Герої не вмирають27 грудня виповнюється десять років з часу трагічної загибелі колишнього Міністра транспорту та зв'язку України, Генерального директора Укрзалізниці, Героя України Георгія Кірпи.
Не просто зберігає добру пам'ять про свого видатного колегу, найвидатнішого залізничника України, а й нагадує про нього газетам Волині, щоб не забували писати, їздить по місцях, де трудився Кірпа, спілкується із залізничниками, які пам'ятають і поважають його, колишній начальник станції Ковель, 86-річний Олексій Парвасюк, Почесний залізничник, ветеран праці, учасник бойових дій. Понад півстоліття працював він на Львівській залізниці. 7 років був начальником Ковельської, 26 – Ківерцівської станцій.
Вперше я познайомився з Георгієм Миколайовичем ще в 1974 році, коли він упродовж чотирьох літ очолював станцію Чоп у Закарпатській області. А я в той час обіймав посаду начальника прикордонної станції Ковель. Наші дружні взаємини склалися завдяки чисельним зустрічам на відомчих семінарах. Заприятелювавши, стали обмінюватися досвідом, вирішувати назрілі проблеми. Навіть доводилося відпочивати разом на озері Пісочному, що в Старовижівському районі, про що свідчить давній знімок у моєму домашньому фотоархіві.
Георгій Миколайович був трудоголіком і жорстким керівником, швидко приймав рішення. Проте був справедливим і зробив багато добра простим залізничникам.
Стрімку кар'єру Кірпа долав сходинка за сходинкою: начальник Ужгородського і Рівненського відділень, заступник начальника Львівської залізниці, а згодом – її начальник. У 2000 році Кірпа вже Генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України, а з 2002 – Міністр транспорту та зв'язку України.
Одним з наймасштабніших проектів, що його мені довелося вирішувати завдяки підтримці Георгія Миколайовича, була реформа стрілочного господарства нашої станції. Ковель був станцією в тодішньому Союзі, де працювало найбільше стрілочників – 250. За порадою Г. М. Кірпи я поїхав у Міністерство шляхів сполучення СРСР, і в результаті вдалих перемовин змогли отримати 16 електропладів, систему напівавтоматичного гальмування вагонів, завдяки чому були переведені на електричне керування Підгорочний та Здолбунівський парки станції. У 1970-х роках на Ковельському вузлі було також задіяно формування поїздів з Ковеля до Москви, Києва, Сімферополя, Одеси.
Г. М. Кірпа мав талант керівника, був суворим, але лише з тими, хто виявляв недбалість. Бо сам інколи працював по 22 години на добу. А фахівців, старанних працівників заохочував.
Саме під керівництвом Георгія Миколайовича було укладено колію за маршрутом Володимир-Волинський–Ізов–Катовіце (Польща), електрифіковано в 2001 році станцію Ковель та реконструйовано Ковельський залізничний вузол. Залізничний вокзал в Ковелі набув сучасного європейського вигляду, а рух потягів на електротязі став дешевшим. Георгій Миколайович був удостоєний звання "Почесний громадянин м. Ковеля".
Як начальник Львівської залізниці Георгій Кірпа ініціював оновлення Львівського залізничного вокзалу та будівництво Ягодинського пункту перестановки вагонів. Це дозволило напряму з'єднатися із залізничним сполученням Польщі, минаючи Білорусь. До речі, саме Георгія Миколайовича 2009-го визнано кращим залізничником за 148 років існування залізничного транспорту України.
У 80-ті, коли я вдруге очолив станцію Ківерці, досягнуті її колективом високі показники із зниження простою вагонів, запобігання травматизму, підвищення культури праці належно оцінив після проведеного огляду в той час заступник начальника Львівської залізниці Георгій Кірпа. Мене – начальника станції та складача поїздів Івана Онищука було нагороджено Знаком "Почесному залізничнику".
Георгій Кірпа переїхав у Київ в 2000 році за наказом тодішнього Президента України Леоніда Кучми, якому сподобалися проекти та реформи, які запропонував Кірпа. Наприклад, що треба відмовитися від фірм – посередників між залізницею та відправником вантажів. Кірпу стали називати наступником Кучми, бо саме на ці часи припадає розквіт Георгія Миколайовича як успішного реформатора.
Скільки б іще міг зробити корисного Георгій Миколайович, якби не дивна смерть... Наприкінці грудня 2004 року, у часи Помаранчевої революції, щораз згадуючи про цю трагічну подію, не можу стримати сліз. Сумуючи, хотів би процитувати рядки пісні від залізничників про Георгія Кірпу: "Умів він творити і умів будувати, сміливим ідеям життя дарував. І пісню душевну любив заспівати. Та тільки ту пісню недоспівав".
Як найдорожчу для мене річ, бережу фотоальбом, отриманий два роки тому від Фонду Георгія Кірпи, який заснувала його дружина і подякувала мені за те, що свято бережу пам'ять про її чоловіка та ще й стараюся передати її іншим. Героєм свого часу був Георгій Миколайович, який заслужено користувався шаною й повагою в людей.
Олексій ПАРВАСЮК,
ветеран залізничного транспорту України.
НА ЗНІМКУ: друзі в житті, колеги по роботі начальники станцій: Івано-Франківська – Василь Бондарчук, Чопа – Георгій Кірпа, Ковеля – Олексій Парвасюк під час відпочинку на озері Пісочному Старовижівського району (фото 1970-их років).
Фото з домашнього
архіву автора.
Залишити коментар