. Восьми з'єднанням і окремим частинам, які відзначилися в боях за Ковель, було присвоєно найменування “Ковельських”.
Ковельська наступальна операція завершилась 21 липня 1944 року. Угруповання радянських військ вибило гітлерівців, котрі зайняли оборону на заході від Ковеля. Німецькі війська відступили за Буг.
У серцях вдячних нащадків пломеніє вічний вогонь пам'яті про визволителів, земляків, рідних і близьких, котрі життям, кров'ю, працею і незламним духом вибороли мирне небо над нашим містом, відродили його з попелу і руїн.
Мирослава Мороз,
головний зберігач
фондів Ковельського
історичного музею.
НА ЗНІМКАХ: вгорі ліворуч – під час завантаження вагонів на станції Ковель місцевими жителями для вивезення на примусові роботи в Німеччину; в центрі – німецькі окупанти на вулицях міста; внизу праворуч – група визволителів Ковеля.
Фото з архіву музею.
22 червня 1941 року Волинь однією з перших відчула удар віроломного нападу гітлерівської Німеччини. Імена прикордонників Івана Пархоменка, Петра Старовойтова, Василя Петрова, які загинули у перші дні війни, відбиваючи шалені атаки ворога, згодом були увіковічені в назвах волинських сіл.
Одним із перших прийняв на себе удар ворога 15-ий стрілецький корпус 5-ої Армії, яким керував генерал-майор І. І. Федюнінський. Майже тиждень корпус тримав оборону, незважаючи на особливі жорстокість і трагізм перших днів війни на кордоні.
Трагічною сторінкою в історії нашого міста стало 23 червня, коли “енкавесисти” розстріляли 195 в'язнів Ковельської тюрми, у тому числі і тих, кого затримали за дрібні побутові порушення. Всі вони стали жертвами кривавого терору. Камери були заповнені селянами, робітниками, інтелігенцією, молоддю.
До речі, 23 лютого 1942 року в місті відбулась траурна церемонія по перенесенню тіл невинних жертв на центральний православний цвинтар.
29 червня ( у неділю) 1941 року Ковель захопили німці. Вулицями міста гітлерівці гнали військовополонених. Полонених відводили на територію зруйнованого заводу “Монополь”, який був огороджений колючим дротом. Згодом їх перевели на вулицю Брестську, де знаходився нацистський табір “Шталаг-301”. Тут щодня від виснаження і голоду вмирали 150-200 бійців та офіцерів. З вересня 1941-го по вересень 1942 років у таборі загинуло більше 11 тисяч військовополонених. Вічна їм пам'ять!
Страшним потрясінням для мешканців міста були дні, коли німці вчинили розправу над євреями. Масові розстріли євреїв проводились з червня по серпень 1942 року на Бахівській горі. Спочатку немічних старих людей, жінок, дітей автомашинами від
возили на ст. Вербку. Звідси, у вантажних вагонах, відправляли залізницею у камінь-каширському напрямку і по заздалегідь прокладеній гілці – на Бахівську гору. Тут євреїв роздягали і розстрілювали. 18 тисяч євреїв загинуло у Бахові.
5 тисяч ковельчан віком від 15 років і старше німці вивезли із ковельського вокзалу на примусові роботи до Німеччини.
Операцію по визволенню міста, котра отримала назву “Ковельська”, розпочали війська 2-го Білоруського фронту г
енерал-полковника Курочкіна. У другій половині березня 1944 року з'єднання і частини 47-ої армії генерал-лейтенанта Полєнова розпочали наступ на Ковель.
125-ий стрілецький корпус полковника Кузьміна у складі 3-х стрілецьких дивізій 17 березня впритул підійшов до міста. 18 березня Ковель був оточений. 77-ий стрілецький корпус повинен був утримувати зовнішній фронт, не пропускати резерви німецьких частин до міста, блокувати всі дороги, що ведуть на Ковель.
Гітлерівське командування зосередило у Ковелі значні військові сили і добре укріпило місто. За даними розвідки, підступи до міста перегороджувала система дзотів, окопів, протитанкових ровів, загороджень колючого дроту, мінних полів. Було споруджено дзоти у самому місті. На північно-східній околиці знаходилися дві важкі артилерійські батареї. Гарнізон Ковеля складався з двох тисяч німецьких солдат і приблизно 400 угорських. В їх розпорядженні було чимало танків і бронемашин.
Взяти Ковель штурмом, як було заплановано, військам 47-ої армії не вдалося. Наступаючі з'єднання і частини зазнали великих втрат і перейшли до оборони.
В район Ковеля на допомогу німцям перекинули частини 4-ої німецької танкової армії генерала Рауса. Серед них – в
ідбірна танкова дивізія СС “Вікінг”, 131-а і 242-а піхотні дивізії.
Сталін був стурбований поразкою радянських військ під Ковелем. Він зателефонував Рокоссовському і наказав якнайшвидше їхати в Сарни до командуючого фронтом Курочкіна і на місці з’ясувати ситуацію, зокрема, чому стався прорив противника у Кове
Сторінки мужності й героїзму
Залишити коментар