Пам'яті геніальної поетеси присвячено«Інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний полет душі, яка уміє відмежувати себе від життєвої торговиці і без галасу творити собі високохудожні образи, творити в собі образ вищої людини, вільної людини, — оте все сплелося в творчості Лесі Українки в одну гармонійну цілість», – таку високу оцінку Лесі Українці як особистості і як поету дав М. Євшан у статті- некролозі часопису, на титульній сторінці якого у траурній рамці був напис: «Незабутній пам’яті Лесі Українки сю книжку присвячує Редакція «Літературно-наукового Вістника», котрий вона стільки літ прикрашувала своїми творами»
У журналі свіже, не з відстані років, розуміння її значення в літературі, стилю письма. Так, критик спростовує поширену тоді думку про «втечу» Лесі Українки від сучасних їй тем до античних та чужих.
«Вглублюючись в душу старинного Грека чи Гербея, вона думала про Україну, серцем була при нас, писала навіть про наш час і наші обставини. А що вибрала такий власне екзотичний одяг для своїх творчих задумів – то не тому, щоби віддалюватися від нас, а потому, що так їй було краще, мала більше внутрішньої свободи. Талант Лесі Українки був неначе спутаний і фарби блідли, кілько раз вона пробувала в своїх новелістичних пробах зблизитися до сучасного життя і малювати всю його дріб’язковість», – пише далі автор.
Розуміла, «що мусить бути визволений чоловік наперед з неволі духовної, поки зможе стати вільним горожанином, полюбити в собі красу, одухотворити своє життє, позбувшись своїх низьких інстинктів. Очевидно, не могла поетка переводити тої організації культурної психіки наприклад української дійсності і шукала собі за своїм світом, за своїми темами. На «крилах пісні» полетіла в чужі країни, поки не віднайшла свій терен і рівновагу духову».
Людмила Старицька-Черняхівська, донька поета й драматурга Михайла Старицького, згадуючи слова Лесі Українки, які та з іронією приміряла до себе: прийшов Прокіп, кипить окріп, пішов Прокіп, — кипить окріп, і без Прокопа кипить Окріп», у тому ж таки журналі писала: «Шумує життє і наче не розуміє того, що воно втеряло. Я живу, дивлюсь надоколо, стою на варті біля дорогих могил, і з душі моєї (…) підіймається холодне почуття образи, образи за мертвих.
«І без Прокопа кипить окріп». Кипить окріп і буде кипіти. Але одшумує життє і прийдуть ті, що відчують всю глибінь її творчості, всю красу її душі.
Українська література втеряла з нею одного з найбільших поетів життя – втеряла душу, яка рідко коли пробуває на землі», – зазначає на закінчення авторка.
Любов МЕРЖВИНСЬКА.
НА ЗНІМКУ: Леся Українка.
Фото з архіву: літературно-меморіального музею Лесі Українки.
Залишити коментар